Як фармацевтичні ділки дискредитують міжнародні організації, що закуповують ліки

Втративши доступ до державних закупівель ліків, люди, які заробляли на закупівлях, розпочали справжню інформаційну війну проти міжнародних організацій - "Програми розвитку ООН", "Дитячого фонду ЮНІСЕФ" та британської компанії Crown Agents.

Саме їм 2015 року уряд доручив провести закупівлі всіх ліків та вакцин для державних програм.

Люди, які давно повинні сидіти за ґратами за корупцію, стали ключовими противниками реформи закупівель ліків, яка багатьох з них залишила без шаленого заробітку.

Вони поширюють страшилки, які мають на меті дискредитувати міжнародні закупівлі і залякати батьків.

Недавно такі міфи поширив редактор сайту та голова правління однойменної громадської організації "Медконтроль" Ігор Щедрин.

Він є давнім партнером Дмитра Підтуркіна, медексперта та радника Раїси Богатирьової із закупівель у 2011-2013 роках. Саме через схеми та зловживання під час держзакупівель в МОЗ Богатирьова зараз переховується від слідства та українських правоохоронців.

Однак опубліковані міфи підхопили ЗМІ, які почали писати, що дітям купуватимуть неякісні ліки через "міжнародників".

Натисніть для збільшення

Тепер конкретніше про оприлюднену інформацію.

Міф №1. Міжнародні організації будуть купувати неякісні препарати, які зареєстровані хіба що у відсталих країнах. Йдеться, наприклад, про "Іматініб" під торговою назвою "Алвотініб".

"Кроме Украины, зарегистрирован только в Боснии и Герцеговине и в Казахстане. Мальтийская фирма Pharmadox, которая его якобы производит, располагает только сайтом-визиткой. В действительности Pharmadox - посредники, а производитель - на Балканах. Никогда раньше даже не тестировался на детях".

Ось фото з інструкції цього препарату, який уже купують в Україні, у Львові. Виробництво - Кіпр.

Цей же препарат зареєстрований у Польщі та "забутій" країні Європи - Голландії.

Цей препарат відомий і вітчизняним лікарям. У Львові, наприклад, його вже давно закуповує Інститут трансфізіології та патології крові НАМН України.

У 2016 році його збираються купити майже в 22 рази дешевше від брендового аналога, який купували у 2015 році.

Один і той же препарат, тільки іншого виробника, у 2015 році коштував бюджету 96,5 дол за упаковку, а в 2016 році "міжнародники" можуть придбати його за 4,4 дол. Загальна економія - близько 436 592 дол.

Міф №2. Препарати, які купуватимуть "міжнародники", не можна давати дітям до 2 років. "Купують препарати, які ніколи раніше навіть не тестувалися на дітях: Іматиніб, Вінкристин милі, Етопозид милі". Мовляв, малюків будуть використовувати як піддослідних свинок.

Відкриваємо інструкцію "Алвотінібу", препарату, що коштує 4,4 дол, та інструкцію оригінального препарату "Глівек" з тією ж діючою речовиною виробництва "Новартіс фарма", який у 2015 році коштував 96,5 дол.

Всі аргументи - в одному фото: інструкція брендового препарату навіть менш категорична щодо використання для дітей.

Однак ключова маніпуляція - і це підтвердить навіть дільничний лікар - в тому, що виробники більшості препаратів, як оригінальних, так і генериків, самі пишуть в інструкціях, що використання для дітей до двох років залишається на розсуд лікаря. Це розуміє невелика кількість пацієнтів, тому маніпуляція працює.

Міф №3. Атака спрямована на препарат, який закуповує британська Crown Agents.

Не буду писати про репутацію організації та більш ніж сторічну історію її роботи у світі.

Аргумент, який доступний для розуміння кожному: у своїх контрактах Crown прописала, що для забезпечення якості лікарських засобів всі виробники зобов'язані надати сертифікат аналізу для кожної партії готової продукції, що буде поставлена.

Це означає, що "міжнародники" будуть гарантувати якість кожної партії ліків, які завезуть в Україну. Неважливо, з якої країни вони заїхали: з Великобританії, Індії, Кіпру чи Нідерландів, і неважливо, хто їх завіз.

Якщо препарат неякісний, до українських пацієнтів він не доїде. Препарат високої якості за доступною ціною: ось що гарантують міжнародні організації Україні.

Міф №4. Тут використовуються пацієнтські страхи та найпоширеніші чутки про Індію - вміло та без докору сумління.

Міфи та легенди про неякісні індійські ліки та жахливі умови виробництва - улюблена тема "Великої фарми". Вона зацікавлена якнайдовше отримувати прибути від власних оригінальних препаратів і всіляко відтерміновує появу на ринку їх більш дешевих аналогів - генериків. У більшості випадків вони нічим не гірші, крім, мабуть, неможливості отримувати з них надприбутки.

До слова, 16 років тому лікування одного ВІЛ-позитивного пацієнта для України коштувало понад 10 тис дол на рік. Грошей в бюджеті було обмаль, і з такою ціною на препарати їх вистачало лише на невеличку групу пацієнтів. Інші - помирали.

У 2000 році ситуацію врятували індійські фармацевтичні компанії. Тоді перші якісні ліки-аналоги вперше були зареєстровані в Україні.

Спочатку їх почали купувати поважні міжнародні організації - Глобальний фонд для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, а потім і уряд України. Саме завдяки цьому за лікування ВІЛ-позитивного пацієнта зараз держава платить лише 250 дол на рік.

Така практика дала шанс на життя десяткам тисяч пацієнтів.

Використання генеричних препаратів - розповсюджена практика в світі. Наприклад, система охорони здоров'я США у 2014 році зекономила 245 млрд дол за рахунок використання саме препаратів-аналогів.

Редактор "Медконтролю" пише, що погані індійські генерики виробляються "в гаражі на пагорбі біля виробничого парку Джармаджи", в ангарі, "до якого веде грунтова доріжка на картинках на "Гугл мепс".

Однак представлена автором картинка навмисно зроблена так, що там геть нічого незрозуміло!

Ось фото, яке наводить автор.

А ось наближене фото дослідницького центру цього виробника ліків.

Бачите різницю?

Місто Бадді у штаті Хімачал Прадеш - відомий фармацевтичний "хаб". Це місто є фармацевтичною столицею Індії. З переліком фармацевтичних компаній, які знаходяться в Бадді, можна ознайомитися за посиланням.

Компанія Venus Remedies має виробничі потужності не лише в Індії, вона отримала маркетингову ліцензію у Німеччині та європейський сертифікат GMP.

Редактор "Медконтролю" також посилається на дані індійського сайту про імпортовану та експортовану продукцію, що нібито свідчать: у "міжнародників" з українською фарммафією знову змова.

Офіційних даних щодо тендерів ще ніде нема (він виклав проміжні, ніким не затверджені документи), а Борис Литовський вже завіз до України "Вістрексат", один з препаратів, яким лікують дитячі онкологічні захворювання.

"Борис Литовський уже певен, що Вістрексат закуплять, що акцепт відбудеться, і вже навіть заздалегідь поставив препарат до України".

Умисно чи ні, але викривач "міжнародників" робить висновок, що саме цей "Вістрексат" і купили міжнародні організації для українського МОЗ.

Хоча препарати, що потрапили в Україну, зовсім іншого дозування та, відповідно до постанови Кабміну, що регулює перелік препаратів для міжнародних закупівель, мають бути закуплені у вдесятеро більшій кількості. Але навіщо звертати увагу на факти, якщо люди повірять і так?

Розвінчувати міфи про провал міжнародних закупівель ліків та вакцин можна нескінченно, але який в цьому сенс? Річ не в дітях чи якості препаратів, а в величезних грошах. За даними СБУ у 2012-2014 роках на закупівлях МОЗ було перевитрачено 157 млн дол.

Дискредитаційна кампанія тільки починається. На жаль, ті, хто виступають проти реформи закупівель та лишилися за бортом "великого кешу", мають достатньо ресурсів, щоб виграти цю війну.

Далі нищівній критиці піддадуть препарати для ВІЛ/СНІД, знайдуть трупи щойно вакцинованих немовлят. Мор почнеться і серед дорослих, але вже від препаратів, які не будуть лікувати невиліковні хвороби.

Найцинічніше, що в цій війні будуть використовувати найогидніші методи - аж до маніпуляцій батьками хворих дітей, яких хвилює якість препаратів та життя близьких.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.