Дефолт і революція?
Україна впритул наблизилася до 130 мільярдів доларів державного та корпоративного боргу, що дорівнює ВВП країни. Інакше кажучи, рік ніхто не повинен отримувати платню за свою роботу, а підприємці - прибуток.
За наявності сприятливих економічних умов Україна за 15-20 років могла б розрахуватися зі значною часткою свого боргу. Але нещастя не ходить поодинці. Світова фінансово-економічна криза, яка знову розгортається у світі, не залишає українцям такого шансу.
В подібних умовах треба було ще два роки тому відмовитися від думки про масову побудову інфраструктурних об’єктів і зосередити власні та залучені ресурси на швидкому зростанні видобутку газу, зростанні обсягів машинобудування та сільського господарства.
Це хоча б вирішило першочергові нагальні потреби населення, які ще раніше були більш-менш "вмонтовані" в загальний соціально-економічний механізм розвитку країн "старого світу" Європи.
Такий підхід дав би поштовх ланцюговому зростанню певних галузей економіки. Це призвело б до зростання фонду оплати праці, Пенсійного та інших соціальних фондів, а також фондів розвитку за рахунок прискореного наповнення державної скарбниці.
Наразі про це вже пізно казати: корабель української економіки при владі ПР пливе шляхом "інфраструктурного" будівництва, де легше красти бюджетні кошти, але який вже привів економіку та соціальний розвиток держави у безвихідь.
Гостро незадоволені нинішньою владою чорнобильці, афганці, вчителі, лікарі, вчені, військові, пенсіонери, малі підприємці, інші верстви населення, в тому числі і на "диво" в першу чергу в регіонах колишньої широкої підтримки нинішньої влади.
Про що йдеться, окрім підвищення доходів населення?
Наприклад, в Києві з фактичним населенням у 5 мільйонів осіб та найвищою в країні зарплатою квартири купує лише 0,1% населення. В розвинених країнах цей показник дорівнює не менше 4%, або у 40 разів більше. На Сході України цей показник ще нижчий - 0,05%.
Тому невдоволення населення діючою владою переросло певні територіальні кордони і стало масовим. Тим більше, що за прямим розпорядженнями Президента місцева влада продовжує роздавати безплатне житло "своїм" народним депутатам та міністрам.
Саме так було і за радянських часів, які, нібито, пішли у небуття.
Інший аспект життя. Користувачів Інтернету стає дедалі більше. В Україні - це вже кожний третій. І приховувати зростаючу економічну нерівність населення стає все складніше. Тому протести та страйки охопили східні, південні, північні та центральні регіони України.
А наразі ще і 82 інші країни світу, в тому числі всі розвинуті.
Як свідчить досвід історії, в тому числі новітньої, виходом з цього становища є соціальна революція чи створення режиму тоталітарної влади. І те і інше відкидає економіку на роки назад. А в українському варіанті все це ускладнюється ще й величезним боргом.
На відміну від Греції ЄС не прийде на допомогу Україні, бо по-перше, вона не член Союзу, по-друге, подібна спроба просто поховала б це штучне міждержавне конфедеративне утворення.
Тому ЄС різними шляхами та за допомогою суто формальних кроків створює враження ходи назустріч Україні, як географічно європейській державі, в той час як насправді ЄС просто боїться економічного зближення з проблематичною країною.
Для економістів це беззаперечний факт.
З другого боку, і Україна не має іншого шляху розвитку. Хода назустріч авторитарній Росії, яка намагається відтворити Російську імперію з суто економічних причин, призвела б до гарячих обіймів "старшої сестри", які б остаточно придушили українську економіку.
Адже нинішня Російська імперія, на кшталт минулого, побудована на економічних інтересах вузького кола "родини", на чолі якої стоїть колишній співробітник КДБ та ФСБ і корумповані чиновники, які в котрий раз обманюють пересічних росіян.
В намаганні утримати Україну в колі свого політичного та економічного впливу російські можновладці не жалкують грошей.
Таке вже було у 2003-2004-х роках, коли ФСБ Росії переправляло з "галеристом" Маратом Гельманом кошти на орендований СДПУ(О) 14 поверх будівлі "Київмісьбуду" по вулиці Суворова 4/6, де був розміщений тіньовий центр політичного впливу на українські ЗМІ.
Зараз цей вплив продовжується. Але його акценти перенесені на русифікацію населення з таким, як і 7 років тому, кошторисом витрат на відомих нардепів ПР. Але зі зміною Президентом політичного вектору на Захід, останні опинилися в складному становищі.
У той же час фракція ПР в парламенті та уряд на чолі з Президентом підтримують хибний для України шлях економічного та політичного розвитку, бо це є матеріальним підґрунтям їх заможного існування та можливості подальшого грабування країни.
На жаль, економічні результати владного панування ПР вкрай сумні, а фінансовий дефолт країни став фактором майже повного гальмування соціального розвитку України. Відповідно до цих чинників, насування революційної ситуації в Україні прискорилося.
Штурм ВР України афганцями та чорнобильцями, а також загальноукраїнський протест 14 жовтня – найкраща ілюстрація банкрутства соціально-економічної політики ПР та її лідера, який, попри єдність з однопартійцями намагається гарно виглядати.
Розгубленість ПР, як і її бажання ще довго залишатися при владі, очевидна.
Саме для цього і посилюються правоохоронні органи, які за думкою можновладців в змозі утримати країну від соціальних потрясінь. Але в основній своїй масі пересічні правоохоронці – теж частина народу, який публічно висловлює своє невдоволення владою.
У 2004 році правоохоронці переходили на бік протестуючих. В критичну годину вони і зараз зроблять те ж саме. Бо вони належать до незадоволеної більшості. І це об’єктивно тому, що з економічної точки зору інтереси меншості та більшості мають різний векторний напрям.
І останнє. З точки зору світової історії фінансовий дефолт і передреволюційна ситуація в Україні не є кінцем світу. Вони просто відображають переломи економічного розвитку, які невідворотні, і які в різні часи були в різних країнах світу.
Тому і зараз не треба дуже лякатися дефолту та революції, тому що невдовзі влада партії регіонів і сама ПР підуть у небуття. Треба тільки трохи допомогти їм піти туди якомога скоріше.