Хисткий Захід

На ранніх стадіях фінансової кризи один з основних інвесторів у ринки сказав мені: "Це не глобальна, а напівглобальна фінансова криза".

Він мав рацію: це дійсно була криза Сполучених Штатів, Європи та Японії. Серед ринків, що розвиваються, тільки Східна Європа піддалася сильному удару.

Внаслідок кризи ініціативу в країн Заходу перехопили економіки, що розвиваються, з величезними наслідками для глобальної влади, фінансів, політики та економіки.

Криза суверенних боргів в єврозоні, мабуть, була найбільш погано керованою з часів дефолту Аргентини в 2001 році. Європейський союз і керівництво єврозони серйозно дискредитували себе. Європа вимагає фундаментальних інституційних змін.

МВФ ще ніколи не позичав одній країні такі величезні суми, які він зараз надає Греції. В результаті фонд, покровитель деяких міжнародних резервів, якими володіють світові центральні банки, ризикує втратити десятки мільярдів доларів.

Чи справді це відповідальне використання грошей міжнародних платників податків? Хіба МВФ не наполіг би на набагато жорсткішій програмі, навіть з меншим обсягом фінансування, для будь-якої країни поза єврозоною?

Очевидне пояснення екстраординарної азартної гри МВФ полягає у тому, що керуючий директор, який вирішив саме так підтримати Грецію, був пов'язаний з єврозоною і маскував своє прагнення брати участь в боротьбі за пост президента Франції - якраз перед його арештом в Нью-Йорку за звинуваченням у зґвалтуванні.

Крім того, європейці взагалі домінують у керівництві фонду, і це створює конфлікт інтересів: боржники домінують в міжнародному закладі, який позичає їм великі суми.

Таке невміле керівництво повинно дискваліфікувати будь-якого чиновника єврозони, висунутого на посаду керівника МВФ, і все ж Крістін Лагард, міністр фінансів Франції, була обрана наступником її співвітчизника Домініка Стросс-Кана після його відставки.

Чи міг би хто-небудь всерйоз запропонувати, щоб МВФ очолив росіянин після фінансового обвалу у цій країні у 1998 році або аргентинець після дефолту країни в 2001 році? Однак сьогодні єврозона така ж токсична.

ЄС, США і Японія знаходяться у фінансовій небезпеці, і у кількох країн - Японії, Греції, Італії та Бельгії є державні борги, які перевищують їх ВВП. Все більше людей визнають, що вільна фінансова політика була поганою економічною політикою, з серйозними наслідками для макроекономічних поглядів, політики і конституцій.

В області макроекономічної теорії кейнсіанство стоїть на порозі своєї другої смерті. Монетаризм Мільтона Фрідмана завдав першого смертельного удару в 1980-х роках, але це не сприяло створенню корисних правил для розробки стратегій чи прогнозів.

Під час кризи переважаюча макроекономічна теорія рекомендувала масивні фінансові стимули, загостривши таким чином кризу державних боргів.

Питання у тому, чи виявиться макроекономічна теорія такою ж далекою від реальності, як і політекономія соціалізму, чи зробить корисний внесок в економічну політику. Зараз навіть побутові фінансові і грошові правила здаються кращими.

Як люди і уряди могли погодитися з цими величезними боргами і навіть радити нові фіскальні стимули? У багатьох соціальних витрат і бюджетних дефіцитів нема жодних обґрунтувань, крім популізму. Великою невдахою кризи виявилася європейська соціальна демократія, політичний аналог кейнсіанської економіки.

Занадто часто соціал-демократія сприяла популізму, виступаючи проти будь-яких скорочень витрат на соціальні потреби і навіть дерегулювання, яке б поліпшило продуктивність. Європейські виборці тепер карають соціал-демократичні партії, які стали слабшими, ніж будь-коли з часів першої світової війни.

Натомість більш відповідальний у фінансовому сенсі правоцентристський союз політичних сил захопив лідерство у всіх, крім трьох, країнах-членах ЄС.

Західні демократії пишалися інституційною системою стримувань і противаг, але, очевидно, ці механізми не працювали під час кризи і попереднього буму.

Саме вони паралізували політику в довгих дебатах Америки щодо підйому планки її держборгу. І коли Китай та Росія нападають на демократію, по інший бік знову порушуються старі питання про ефективність і стабільність демократії.

Безумовно, розвинені демократичні держави не змогли першими впоратися з фінансовими кризами і кризами суверенних боргів, тоді як більшість економічних систем, що розвиваються, проводили більш виважену економічну політику.

Як західним демократіям встановити сувору фінансову дисципліну? Чи не надала незалежність центральних банків ліцензію на друкування грошей невиборним посадовим особам? Як встановити ​​підзвітність? Як стримувати угрупування з корисливими інтересами, які не мають належного представництва?

Такі питання викликали великі конституційні дебати. Після другої світової війни багато європейських країн включили у свої конституції великі соціальні гарантії. Тепер багато з цих гарантій слід скасувати. Замість цього європейські країни обговорюють введення в конституції строгих фінансових правил.

Надмірний фінансовий дефіцит в багатьох країнах заходу слід скоротити. Середній держборг в єврозоні сягнув 85% ВВП. Деякі європейські країни можуть скоротити його за рахунок постійного бюджетного профіциту. Так зробили Болгарія, Фінляндія, Росія і Швеція у минулому десятилітті. Приватизація держмайна є іншою можливістю.

Моя колега з Інституту Петерсена Кармен Рейнхардт підозрює, що фінансові репресії стануть основним методом скорочення заборгованості. Уряди будуть покладатися на регулювання і маніпуляції, щоб змусити вкладників сплатити державні борги за рахунок негативних реальних доходів від їх інвестицій у держоблігації.

Тимчасом глави центробанків запитують себе: навіщо тримати найбільші міжнародні резерви у двох валютах, якими найбільш невміло керують, - доларах і євро? Однак, незважаючи на те, наскільки рідкісними в історії були заміни резервних валют і наскільки нестабільна нині ситуація, така зміна лише дестабілізує світову економіку.

Невдале економічне керівництво Заходу також знижує його військову могутність. Америка відповідає за половину глобальних військових витрат, і їх скорочення назріли. Відносна американська військова міць слабшає, а зростання військової потужності Китаю виглядає настільки ж неминучим, як і його економічний успіх.

Положення Заходу плачевне, але навіть тепер деякі економісти вітають фінансове стимулювання. Однак замість цього західні лідери повинні зосередитися на латанні дір у своїх державних бюджетах, аби врятувати те, що ще можна врятувати.

Авторське право: Project Syndicate, 2011 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович