Ціна попередження кризи

Минуло два роки з тих пір, як вибухнула криза, і лише зараз ми почали розуміти, наскільки дорогою вона може виявитися. Ендрю Холден з Банку Англії припускає, що вартість втрат у майбутньому обсязі виробництва сягне 100% світового ВВП.

Ця оцінка може здатися напрочуд високою, але вона відносно консервативна, оскільки передбачає, що тільки одна чверть початкового шоку призведе до постійного зменшення виробництва.

Справжні ж песимісти вважають, що велика частина шоку, якщо не весь шок, постійно впливатиме на обсяг виробництва, і втрати можуть бути утричі більшими.

Світовий ВВП за рік становить 60 трильйонів доларів, що відповідає п'яти століттям офіційної допомоги на розвиток або 10 мільярдам класів в африканських селах.

Звичайно, це не прямі видатки державного бюджету - загальна вартість рятівного пакета банків набагато нижча, але ці втрати виробництва відіграють важливе значення при розгляді питання про зменшення частоти криз.

Припустимо, за відсутності запобіжних заходів криза, вартість якої сумірна з річним світовим ВВП, буде повторюватися кожні 50 років. Тоді людям світу було б вигідно платити страховку, за умови, що вона буде нижчою за 2% ВВП: 100% поділити на 50.

Простий спосіб зниження частоти криз полягає у вимозі до банків більше покладатися на власний, а не на позиковий капітал. Це дозволило би їм зазнавати більше збитків без банкрутства - захід, який розглядається на глобальному рівні.

Завдяки звітам Ради з фінансової стабільності і Базельського комітету зараз ми знаємо більше про можливі наслідки такого регулювання. Перший документ стосується довгострокових наслідків вимог підвищення співвідношення капітал-активи, а другий - тимчасових ефектів від їх запровадження.

Згідно з першою доповіддю, починаючи з поточного низького рівня капіталізації банків, збільшення на один процентний пункт частки капіталу спричинить постійний вплив на зниження частоти криз на третину.

Іншими словами, ціна втрати доходів одного року кожні 75 років замість одного разу на 50 років "загрожуватиме" банкам збільшенням ставки за кредитами з 4% до 4,13%. Таке незначне збільшення в гіршому випадку змусить кількох клієнтів банку звернутися до альтернативних джерел фінансування, без помітного впливу на ВВП.

Вражає, що регулювання може зробити так багато хорошого за таку незначну ціну, особливо порівняно з іншими державними регуляторними інструментами.

Активно обговорюється питання, чи спричинить перехід до вищих обов'язкових резервів надмірні витрати у короткостроковій перспективі - банки, імовірно, збільшать кредитна маржу і скоротять обсяг кредитування.

Примус банків, деякі з яких все ще перебувають у поганому стані, діяти за новими правилами, може призвести до того, що вони ще більше скоротять кредитування, послаблюючи темпи економічного відновлення. Щодо швидкості і часу нормативного посилення потрібно ухвалити зважене рішення.

Другий звіт показує, що однопроцентне збільшення частки капіталу банку, якщо воно буде вводитися протягом чотирьох років, призведе до зниження ВВП на 0,2%. Враховуючи, що часто згадується зростання на три процентні пункти, сумарний ефект може становити 0,6%.

Хвилює висока невизначеність. У доповіді вказується, що підвищення частки капіталу до цільового значення буде мати більш негативні наслідки у США, ніж у єврозоні, незважаючи на більш виражену залежність США від банківського фінансування.

Крім того, у доповіді передбачається, що грошово-кредитна політика здатна компенсувати частину ударної хвилі. Однак це не може бути правдою у випадках, коли переважають процентні ставки, близькі до нуля, або у зоні євро, де зусилля можуть відрізнятися у різних країнах, тоді як кредитно-грошова політика там єдина.

Таким чином, вплив нових правил у країнах, де банки недостатньо капіталізовані, може бути в чотири або п'ять разів більшим, ніж усереднені цифри, скажімо, у межах процентного пункту у чотирирічній перспективі.

Це відхилення може здатися незначним, але така сума навряд чи буде тривіальною з урахуванням короткострокових перспектив економічного зростання у розвинених країнах. Поки зростання йде надто повільно, щоб скоротити масове безробіття, має значення кожна десята відсотка.

Зниження зростання у такому обсязі у час, коли приватний сектор ще не завершив свій цикл скорочення частки позикових коштів, а уряди починають свій цикл, означає ризик розгортання тривалого періоду майже стагнації, який може перетворити спровоковане кризою безробіття у структурне безробіття.

Крім того, більш жорсткі стандарти видачі кредитів протягом тривалого періоду, швидше за все, непропорційно ляжуть на плечі швидкозростаючих компаній, які відчувають нестачу готівки, з негативними наслідками для інновацій, продуктивності і, в кінцевому підсумку, потенціалу зростання.

Це не означає, що банкам слід надати нормативний відпочинок і забути про необхідність рекапіталізації. Це передбачає, що строки мають велике значення.

Політикам потрібно остерігатися введення нормативного шоку одночасно з фінансовим шоком. З цієї причини прийняття нових нормативних стандартів з встановленням віддалених кінцевих термінів виглядає розсудливою стратегією.

Крім того, наявність і величина витрат перехідного періоду означає, що не варто вживати всі заходи, які знижують вірогідність виникнення фінансових криз.

Політиків, одержимих нинішніми труднощами, не дуже цікавить, коли відбудеться наступна криза - через 50 чи 75 років. Отже, реформу системи регулювання слід сконструювати так, щоб звести до мінімуму короткострокові витрати.

Немає сумнівів у тому, що варто заплатити довгострокову ціну за страхування від кризи, але це не означає, що реформи не повинні бути економічно ефективними.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Микола Жданович