Збудуємо країну бідняків?
Податковий кодекс - головна тема дискусій у середовищі підприємців. Документа не бачили не тільки прості смертні, але навіть народні обранці. Однак проекту, який дописується і переписується чи не щодня, чекають з недобрими передчуттями.
Усі звикли, що будь-яке законодавче нововведення загрожує величезною кількістю несподіваних неприємностей. Крім того, навіть аналіз не самого документа, а супровідних чиновницьких заяв розкриває численні "обманки".
Так, на одному з етапів розробки кодексу широко рекламувалося зниження податку на прибуток з 25% до 19%. Пізніше виявилося, що насправді відсоток залишають тим же, просто до держбюджету має сплачуватися 19%, а 6% - до місцевих бюджетів.
На ділі це означало би лише посилення завзяття податкової у пошуку прибутку, оскільки на неї тиснули б не тільки центральні органи влади, а й місцеві.
Те саме стосується нібито звільнення нових видів бізнесу від податку на прибуток у перші роки діяльності. Відомо, що всякий бізнес починається з інвестицій, а там починає працювати система амортизації. У перші роки роботи прибутку практично нема, тож відповідний податок не сплачується.
Уряд говорить: "Ми ось тут трохи погіршимо умови вашого існування, зате тут і тут - полегшимо". Потім виявляється, що ці послаблення - міф.
Зате далеко не міф - приголомшлива теза, яка формує абсолютно помилкову ідеологію головного податкового документа країни. Мова про варіації на тему "багаті заплатять за бідних". Зовсім як в анекдоті про жовтневу революцію.
- Ви за що боретеся?
- За те, щоб не було багатих.
- Дивно, а мій дідусь боровся за те, щоб не було бідних.
То все-таки: ми будуємо країну, у якій не повинно бути багатих чи у якій не повинно бути бідних? Чи треба нагадувати, що вся історія людства доводить: успішними стають тільки ті народи і держави, де влада дбає про багатство громадян?
Можна один раз, посиливши податковий тиск, отримати короткочасний ефект. Але потім цей ефект розтане, як дим. І збирання податків буде нагадувати криву дельта-функції, яку в студентські часи, правда, з використанням більш відвертих слів, ми жартома характеризували так: ні фіга, ні фіга, до фіга, ні фіга, ні фіга.
Треба розуміти як аксіому: бізнес хоче працювати чесно, але якщо його починають обмежувати, він викручується і моментально йде у тінь - ми не раз це проходили.
Підприємцям не менше, ніж державі, потрібен податковий кодекс. Він необхідний, щоб зафіксувати правила гри. Всі хочуть мати такий звід законів, але прагнуть, щоб він допомагав бізнесу розвиватися, а не гробив його. Мудра влада бачить у кодексі не інструмент відбирання грошей, а інструмент розвитку суспільства.
Між іншим, у розвинених демократичних країнах податковий інспектор не карає підприємця, а допомагає йому правильно сплатити податки. Він підказує, що і як потрібно зробити. Репресивна функція виникає лише у випадку явного порушення.
У цих державах спокійно ставляться до оптимізації податків, адже оптимізація походить від слова "оптимальний", а не від слова "украсти". Всі розуміють: оптимізація допомагає бізнесу працювати, а значить - справно платити податки.
Державі насправді повинен бути важливий не відсоток зібраних з бізнесу коштів, а регулярність і поступове зростання валових надходжень до бюджету. Недавно я зайшов поплавати в улюблений басейн, а там удвічі підняли ціни. Підсумок: у басейні було п'ять чоловік, тоді як зазвичай там плавало по п'ять чоловік на доріжці.
Щоб держава не опинилася у ситуації власників цього басейну, кодекс слід приймати не як передвиборну агітку, а виважено і професійно. Багатий досвід бізнес-діяльності підказує мені, що спочатку варто було розробити стратегію документа, а потім за кожним напрямком писати тактичні дії з урахуванням специфіки різних галузей.
Окремо скажу про близьку для мене IT-галузь. Завдяки ліберальній державній політиці щодо приватних підприємців українська IT-галузь перетворилася на один з найбільших у Європі центрів офшорного програмування з постійно зростаючими обсягами замовлень навіть у кризу і обігом 1,5-2 мільярди на рік.
Ці кошти зараховуються у чисті експортні надходження держави і радикально поліпшують її зовнішньоторговельне сальдо, позитивний баланс якого є запорукою нормального самопочуття економіки.
Що буде, якщо галузь привести до єдиних принципів оподаткування? Галузь зникне. Це просто усвідомити, глянувши на структуру собівартості українського експорту.
Якщо питома вага зарплати у вартості металу становить 5-15%, у вартості зерна - 30%, то в IT-індустрії на зарплату припадає 70-80% вартості продукту. Відсутність диференційованої ставки прибуткового податку просто уб'є цей сектор економіки.
Підвищити ціни ми не зможемо, оскільки жорстко пов'язані умовами світовому ринку. Залишиться два виходи: або закриватися, або йти у тінь.
Іноземні фірми, які працюють в Україні, забезпечуючи роботою місцевих програмістів, підуть звідси, не замислюючись. Слідом підуть і програмісти, оскільки інтелект - живий ресурс, який знаходиться у постійному пошуку кращих умов роботи. Держава втратить і податки, і експортні надходження, і інтелектуальні ресурси.
Врешті-решт, інтелект можна прирівняти до цілком матеріальних ресурсів - металу, зерна, нафти, доходи від експорту яких держава регулює спеціальними митами, міняючи їх величину залежно від ціни, що складається на зовнішньому ринку.
Взагалі тезу про те, що розумова праця повинна оподатковуватися особливим чином, давно зрозуміли в усьому світі. І не тільки у США з її Силіконовою долиною, але і в Індії, Пакистані, Грузії, Білорусі. І те, що у цій галузі люди непогано заробляють, тільки вітається будь-якою нормальною державою.
Високооплачувані фахівці витрачають гроші переважно у своїй країні, купуючи товари, у які вже закладені прибутки інших підприємств і податки держави.
Якось я наводив приклад, як японське авто вартістю 35 тисяч доларів продається в Україні за 100 тисяч доларів. Держава, яка не вклала у нього ні копійки, забирає собі імпортне мито у розмірі ціни виробника. Але щоб вона змогла це мито отримати, машину повинен хтось купити. Хто купить, якщо ми збудуємо країну бідних?