Витіснення без утиску

На початку липня Верховна рада ухвалила у першому читанні законопроект про внесення змін до закону "Про акціонерні товариства".

Документ зобов'язує міноритарних акціонерів на вимогу мажоритарія або групи, що володіє 95% акцій компанії, продавати їм свої папери. Ця новація викликала бурхливі дискусії в медіа, серед експертів та учасників ринку цінних паперів.

На думку деяких аналітиків, закон порушує права міноритарних акціонерів і може спричинити спад діяльності фондового ринку. Враховуючи, що я є ініціатором законопроекту і брав участь у розробці і прийнятті закону "Про акціонерні товариства", хочу пояснити історію виникнення такої новели і її мету.

Законопроект переслідував декілька цілей.

1. Імплементувати норми директиви Європейського парламенту і Ради 2004/25/ЄС від 21 квітня 2004 року "Щодо пропозицій публічного поглинання" у національне законодавство України.

2. Забезпечити ефективне управління компанією в процесі консолідації акцій акціонерного товариства в руках одного акціонера або кількох афільованих між собою акціонерів на умовах, максимально вигідних для мажоритарного і міноритарних акціонерів.

3. Захистити товариства від рейдерських атак, у яких "зацікавлені особи" використовують міноритарних акціонерів як інструмент.

Примусовий викуп акцій або "сквіз-аут", від англійського squeeze out, витіснення - передбачена законодавством багатьох європейських країн процедура обов'язкового продажу акцій міноритарних акціонерів без їхньої згоди крупному акціонерові, зазвичай не менше 90-98% розміру статутного капіталу.

Зміни до закону "Про акціонерні товариства", які вносяться законопроектом №6216 від 19 березня 2010 року, втілюють положення директиви Європарламенту і Ради 2004/25/ЄС від 21 квітня 2004 року "Щодо пропозицій публічного поглинання".

Відповідно до директиви, право витіснення залежно від обставин може надаватися при подоланні граничних значень - 90% і 95% акцій. За кордоном цей поріг варіюється від 90% в Англії та Австрії до 98% в Італії та Швейцарії. Директива також проходить процес імплементації в інших державах-членах Євросоюзу.

Отже, запропонований мною законопроект направлений на імплементацію у національне законодавство загальновизнаного в ЄС інституту примусового викупу міноритарного пакета акцій мажоритарієм або мажоритаріями.

Юридичною підставою для адаптації українського законодавства до права ЄС є угода про партнерство і співпрацю, укладена між Україною і Євросоюзом 1994 року. Зокрема, адекватність законів повинна стосуватися і корпоративного права.

З точки зору економічної доцільності примусовий викуп акцій розглядається як виключення з процесу дрібних акціонерів, які не впливають на роботу компанії і прийняття рішень на зборах. Це дозволяє ефективніше керувати компанією.

Логіка також полягає у тому, що у крупному акціонерному товаристві особа, яка прагне мати повний контроль над підприємством і готова консолідувати всі його акції, не має шансів викупити всі папери навіть у разі пропозиції дуже вигідної ціни, наприклад, через наявність "мертвих душ" у реєстрі власників іменних акцій.

А скільки акцій дрібних акціонерів-фізосіб залишилося у "підвішеному" стані через смерть акціонера, спадкоємці якого при прийнятті спадщини не переоформили право власності на акції через незначні доходи у вигляді дивідендів та необхідність здійснювати додаткові витрати на вказане переоформлення?

Стосовно захисту від рейдерства: країна не раз спостерігала, як за допомогою навіть менш ніж 1% акцій підприємства створювалися перешкоди для його роботи.

За захистом - нібито захистом - своїх порушених прав до суду може звернутися будь-який акціонер, навіть власник однієї акції, який прискіпався до невеличкого технічного огріху у процедурі ухвалення рішень загальними зборами акціонерів.

Потім застосовується популярна рейдерська схема втягування акціонерного товариства у судові спори, які створюють перепони в управлінні підприємством. Запропонований механізм обов'язкового викупу унеможливлює такі випадки.

Я у жодному разі не применшую ризики запровадження інституту примусового викупу акцій. Справді, при зосередженні в руках одного акціонера крупного пакета акцій ліквідність міноритарного пакета може знизитися, і міноритаріям буде складно реалізувати свої акції за вигідною ціною на публічному ринку.

Проте, суворий контроль за процедурою примусового викупу і ціноутворенням за операцією дозволяє максимально врахувати інтереси обох сторін.

Крім того, у законі "Про акціонерні товариства" є процедура обов'язкового викупу акцій мажоритарієм на вимогу міноритарних утримувачів акцій - у міжнародній практиці процедура називається sell-out. Вона детально викладена у статті 65 закону. Тобто паритет у захисті інтересів міноритаріїв і мажоритаріїв дотриманий.

Щодо нібито "обвалу фондового ринку", який торгує переважно мінімальними пакетами акцій, зазначу: ринок повинен відображати справжню "корпоративну картину" товариств і процеси, які відбуваються у "ціннопаперових" стосунках, а не працювати на користь спекулятивних операцій з 5-відсотковими пакетами.

Окрім того, після упорядкування ситуації у корпоративному управлінні товариствами щодо присутніх там міноритаріїв, які не мають жодного впливу на прийняття рішень, одразу ж буде підвищуватися інвестиційна привабливість компаній. Більше того, такий крок буде вітатися міжнародною спільнотою.

За гнівними відгуками "аналітиків" - противників обов'язкового продажу - можна визначити конкретну зацікавленість у зароблянні на "ціннопаперових" операціях - рейдерстві, "кишенькових" реєстраціях або спекуляціях.

Наостанок не можу залишити без уваги юридичний аспект обов'язкового продажу стосовно дотримання конституційних прав суб'єктів. У Росії процедура "сквіз-ауту" уже введена, і питання з приводу порушення прав міноритаріїв теж виникали.

Крапку поставив Конституційний суд Росії, який, зокрема, визнав, що правила про витіснення міноритаріїв, включені до закону "Про акціонерні товариства" від 5 січня 2006 року, не мають протиріч з конституцією РФ.

Цей закон дозволяє акціонерам, частка яких на 1 липня 2006 року перевищила 95%, примусово викупити акції в інших акціонерів. Суд вказав, що витіснення міноритаріїв переслідує законну мету: ефективне управління компанією.

Таке обмеження прав міноритарних акціонерів, на думку Конституційного суду РФ, не порушує конституцію, оскільки права переважної кількості акціонерів забезпечують "публічний інтерес в розвитку акціонерного товариства в цілому".

Отже, при регламентації корпоративних відносин слід чітко розставляти пріоритети і визнавати необхідність запровадження інституту примусового викупу акцій мажоритаріями у міноритаріїв для забезпечення сталого розвитку компаній.

Якщо вибирати між важливістю ефективної роботи підприємства та інтересами акціонерів, то, безумовно, інтереси останніх можуть бути дотримані лише при існуванні акціонерного товариства. Іншими словами, можна зарізати курку, щоб не розбити яйце, але лише з усвідомленням того, що більше нестися буде нікому.