Утримувані в Євроленді

Іноді американці і деякі жителі Азії називають єврозону "Євролендом". З огляду на співзвучність з "Діснейлендом", місцем фантазій, це, скоріше, глузлива назва, ніж похвальна.

Відколи було запропоновано ввести євро, скептики, в основному американці, і оптимісти, переважно європейці, несамовито обговорювали його економічну обумовленість, корисність для членів єврозони і політичну здійсненність.

Азіатські економісти, які підтримують регіональну інтеграцію в Азії, спостерігали за дебатами з подивом. Розмаїття думок ґрунтувалося не на економічній філософії на кшталт "кейнсіанці проти неокласиків" або "ліберали проти консерваторів", а на географічному, трансатлантичному поділі.

Американські економісти, очолювані Мартіном Фельдштейном, доводили, що економіки єврозони занадто різні, з великими інституційними відмінностями і обмеженнями на ринку праці, щоб формувати оптимальну валютну зону.

Більш того, спільна грошова політика разом з незалежною фінансовою політикою приречена на провал.

Вона, мовляв, збільшує безробіття у слабких економіках, тому що процентна ставка відображає середні показники у єврозоні з великою перевагою Німеччини та Франції, але тримає витрати за позиками досить низькими, щоб уряди країн могли фінансувати бюджетне марнотратство.

Європейські оптимісти наполягають, що єдина валюта справді ґрунтується на сильній політичній волі, що дозволяє зберегти вічний мир в Європі. Навіть якщо єврозона спочатку, можливо, не відповідає необхідним економічним попереднім умовам, пізніше все зійдеться завдяки економічній мінливості.

Країни із середнім доходом і низькими цінами та зарплатами будуть розвиватися економічно швидше з високим рівнем інфляції. Пакт про стабільність та економічне зростання гарантував би фінансову дисципліну.

Під час першого десятиліття процвітання єврозони здавалося, що оптимісти виграли дебати. Країни єврозони розвивалися з досить високою швидкістю, високим доходом на душу населення, вирівняним рівнем цін, звуженими процентними ставками та рідкісними незначними переполохами на ринках.

Кілька країн успішно приєдналося до єврозони після фінансової та грошової реформ. Багато хто очікує приєднання. Євро тепер друга за важливістю валюта у міжнародній фінансовій системі.

Країни Азії спостерігали за грецькою кризою, яка послабила колись тріумфальний хід євро, з приглушеним почуттям задоволення. Колись, у 1997 році, багато країн регіону думали, що спекулятивні атаки на азіатські валюти були несправедливими. Звинувачення проти спекулянтів очолив прем'єр-міністр Малайзії Мохамад Махатхір.

У відповідь на кризу країни Азії спробували заснувати Азіатський валютний фонд, який би допомагав слабким країнам. Малося на увазі, що саме оголошення про створення фонду стримає спекулятивну атаку. МВФ і США відхилили цю ідею. Зараз європейці засновують Європейський валютний фонд у співпраці з МВФ.

Однак оголошення програми Фонду з регіональною двосторонньою допомогою не заспокоїло ринки у Південній Кореї та Індонезії 1997 року. Врешті-решт, Південна Корея була врятована завдяки узгодженим вимушеним пролонгаціям виплат за позиками іноземних банків. До речі, чому б не спробувати те ж саме з Грецією?

Індонезія ж зазнала фінансового краху, бо країна не могла виконати багато умов МВФ. Новий, більш шляхетний МВФ полегшив такі жорсткі умови для Греції.

Виділяються дві відмінності між азійською кризою 1997 року і нинішньою грецькою кризою. У Греції - проблема з суверенним дефіцитом, більша частина якого була прихована, тоді як проблемою Азії був неконтрольований борг приватного сектора.

Друга відмінність стосується режиму процентної ставки. США та МВФ закликали азіатські країни збільшити рухливість валютного курсу. Падіння, спричинене кризою, допомогло прискорити одужання шляхом підвищення експорту.

Справді, враховуючи, що знецінення валюти є ключовим інструментом для швидкого економічного одужання, чому б не запропонувати Греції покинути єврозону?

Якщо вона залишатиметься в єврозоні, швидке одужання, обумовлене збільшенням експорту, буде неможливим. Єдиний альтернативний спосіб досягти дефляції в реальних умовах - значна дефляція внутрішніх цін в сукупності з різкою рецесією.

Більш того, всі структурні проблеми Греції - слабка податкова база, велика кількість урядовців, які отримують додаткові винагороди і щедрі пенсії, не можуть тривати довго всередині єврозони. Однак прийняти рішення з цих проблем буде дуже важко.

Якщо ці труднощі не будуть подолані у Греції та інших проблемних країнах єврозони, вони підуть тим самим шляхом. Навіть Європейський валютний фонд не врятує становище - спасіння потребуватимуть навіть прибічники його створення.

Будь-яка фінансова криза виглядає як криза ліквідності для тих, хто опинився у її епіцентрі або десь поруч. Та ж криза виглядає як криза платоспроможності для тих, хто перебуває набагато далі.

Кризи повторюються у різних регіонах, запущені на диво схожими економічними і фінансовими механізмами, хоча деталі відрізняються. Як написали Кармен Рейнхарт і Кеннет Рогофф, напередодні струсу всі думають: "Цього разу буде по-іншому".

Однак еволюція грецької кризи відрізняється від азіатської. Європейці мають свій валютний фонд, який країни Азії хотіли створити, але не могли собі це дозволити.

Політична воля захищати євро велика - можливо, досить велика, щоб переважити занепокоєння, пов'язані з моральним ризиком. Недоторканність єврозони, незалежно від того, скільки це коштуватиме, стала єдиним життєздатним вибором єврозони з тих пір, як була прийнята єдина валюта.

"Євроленд" ризикує припинити своє існування через грецьку кризу. Обізнані у музичному сенсі економісти згадують таємничий останній рядок популярної пісні 1970-х років "Готель Каліфорнія" групи "Іглз": "Ти можеш виписатися будь-коли, але ніколи не зможеш піти".

Цей рядок резонує з тим, як Німеччина і Греція роздумують над своєю спільною долею. Ці занепокоєння - урок для тих країн Азії, які все ще обмірковують глибоку економічну інтеграцію у формі спільної валюти.

Авторське право: Project Syndicate, 2010 рік

Переклад з англійської - Тетяна Грибова