Про економіку та "економістів"

Мені іноді закидають, що, мовляв, нічого "технарям" стромляти свого носа в економіку, де вони нічого не розуміють, адже це прерогатива економістів. Може, така позиція і пояснює причини нашої інтелектуальної трагедії в економіці?

Про рівень економіки здебільшого судять за обсягом внутрішнього валового продукту. Навколо цього показника дуже люблять дискутувати численні оглядачі: наскільки він впав чи просів, завершилася криза з цим падінням чи ні.

Мені дуже подобається порівняння економіста Олександра Пасхавера: "Криза - це падіння зі стільця: триває, поки падаєте, а як вдарилися об підлогу - криза закінчилася. Вам боляче, ви тяжко встаєте, але це вже посткризовий процес".

Так ось, ВВП, попри різні методики його обчислення та їх неоднозначність, це сума всіх доданих вартостей всієї продукції, виробленої в державі за певний час.

А додана вартість - це і є результат переробки та обробки ідей, сировини та матеріалів з використанням знань, енергетичних, фінансових та природних ресурсів у різних сферах промисловості та сільськогосподарського виробництва шляхом кваліфікованої праці "технарів" різної спеціалізації та кваліфікації.

Отже, ВВП створюється працею конструкторів, технологів, агрономів, токарів, зварників, слюсарів на рівні так званої мікроекономіки. Тут економісти задіяні для виконання хіба що обліково-аналітичних та бухгалтерських функцій і не беруть безпосередньої участі у створенні доданої вартості.

Насправді, зверніть увагу: навіть назва професії не відповідає характеру роботи. Справді: вчитель - вчить, токар - точить, конструктор - конструює, а економіст у нас нічого не економить, він лише більш-менш кваліфіковано фіксує результати роботи інших, не впливаючи на процес формування цих результатів.

Заводських економістів чомусь прийнято лаяти за високу собівартість продукції, хоча вони до її формування не мають прямого стосунку. Собівартість товару, а отже, і його подальша конкурентоспроможність, закладаються на комп'ютерах конструктора та технолога і визначаються кілограмами чи міліметрами.

"Технарі" і "економісти" упевнені, що вони займаються різними справами і в них різні зони відповідальності. Існуюча система підготовки інженерних та економічних кадрів вперто підтримує такий стан справ.

У той же час, очевидно, що без поєднання функціонального конструкторсько-технологічного та вартісного економічного мислення в одній голові проблему ефективності окремого виробництва та економіки в цілому вирішити неможливо.

Що ж стосується проблем так званого макроекономічного рівня, де знаходять свій шматок хліба цілі загони "економістів", то це, в основному, "бульбашки" та "піна", що яскраво показала сучасна світова економічна криза.

Справді, якщо ваша продукція має найвищі споживчі якості та найнижчу ціну, то яка криза може вас налякати? І це саме та ідеальна ситуація, до якої має прагнути кожен виробник.

Наблизити ж до такого стану будь-яке виробництво, а відповідно, радикально сприяти зростанню економіки, можуть лише "технарі", але, звичайно ж, опанувавши технологію економічного мислення та аналізу.

То, може, повернемося обличчям саме до них - тих, хто тільки і може творити реальну економіку?