"Непопулярні" реформи: "верхи" захочуть?

Як і всі попередні, нинішній уряд оголосив себе урядом реформаторів, який задля забезпечення стійкого довгострокового розвитку спроможний впровадити соціальні, економічні, інституційні перетворення, у тому числі - "непопулярні".

Останніми зазвичай вважають перетворення, наслідки яких найболючіше вдаряють по простих громадянах. Це, зокрема, підвищення пенсійного віку, обмеження підробітку для пенсіонерів, зростання житлово-комунальних тарифів.

Хоча не можна повністю заперечувати значимість подібних нововведень, проте дискусії у рамках таким чином визначеної "непопулярності" відволікають від потреб справді радикальних змін, які торкаються не стільки "пересічного" українця, скільки тих, хто належить до владної еліти.

І якщо населення, на жаль, уже звикло розраховуватися за недолуге державне управління, то владі - політичній та економічній - вдавалося постійно "відкладати" реалізацію заходів, які зачіпають інтереси верхів.

Тобто, рівень реформаторства слід оцінювати не за новими адміністративними, економічними і соціальними тисками на людей, а за готовністю і спроможністю влади до економічних змін, а з тим - і більш справедливої політики добробуту.

Які ж вони - "непопулярні" для "верхів" законодавчі і нормативні зміни в економіці?

У податковій сфері - це впровадження податку на нерухомість, який стосується великої власності, суттєве зниження або повна відмова від пільг для посадовців, повернення до прогресивної ставки оподаткування доходів фізичних осіб.

Водночас, трактування податкових законів виводиться з-під порядкування ДПА. Відомство лише наглядає за дотриманням законодавства. Трактуванням можуть займатися спеціальні фінансові чи податкові суди.

У сфері власності - припинення рейдерства і запровадження щорічного аудиту за міжнародними стандартами усіх суб'єктів господарювання, що користуються державними пільгами, включаючи "Укрзалізницю", "Укртелеком" та "Укравтодор".

У ціновій і валютній сферах - впровадження диференційованих тарифів на послуги ЖКГ залежно від обсягів споживання - вищі тарифи для вищих рівнів, відмова від надання пільг певним галузям, припинення адміністрування валютних ринків - зокрема, примусового переведення валютних депозитів у гривневі.

У зовнішньоекономічній сфері - недопущення входження України у ситуативні міжнародні союзи - ЄЕП і Митний союз - заради невизначених короткострокових вигод всупереч цілям довгострокового стійкого розвитку - СОТ та зона вільної торгівлі з ЄС, ухвалення угод про уникнення подвійного оподаткування.

На жаль, за перший місяць діяльності нової влади реальних позитивних зрушень не відбулося, а кілька негативних "дзвіночків" вже пролунало.

Так, відхилено законопроект стосовно оподаткування нерухомості, продовжено субсидування підприємств гірничо-металургійної галузі за рахунок електроенергетики і транспортних перевезень.

Не дістали належної оцінки прояви демонстративного насильницького перерозподілу власності, як приклад - захоплення столичної книгарні "Сяйво". Поки будь-які висновки передчасні, проте і саме зволікання має свою ціну.

Якими ж можуть бути критерії результативності змін?

Об'ємні "програми дій" зазвичай не дозволяють ясно зрозуміти справжні наміри влади і належним чином оцінити виконання зобов'язань.

Тези ж про входження України у G20 упродовж десятиріччя не лише нереалістичні - хоча б через відсутність відповіді на питання, яку державу Україна збирається витіснити з нинішньої двадцятки, а й роблять невизначеними можливості контролю успіхів чи втрат у короткостроковому і середньостроковому горизонтах.

Критерії результативності мають бути публічними, зрозумілими і достовірними як для українських громадян, так і для іноземців.

У цьому контексті динаміка руху країни у системі міжнародних рейтингів - людського розвитку, де Україна посідає 82 позицію з 179 країн світу, економічної свободи - 128 з 141, конкурентоспроможності - 82 з 133, сприяння бізнесу - 146 з 183, протидії корупції - 146 з 180 - адекватно засвідчить успіхи і втрати країни.

Зрозуміло, що планомірне поліпшення позицій України протягом найближчих років могло б засвідчувати позитивні зміни у соціально-економічному середовищі, а отже, і покращувати ставлення до держави світової спільноти.