Як модернізувати Близький Схід

Замість того, щоб говорити про Близький Схід або арабський світ, я все частіше використовую термін "ЗАПА", що означає "Західна Азія - Північна Америка".

Однак, як би ми їх не називали, небезпека полягає у тому, що глобальна економічна криза надає урядам та іншим структурам регіону майже бездоганне виправдання для продовження "звичайного ведення справ", тоді як необхідний заклик до рішучих дій.

Глобальну економічну кризу допоміг замаскувати лише хронічний структурний дисбаланс у регіоні. Надмірна залежність від допомоги і доходів від нафти є особливістю майже всіх економік ЗАПА.

Не буде перебільшенням сказати, що вони є зразком форми системи з підтримки життя. Проблема звільнення цих країн від такої залежності виглядає нездоланною.

У ЗАПА превалюють "голландська хвороба" і дух рантьє, які вплинули як на нафтовидобувні, так і на не-нафтовидобувні країни, починаючи від перерахунку мігруючих працівників і фінансових та інвестиційних потоків з нафтових країн у нерухомість, закінчуючи бульбашками фондових бірж та іноземною допомогою.

Побічний ефект такого стану справ - збільшення різниці у доходах між країнами ЗАПА та поза їх межами.

Вчені та політологи кажуть, що економіки рантьє, або економіки, які залежать від нафти та іноземної допомоги, стимулюють жадібність і невдоволення. Так, відсотки від нафти у підсумку послабляють державні інститути, і подібне спустошення держави часто призводить до збільшення невдоволення.

У не-нафтовій економіці головним двигуном добробуту є праця. Однак в економіці рантьє величезні доходи від нафти або зовнішніх фінансових перерахувань фактично нівелюють стимули до праці.

Добробут і робота не пов'язані одне з одним, і це стосується більшості видів промислової і сільськогосподарської діяльності. Соціальна і політична мобільність стають надзвичайно обмеженими, і суспільства переходять від виробництва до споживання. Це допомагає пояснити високий рівень безробіття в арабському світі.

За даними Світового банку, країни Близького Сходу та Північної Африки за останні 25 років пережили 25-відсотковий спад доходів на душу населення, коли ціни на нафту були низькими.

У цьому десятилітті, завдяки рекордно високим цінам на нафту, ВВП стрімко зріс. Нещодавнє дослідження Стратегічної дослідницької групи прогнозування Індії під назвою "Вартість конфлікту на Близькому Сході" припускає, що останні 20 років конфлікту коштували країнам ЗАПА близько 12 трильйонів доларів.

Пошук ренти призводить до того, що політика стає недієвою. Це виявляється у формі напруженої політичної конкуренції, спрямованої на отримання короткочасного доступу до доходів і благ, а не конкуренції, яка повинна служити довгостроковим громадським інтересам. Політика жадібності і незадоволення замінює більш далекоглядну політику.

Тож якими можуть бути варіанти розвитку політики?

Відсутність сучасної промислової бази зменшує здатність економік країн ЗАПА вбирати надлишки, які виробляють нафтові доходи. У результаті, країни створили незалежні фонди добробуту, щоб інвестувати "зайві" кошти у міжнародні ринки.

Менеджери цих фондів виправдано скаржаться на відсутність достатніх інвестиційних можливостей. Питання у тому, як збільшити здатність регіону вбирати надлишки і як створити сучасну промислову базу.

Передумовою будь-яких ефективних змін є зміна орієнтації політики з національного на регіональний рівень.

Для цього потрібні нові інструменти - Регіональний стабілізаційний фонд, Співдружність з водних та енергетичних ресурсів, регіональне соціальне об'єднання і регіональна промислова політика.

Без регіонального акценту країни ЗАПА ризикують сліпо перейти у конфлікт і ще більше загрузнути в економічному спаді.

Звичайно, фонди для "нужденних країн" можуть ніколи не дійти до найбільш убогих - переміщених всередині країни або осіб без громадянства, оскільки ніхто не бере на себе відповідальність за їх проблеми. Як це можна зробити?

Три роки тому комісія з легального розширення повноважень бідних розглянула способи підтримки "нижнього мільярда", розширюючи і поглиблюючи засоби, якими вони могли б вивести себе з бідності.

Її звіт від 2008 року "Змушуючи закон працювати на кожного" показує, що легальне розширення повноважень стосується не допомоги, а політики та інституціональних реформ, які розширюють легальні можливості і посилюють захист бідних.

Це приклад тієї методології, яку необхідно терміново застосувати, аби почати зсув парадигми у ЗАПА.

Країни цього регіону пропустили першу промислову революцію, яка базується на вугіллі та паровому двигуні, а потім другу промислову революцію, засновану на нафті і двигуні внутрішнього згоряння. Проблиск надії полягає у відсутності у цих державах нездорових підприємств.

Однак сьогодні потрібна політика, яка дозволить ЗАПА приєднатися до третьої промислової революції - економіки, заснованої на поновлюваних джерелах енергії та машинах із змінним паливним елементом.

Copyright: Project Syndicate, Europe's World, 2009.

Переклад з англійської Миколи Ждановича