Африканський прорив України

Не встигли змовкнути переможні фанфари за результатами березневого візиту Юлії Тимошенко в Японію, як ще голосніше вони зазвучали після її візиту в Лівію. Є підстави для свята на "нашій вулиці", чи вже через кілька тижнів усе буде забуто перед черговим "святом" - запланованим візитом Юліі Тимошенко в Китай?

З Японією було підписано 23 меморандуми, однак уже сьогодні можна сказати, що райдужні надії на залучення японських капіталів в українську економіку малоймовірні.

Капіталовкладення в модернізацію української ГТС японці відклали до вивчення питання безпосередньо її фахівцями. Кредит в 5 мільярдів доларів? Японці цього не обіцяли. У Посольстві Японії в Україні висловили здивування з приводу інформації міністра економіки Богдана Данилишина про те, що Японія розглядає питання про надання Україні такого кредиту.

Що за результатами візиту Тимошенко в Лівію отримає Україна? Схоже, те ж, що і в 2005 році після візиту Віктора Ющенка в Японію. Обіцянки.

Наскільки реальні плани реалізації домовленостей української прем'єрки з керівництвом Лівії? Хочеться вірити цим домовленостям, а чи довіряє Лівія Україні й наскільки? Підставою для довіри є реалізація попередніх меморандумів, підписаних у ході зустрічі з керівництвом Лівії. А тут є проблеми.

Ще у 2003 році українська компанія "Інтербудмонтаж" і лівійська "Лафіко" домовилися про створення спільного підприємства з вирощування зернових на українській території.

Уже в 2004 році повинен бути зібраний перший урожай. Мова йшла про оренду 50 тисяч га. У пресі з'явилася інформація, що "Інтербудмонтаж" у 2003 році засіяв озимі на 20 тисячах гектарів, які мали бути передані спільному підприємству.

Де зерно? Напевно, там же, де й загублені "Нафтогазом" нафта й газ Лівії, "перехоплені" Росією. Лівія "утомилася" від обіцянок України й очікування протягом 5 років, тому вона "віддалася" РФ.

Востаннє цей проект "заговорювався" напередодні посівної - 8 квітня 2008 року, під час прес-конференції Ющенка в Тріполі, присвяченої підбиттю підсумків офіційного візиту в Лівію.

А ще цей проект обговорювався у 2005 році під час зустрічі глави Секретаріату президента Олександра Зінченка з лівійським лідером Муаммаром Каддафі. Тоді перемовники домовилися, що площа орендованих земель може бути збільшена до 250 тисяч га.

До питання створення СП за підтримки прем'єр-міністра Віктора Януковича повернулися й наприкінці 2007 року.

Лівії, щоб бути незалежною від поставок пшениці, потрібно щорічно 1,5 мільйона тон, а Україні, щоби помітно зменшити залежність від Росії в енергоносіях, потрібні нафта й газ. Ось чому в 2004 році "Нафтогаз України" і National Oil Corporation of Libya підписали угоду про спільну розробку блоків, площа яких перевищує 200 тисяч кв. км, а прогнозні ресурси складають близько 110 мільйонів тон нафти й 30 мільярдів кубометрів природного газу.

Однак пізніше ці проекти були заморожені, а надалі фінансування з українського боку було вкрай незадовільне. Лівійці так і не одержали української землі в оренду, а Україна - лівійського газу й нафти.

На думку гендиректора газотрейдингової компанії Magyar GT Яноша Петефі, отримавши контроль над лівійськими енергоресурсами, "Газпром" фактично позбавить країни Євросоюзу альтернативного джерела природного газу, і отримає можливість диктувати будь-які ціни на блакитне паливо.

Таким чином, Україна не тільки втратила альтернативні джерела вуглеводів, але ще й "підставила" ЄС. Таке ніколи не забувається.

Втім, Україна та Лівія знову домовляються про постачання лівійської нафти та будівництво нафтопереробного заводу (НПЗ) в Одеській області. Під час зустрічі Тимошенко з лівійським керівництвом прозвучала думка, що лівійська сторона "не дуже задоволена" ходом виконання двосторонніх угод з Україною. Отже, є сумніви щодо реалізації нових домовленостей.

Є ще й додаткові перешкоди, які завадять отримати нафту. По-перше, Україна, на відміну від Лівії, не має танкерного флоту. За перевезення товару лівійськими танкерами треба буде платити. У цьому випадку виникає питання: а скільки коштуватиме паливо, зроблене з цієї нафти?

І це ще не всі перешкоди на шляху диверсифікації поставок нафти в Україну.

Ще кілька років тому Туреччина відмовила Україні в здійсненні транзиту танкерів через протоку Босфор з прибуттям у порт Одеса. Формальним приводом для відмови стали побоювання щодо погіршення екологічної ситуації в Чорноморському регіоні.

Стосовно військово-технічного співробітництва можна сказати одне: конкурувати в Лівії з Росією й західними країнами Україні абсолютно не під силу. Сьогодні лівійська армія практично на 90% озброєна бойовою технікою радянського виробництва.

Низка західних країн уже відновила військово-технічне співробітництво з Лівією. Ємність збройового ринку Лівії оцінюється експертами у 12 мільярдів доларів. У цей час Росія з Лівією у сфері ВТС готує контракт на суму більше 2 мільярдів доларів.

Мінфін РФ оцінює заборгованість Лівії перед Росією на суму 4,4 мільярда доларів. Лівія визнає борг у сумі трохи більше 1,7 мільярда. Борг буде списаний тільки при виконанні зобов'язань із закупівлі російського озброєння.

Може, песимізм за результатами візиту у Лівію передчасний? Почекаємо реалізації підписаних домовленостей, а поки будемо очікувати наступного "свята" - запланованого візиту Юліі Тимошенко в Китай.