Виходити з кризи будемо довго, або дуже довго

Нещодавно Юлія Тимошенко заявила, що криза в Україні закінчиться не раніше, ніж в США. І що та ситуація, що склалась в нашій державі не відповідає дійсності. Негативні ж настрої спровоковано засобами масової інформації.

Давайте поміркуємо, подискутуємо.

США знаходяться в глибокій кризі. Ресурсів для подолання негативних наслідків в них практично не має. Економіка Америки вже рухнула, але якщо ще рухне політична система США, то як люблять говорити комуністи: "мы на зависть всех буржуев мировой пожар раздуем".

Спасти Штати може лише те, що вони досі залишаються світовим центром перерозподілу фінансових активів. Ресурсів для виходу з кризи не має не тільки в них. Заходи прийняті на Лондонському самміті G-20 просто блеф.

Українська політична невизначеність це ще страшніший фактор економічної дестабілізації ніж світові процеси і підтвердженням тут є складні переговори з МВФ, в якого до речі, вже також грошей не має. Відповідно негативні настрої населення відображення об`єктивної реальності.

Отже, можна очікувати, що Україна з таким декларованим курсом з кризи буде виходити довго, або дуже довго.

Але ж не всі країни потерпають від світової кризи. Одним з острівків стабільності, за висновками фахівців Міжнародного валютного фонду є Нова Зеландія. Показово те що інша острівна країна на протилежному боці земної кулі - Ісландія, опинилась в фактично в епіцентрі всесвітніх кризових процесів.

Цікавим є такий факт. Нова Зеландія - з парламентської формою управління, а в Ісландії - республікою керує президент, яки обирається прямими загальними виборами. В обох країнах, на сьогодні, парламенти однопалатні, хоча були двопалатними. Це інформація для роздумів.

Світова фінансова криза серйозно вплине на розвиток багатьох країн. За висновками фахівців світ знаходиться на половині шляху у падінні до дна. В Росії взагалі не знають де знаходиться те дно. Слід очікувати, що відбудеться глобальне переформатування, всесвітнє перезавантаження.

Виживуть лише ті країни в яких буде політична стабільність, політична злагода, політична прогнозованість, це перше. І друге, ті в яких буде здійснено лібералізацію на мікроекономічному рівні з одночасним більшим державним регулюванням на макроекономічному.

Тобто буде знайдено баланс між націоналістичним протекціонізмом та обмеженими ліберальним розвитком. Серед таких країн можна відзначити Китай і частково Німеччину.

Отже, якщо не має бажання ходити по світу з простягнутою рукою:

- орієнтування на США, як на сьогоднішнього економічного лідера - хибне припущення;

- необхідно реально оцінити стан справ в Україні і правдиво про це сказати, люди мають знати правду;

- накласти мораторій на президентські та парламентські вибори (перенести на 2-3 роки - хоча звучить фантастично);

- нарешті сформувати професійний уряд;

- створити та прийняти реальну антикризову програму, як національний план примирення та злагоди.