Українська правда

Як повернути вклади населення до банків: погляд вкладника

Населенню потрібно під їхні кошти, розміщені на депозитних рахунках, надавати заставу.

Чи не щодня з екранів телевізора та в пресі нас з вами закликають повірити в банківську систему і нести туди свої кровні, тяжкою працею зароблені гроші. Звичайно, цей заклик викликає в кожного громадянина сміх крізь сльози: як можна нести в банки кошти, якщо вони не можуть розрахуватися за діючими зобов'язаннями?

Та от чомусь банкірів, та й політиків такі заклики не дивують. Мабуть, тут є логічне пояснення: вони ж власники банків і наші кошти їм ой як потрібні. От вони й намагатимуться переконувати нас у тому, що найвигідніше та найбезпечніше зберігати заощадження на банківському депозиті.

Щодо безпеки, то, зважаючи на кількість пограбувань банків, яка зростає в геометричній прогресії, в мене є великі сумніви, а ось щодо вигоди, то раціональне зерно в цьому є.

І справді, відсотки по депозитних вкладах у національній валюті поки що таки перевищували рівень інфляції в державі. Тож зберігання грошей у банку таки виконувало функцію збереження вартості грошей, що в більшості країн і є основою зберігання коштів на депозитних рахунках.

Але вся ця вигода нівелюється загрозою втратити свої кошти. А зважаючи на останні події в банківській системі, загроза втрати заощаджень є основним фактором, який відштовхує вкладників від банку. І справді, покажіть мені психічно здорову людину, яка понесе зараз гроші в банк, в якому працює тимчасова адміністрація?

Ну, може, такі і є, як то кажуть, в сім'ї не без... Але більшість населення не те що в ці банки, а й у будь-який інший коштів не понесе - бо що просто боїться втратити свої заощадження.

Що ж треба зробити, щоб населення, незважаючи на всі загрози, знову понесло кошти до банків? Вихід дуже простий - населенню потрібні гарантії повернення своїх заощаджень.

Коли банк видає нам кредит, то він обов'язково бере в заставу наші активи, як ГАРАНТІЮ повернення своїх коштів. Коли ж ми даємо банку кошти (по суті, надаємо це й же кредит банку), то взамін отримуємо аркуш паперу з розпливчастими гарантіями щодо повернення наших коштів банківською установою.

Ось де проблема. Гарантій нема. Але думаю, що якби я закінчив цю статтю на цьому, більшість банкірів у коментарях написали б, що я на цьому всьому зовсім не розуміюся, і гарантії банк дає. Так, але спробуємо розібратися, що це за гарантії.

Для початку я взяв у найближчому банку Договір банківського вкладу в національній валюті. Звичайно, що окремого розділу про гарантії повернення вкладів там немає, але є "Відповідальність сторін". Що ж там написано?

"У випадку несвоєчасного повернення вкладу і нарахованих на нього відсотків Банк сплачує Вкладнику пеню в розмірі 0,01% від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з дня, наступного за днем виникнення зобов'язання по поверненню Вкладу чи сплаті відсотків, але не більше 1% Вкладу".

От Вам і всі гарантії. Уявіть собі - поклали ви в банк 10 тисяч гривень. Отже банку залишається заплатити вам 100 гривень і просто не віддавати ваших коштів. Гарантійні зобов'язання по договору то будуть виконані.

Сумно, правда? Ось і всі гарантії, які громадянам даються банки по вкладах. Ну а коли НБУ, антизаконно дозволяє не повертати кошти з депозитів - тут, як кажуть, без коментарів.

Є інші два види гарантії по внесках фізичних осіб. Одна з них - це Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який останнім часом збільшив розмір суми відшкодування до 150 000 гривень, і всі банкіри і політики почали наввипередки розказувати населенню, як то тепер безпечно класти в банк цих сто п'ятдесят тисяч гривень.

Але чогось ніхто й не згадав, що ці кошти виплатять лише в разі банкрутства банку. Ну і, мабуть, зовсім нашим любим банкірам не хотілося б говорити про те, що коштів цього фонду ледве вистарчить на повернення коштів вкладників одного системного банку. А решта? А решта зачекають... От Вам ще один пшик гарантії банкірів.

Ні, звичайно, цей Фонд потрібен, і в старі-добрі часи він міг врятувати ситуацію, коли б раптом збанкрутував якийсь банк, але коли ця загроза стає масовою - цей механізм не діє.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб сьогодні можна порівняти з механічним годинником, який зупинився - він добрий, він справний, і може принести користь, якщо його завести, а так - він просто не працює і користі з нього ніякого, навіть якщо він дуже дорогий.

Ну і третій вид гарантії повернення коштів фізичних осіб, який активно почав розповсюджуватися вже в часи кризових явищ у банківській системі - це страхування ризику неповернення банками депозитів фізичним особам.

Але є тут декілька але: платити за цю недешеву послугу має вкладник, і страхові компанії, які страхують такі ризики певного банку, як правило, є спорідненими до банків, тобто, власник в них один, а заробляти на вас він буде в будь якому випадку: або на депозиті, або на страховці.

І якщо не дай Боже "лусне" банк, в якому Ваш вклад, то шанси, що страхова компанія, яка належить тій же особі, що й банк, поверне вам кошти, виглядають більш ніж примарними.

Робимо висновок: гарантії повернення вкладів фізичних осіб на даний час просто не існує. Але її треба створити. Це, звичайно, потребує не просто рішення того чи іншого банку, а комплексного реформування банківської системи, можливо, навіть певної банківської революції. Але іншого виходу я не бачу, щоб врятувати банки від остаточної загибелі.

Я не претендую на лаври реформатора банківської системи, і навіть не відношу себе до осіб, які гордо іменуються експертами, але спробую викласти своє бачення повернення довіри населення до банків чи, простіше кажучи, повернення коштів населення на депозити.

Як вже зазначалося вище - населенню потрібні гарантії. І не примарні, прописані в договорах і чинному законодавстві, а реальні, я б навіть сказав - матеріальні. Тобто, населенню потрібно під їхні кошти, розміщені на депозитних рахунках, надати заставу.

Все точно як у випадку з кредитом. Адже депозит - це той же кредит, який вкладник надає банку. Якщо заглибитися в сутність банківської діяльності, то насправді банки не надають кредити, а просто перепродують їх. Адже реально кредити то надають одні громадяни іншим, а банк просто виступає посередником і заробляє на цьому.

Тому банк по відношенню до вкладника є тим самим позичальником, і теж повинен надавати в заставу певні активи. Ось це й було б реальною гарантією повернення коштів населенню. А вже які це будуть активи - коштовні метали, майно банку, зрештою, це ж заставне майно - це вже тема для зовсім іншої статті, а може, й для законопроекту.

Якщо сказати простіше, то я готовий лише тоді нести гроші в банк, коли я знатиму, що в разі неповернення депозиту зможу прийти в банк і без проблем забрати два кілограми золота чи службове авто їх директора. Оце гарантія! Все решта - просто фікція, вона є лише на папері. А населення вже достатньо розумне, щоби не вірити віртуальним недіючим гарантіям.

Звичайно, розробити весь цей механізм дієвим дуже непросто. Тут потрібна кардинальна зміна законодавства щодо регулювання банківської діяльності Але ніхто й не казав, що буде легко. Зрештою, інших реально дієвих способів змусити населення повірити банкам я не бачу. Можливо, іншого варіанту й не існує...

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
фінансова криза банки