Вся відповідальність за ситуацію лежить на президентові

Більше трьох місяців минуло після прийняття НБУ Постанови №319, якою він призупинив відтік депозитів з банків. Тоді АУБ заявила, що це відповідальне рішення Нацбанку дає законодавчій і виконавчій владі ресурс часу на прийняття і реалізацію антикризових заходів.

Проте досі не те що немає стратегії виходу з економічної кризи, але не проаналізовані і не виявлені причини: чому саме Україна опинилася серед п'яти країн світу, економіка яких потерпіла найбільше.

Макроекономічні проблеми впали на голови українців безробіттям, невиплатою зарплат і пенсій, інфляцією, падінням курсу гривні, фінансовими проблемами господарств, підприємців, банків...

Через падіння платоспроможності підприємств і населення - клієнтів банків, - через зростання ризиків кредитування погіршується стан і банківської системи. Люди, підприємства, банки дорого платять за кожен день кризи. З кожним днем усе більше. І не видно цьому кінця. І немає з кого спитати.

Для суспільства подолання економічної біди є головним. Натомість для політиків є більш важлива боротьба за владу, їм - не до економічних проблем. За цих умов у країні поширюється і поглиблюється криза.

Очевидно, що економічну біду подолаємо, якщо вийдемо з політичної.

----------------------------------

1. Від 2004 року Україна у перманентній гострій політичній кризі. Реальне життя суспільства супроводжувалося виборами, розпусками парламенту, блокуванням його роботи, конфронтацією між гілками влади, між фракціями, між КМУ і секретаріатом президента, прем'єром і президентом.

Люди і господарства якось адаптувалися до розбрату, до шкідливої для суспільства діяльності гілок "влади", і виживали. Наближені до "влади" бізнесмени жирували.

2. У цей час перебувала у кризі і українська економіка, тільки -потенційній. Її структура, енерговитратність, застарілість і зношеність устаткування підприємств надавали економіці кризового характеру.

Структурні економічні реформи в Україні за всі роки незалежності не робилися, а так званий "великий" бізнес, що зрісся з владою, разом паразитували на старому економічному потенціалі України. Владно-бізнесовий мутант і все суспільство споживали те, що зробили попередні покоління, не думаючи про проблеми завтрашнього дня.

Після Помаранчевої революції, з суттєвим припливом в Україну іноземного капіталу, з доступом українських компаній до фінансових ресурсів за кордоном, кризогенні структурні диспропорції були приховані під "повінню" залучених ззовні ресурсів.

Недалека соціальна політика уряду та популістське підігрівання споживчого буму притлумили і совість, і розум значної частини суспільства. Людина, бізнес, країна в цілому почали жити в борг. Точніше, споживати в борг. Країна п'яніла від можливості жити не по кишені і непомітно сповзала в системну кризу.

3. В економіці в останні роки мали місце: випереджальні темпи зростання доходів населення у порівнянні з темпами росту продуктивності праці, негативне торговельне сальдо і дефіцит поточного рахунку платіжного балансу, різке зростання зовнішньої заборгованості компаній, різке зростання споживчого кредитування при надзвичайно високому рівні енергоємності економіки, - все це разом наближувало економічну кризу.

Всі ці проблеми "покривалися" зовнішніми запозиченнями. Лишень перекрилися джерела зовнішнього фінансування - економічна криза з потенційної перетворилася в реальну, у видиму.

Прийшло похмілля. Протверезіння влади йде з великим запізненням.

4. З жовтня 2008 року наша країна знаходиться одночасно в політичній і економічній кризі. Це якісно нова ситуація для останніх років. Вони перетворюються на суспільно-політичну вибухову суміш, украй небезпечну для країни.

Тепер, коли в Україні розгортається страшна економічна криза, криза влади стає проявом своєрідної суспільної гангрени.

Її треба рішуче відсікти, бо політикам немає діла до економіки та проблем суспільства, - вся їх увага йде на поборення одне одного. В той час люди, бізнес, суспільство все більше і більше платять за кожний наступний день кризи.

Зараз стає очевидним: Україна подолає економічну кризу, якщо здолає політичну.

Вихід з економічної біди вимагає концентрації відповідальності і повноважень для того, хто береться навести лад.

5. Корінь політичної кризи - в аморальності та бездуховності носіїв владних повноважень. Всюдисуще хабарництво - не наслідок поганих законів. Це наслідок морального розкладу, в першу чергу суб'єктів влади.

Такий стан влади проявляється у безпардонному протягуванні егоїстичних інтересів на шкоду суспільним, прикриваючи все це патологічною брехнею на "Свободах".

Вихід з кризи вимагає чесного погляду на стан речей. Більшість посадовців на це не здатні. Державні посади вимагають від тих, хто їх займає, душею вболівати за національні, державні інтереси, і бути здатними на цих рівнях мислити. Мислити категоріями держави, регіону, міста, села вони не можуть і не будуть.

Суспільне тло, на якому існує політична криза -безвідповідальність. За цих умов персоніфікатор влади, що чинить несправедливо і непрофесійно, уникає політичної, юридичної і моральної відповідальності, безкарно ховаючись за публічною демагогією на тих же "Свободах" і не тільки.

6. Що означає вихід з політичної кризи?

Персональна чітка відповідальність керівника держави за вихід із кризи у визначений термін.

Концентрація владних повноважень, необхідних для забезпечення позитивних змін в економіці.

Узаконена домовленість між гілками влади про одночасні вибори президента і Верховної Ради по завершенні визначеного терміну, відведеного на вихід із економічної кризи.

7. На подолання політичної кризи в Україні є не більше місяця. Цей термін визначається станом української економіки, бюджету, банківської системи та суспільства.

Цей стан, в свою чергу, вимагає негайного розроблення і здійснення економічних перетворень. Затягування з прийняттям таких рішень та їх реалізації щоденно наносить збитки людям, суспільству, країні. Через місяць вихід з кризи вимагатиме значно більшої ціни, яку заплатить суспільство, ніж якби це зробити зараз.

8. Як практично вийти з політичної кризи?

На кому з нинішніх вищих політиків лежить персональна відповідальність перед Богом, народом і історією за те, що буде з країною в найближчі роки?

Юридично ця відповідальність розмита між президентом, Верховною Радою і прем'єр-міністром. Зрозуміло, не випадково. Але морально вона лежить на президентові. Персонально на ньому: народ поклав на нього відповідальність своїм прямим вибором.

Моральна відповідальність Верховної Ради не персоніфікована. Вона розмита між головою парламенту, фракціями, депутатами.

Прем'єр-міністра обирав не народ безпосередньо, а коаліційна більшість парламенту. Тому і відповідальність прем'єра перед народом не безпосередня, а опосередкована через відповідальність перед коаліцією. Так чи інакше, вона переадресовується голові держави.

Отже, історична відповідальність на час виходу країни з кризи лежить на президентові. Якщо він здатний взяти на себе цю відповідальність, хай формує дієву команду і робить рішучі кроки.

Якщо президент не хоче брати на себе всю повноту відповідальності, тоді він має негайно запропонувати країні позачергові вибори президента і Верховної Ради.

Якщо президент буде затягувати з прийняттям цих рішень, суспільні сили, що усвідомлюють ціну цього зволікання, політично примусять його піти на позачергові вибори і президента, і парламенту.

Якщо президент бере відповідальність на себе, то Верховна Рада України має узаконити повноваження президента на цей час у царині здійснення економічних перетворень, врахувавши досвід передачі таких повноважень президентові Кравчуку і прем'єру Кучмі.

Вона має узаконити також термін, на який надаються президенту ці повноваження, і дату проведення наступних виборів президента і Верховної Ради країни.

Якщо Верховна Рада буде затягувати узаконення ліквідації політичної безвідповідальності в країні у кризовій ситуації, то суспільні сили, які розуміють ціну продовження кризи влади для суспільства, політично змусять її вчасно прийняти необхідні закони. На терезах - доля народу і країни.

Від нинішньої влади з її безвідповідальністю, з її розпорошеністю на локальні бізнес-інтереси і внутрішніми конфліктами, з закоріненою аморальністю, з її системною недієздатністю, можна чекати лише патологічно-неправдивого говоріння.

* * *

Автор шукав правди, яка одна для всіх. Викладений варіант виходу з кризи діючої влади видається логічно обґрунтованим, може, ідеалістичним. Але чи реальним?

Важко уявити собі, що діючі суб`єкти влади - Верховна Рада, прем`єр - будуть діяти належно, як тут прописано. Є серйозні сумніви, що президент теж буде діяти правильно. Це так.

Але якщо цей варіант виходу з владної кризи не буде швидко реалізований, за кожен день затримки український народ буде платити все більшу і більшу ціну. І не лише в грошах. І це правда.

Той, хто це розуміє, кому це болить, хто не хоче цього допустити, буде діяти. Від того, наскільки масовий і організований буде тиск громадськості на владу, залежатиме реальність подолання політичної кризи, а через це і економічної.