Ну, за престижність шахтарської праці!..

Документ цікавий не тільки шахтарям і політтехнологам, але й нам, людям, які не мають жодного стосунку до вимираючого вуглепрому, проте мусять платити за наміри його реанімувати.

Середина 1990-х років запам'яталася пожвавленням шахтарського протестного руху. Були акції та страйки. А скільки разів шахтарі приїжджали до Києва, щоб погрюкати касками по асфальту на очах у центральної влади, - не злічити. Заборгованість по зарплатах у галузі на той час наближалася до мільярдної позначки (левову частку цього боргу сплатили тільки 2004 року, напередодні президентських виборів).

З гірниками спілкувалися міністри і народні депутати, адже шахтарська акція протесту стала чудовою нагодою порекламувати себе у ЗМІ: різні уряди багато всього обіцяли гірникам. Але завжди в неофіційних розмовах чиновники визнавали: нічого доброго чекати не варто, поступово галузь згорнеться сама по собі. На жаль, це справді єдиний галузевий прогноз, що збувається.

За іронією долі, тепер, як і п'ятнадцять років тому, продовжуються ті самі розмови про застаріле обладнання, про шахти, які працюють без реконструкції, про грандіозні плани щодо видобутку метану з вугільних родовищ...

І ось сьогодні, коли обсяги видобутку вугілля вкотре зменшилися, а кількість працюючих пенсіонерів уже сягає чверті всіх працівників галузі, уряд Юлії Тимошенко схвалив законопроект про підвищення престижності шахтарської праці. Текст документа розміщений на офіційному сайті Мінвуглепрому. Що ж пропонується?

Звичайно, підвищення зарплат і пенсій. Зокрема, тарифні ставки і посадові оклади працівників мають визначатися, базуючись на встановленій законодавством мінімальній зарплаті, яку підвищать на 30%. Ще - пільги в оподаткуванні (запропонована в законопроекті ставка на доходи фізичних осіб становить 10%), можливість безкоштовно (точніше - коштом Держбюджету і місцевих бюджетів) навчатися гірничим професіям у вишах і професійно-технічних навчальних закладах - не тільки для шахтарів зі стажем роботи не менше трьох років, але і для дітей шахтарів-інвалідів та напівсиріт у шахтарських родинах. Їм гарантована стипендія у розмірі мінімальної зарплати.

Якщо законопроект ухвалять, гірники здобудуть право розв'язувати свої житлові проблеми за допомогою безвідсоткових кредитів, наданих підприємствами. А компенсувати відсоткову ставку за користування такими кредитами повинен Держбюджет .

Зрозуміло, все це вимагає чималих коштів. Нещодавно ЕП писала про те, що із 16 млрд грн, отриманих державними шахтами минулого року, майже 5,5 млрд грн становили бюджетні кошти, 10,4 млрд грн - гроші, отримані з продажу вугілля, і 1,6 млрд грн - кредитні ресурси. Зарплата, розрахована на основі мінімальної, "потягнула" на 7,2 млрд грн.

Не треба бути видатним економістом, щоби зрозуміти: якщо 7,2 млрд грн із 16-мільярдного доходу (за кредитами за підсумками року галузь залишилася винна 2 млрд грн, тобто фактично її доходи 2007 року сягнули приблизно 14 млрд грн) спрямовується на зарплату, то ситуація не нормальна. Для порівняння: відрахування на капітальне будівництво в державному секторі галузі було профінансоване на 803 млн грн - це і бюджетні (переважно), і власні кошти підприємств. Капітальне будівництво означає перспективу розвитку, яка, вочевидь, зараз навіть не проглядається.

Зауважимо, що всі уряди традиційно дуже обережно ставляться до ідеї підвищення ціни на вугілля, бо побоюються, що знизиться рентабельність металургії та зростуть тарифи на електроенергію.

Все це свідчить про те, що "підвищити престижність шахтарської праці", не збільшуючи навантаження на бюджет, неможливо. А що таке бюджет? Правильно, це ми з вами. Хіба мало того, що ми й так щорічно підтримуємо вугільну промисловість? Дуже побіжні розрахунки свідчать, що кожен український громадянин минулого року заплатив 114 грн - для реанімаційних заходів у вмираючій галузі. Кожен, включно із солдатами і немовлятами. І це - не враховуючи вартості електроенергії, в яку закладена ціна на енергетичне вугілля.

А якщо перспектива у вуглепромі не з'явиться, зменшення видобутку не зупиниться (тобто галузь продовжуватиме самознищуватися), то щороку її підтримка на плаву коштуватиме все дорожче - навіть якщо шахтарська праця буде такою ж "престижною", як і тепер.

Взагалі, я не проти того, щоб підвищувати престижність шахтарської праці. Наприклад, щоб закрити аварійно небезпечні шахти і таким чином зменшити коефіцієнт смертельного травматизму. (До речі, ніде в законопроекті прямо не сказано, що буде запроваджена погодинна оплата праці, яка би знизила вірогідність аварій на шахтах). Сконцентруватися на тому, що може швидко дати віддачу, - можливо, галузь отримає хоч якісь додаткові небюджетні кошти, які й стануть джерелом підвищення згаданої престижності. І, нарешті, розвивати вугільні регіони, щоб закриття економічно безперспективних шахт не викликало жаху - ось закриється шахта, а з нею вимре все навколо.

Але все це не принесе швидкої популярності - тому не дуже цікавить політиків. Найвірогідніше, законопроект  ухвалять у наявному вигляді. Його підтримають і БЮТ, і НУ- НС, і Партія регіонів, і, звичайно ж, комуністи. Тому, шановні співгромадяни, підвищувати престижність шахтарської праці будемо ми, а політики переконливо пояснять шахтарям, що це саме вони постаралися.