Як конкурувати за приватний капітал

Інвестиційна пропозиція України сформована лише наполовину.

Країні не бракує можливостей для інвестицій. Вона має сильний технологічний сектор, оборонну промисловість, яка стрімко зросла за роки війни, величезну потребу у відбудові інфраструктури, стратегічні природні ресурси, кваліфікованих фахівців і перспективу членства в Євросоюзі. Бракує іншого: умов, за яких міжнародний приватний капітал буде готовий прийняти українські ризики.

Саме це визначить, чим стане відбудова України: масштабною програмою міжнародної допомоги чи початком економіки, здатної залучати сотні мільярдів доларів приватних інвестицій. Проблема не в тому, щоб показати інвесторам можливості, а в тому, щоб зробити ці можливості інвестиційно придатними.

Для цього лише завершення активних боїв буде недостатньо. Україні потрібні масштабовані механізми страхування воєнних та політичних ризиків; передбачуване регулювання; суди, яким довіряє бізнес; захищені контракти; прозорі закупівлі; проєкти, здатні генерувати комерційну дохідність.

Інвестиції: потреби і реальність

Масштаб розриву між потребами та результатами показують цифри. П'ята оцінка шкоди та потреб RDNA5 оцінює потреби України у відновленні та реконструкції протягом наступного десятиліття майже у 588 млрд дол., тобто в середньому 59 млрд дол. на рік. Оцінку підготували уряд України, група Світового банку, Єврокомісія та ООН. Пряма завдана шкода перевищила 195 млрд дол.

Водночас за даними НБУ, чистий приплив прямих іноземних інвестицій у 2025 році становив близько 2,4 млрд дол., з яких 1 млрд дол. – реінвестовані доходи. У 2024 році ці показники становили 3,7 млрд дол. і 2,6 млрд дол. відповідно. Отже, щорічні потреби відбудови приблизно у 25 разів перевищують річний приплив ПІІ.

Українські платники податків та західні уряди не зможуть самостійно профінансувати відновлення такого масштабу. І МВФ, і RDNA5 у своїх сценаріях закладають зростання сукупних інвестицій із 20,8% ВВП у 2025 році до близько 24% ВВП. Однак без приватного капіталу ця мета залишиться на папері.

Ukraine Investment Framework Євросоюзу та інструменти МФО створюють гарантійні й інвестиційні механізми, покликані залучати приватні гроші, а Україна вдосконалила законодавство про державно-приватне партнерство. Це важливі зміни, проте значну частину роботи досі виконують державні та міжнародні кошти.

Справжнім тестом стане інше: чи зможе один долар державного або міжнародного капіталу залучити кілька доларів приватного? Мова про гроші інфраструктурних та пенсійних фондів, private equity, банків, страхових компаній та стратегічних інвесторів. Поки що в потрібних Україні масштабах цього не відбувається.

Що показує оборонпром

Найкраще український інвестиційний парадокс видно на прикладі оборонної промисловості. За роки війни країна створила значні виробничі потужності. Міноборони повідомляло, що у 2025 році виробнича спроможність ОПК сягнула 35 млрд дол. РНБО оцінює виробничі спроможності галузі у 2026 році в 55 млрд дол.

Водночас цей потенціал недозавантажений. За звітом Мінстратегпрому, у 2024 році середній рівень завантаженості підприємств сектору становив 50%. У червні 2025-го президент Володимир Зеленський заявив, що 40% оборонного потенціалу не має належного фінансування. Тобто в Україні є виробничі лінії, інженери й технології, які не можна використати повною мірою через брак внутрішнього фінансування. Для приватного капіталу це водночас і можливість, і ризик.

Україна стала унікальним середовищем для розвитку безпілотних систем, РЕБ, автономних технологій, морських платформ, засобів протидії дронам. Цикл удосконалення продукту, який у західній оборонній промисловості може тривати роками, тут завдяки бойовому досвіду іноді скорочується до місяців або тижнів.

Наступне завдання складніше: перетворити інновацію на стабільну галузь. Приватні інвестори можуть заходити через спільне виробництво, ліцензування, міноритарні інвестиції, експортне фінансування, партнерства із західними компаніями, але вони мають розуміти, хто купуватиме продукцію через п'ять років.

Якщо після припинення боїв державне оборонне замовлення скоротиться, його мають частково замінити експорт і закупівлі союзників. Для цього потрібні передбачувані правила експорту; прозорі закупівлі; сумісні з НАТО стандарти; захист інтелектуальної власності; впевненість, що успішній українській компанії не доведеться переносити штаб-квартиру й виробництво до Польщі або Німеччини.

На оборонну промисловість варто вже зараз дивитися не лише як на необхідність воєнного часу, а як на потенційну довгострокову експортну галузь.

Компанії залучають капітал

Міжнародні інвестори не чекають формального завершення війни, якщо бачать зрозумілу бізнес-модель. У серпні 2025 року Kyivstar завершив об'єднання з Cohen Circle Acquisition Corp. і почав торгуватися на Nasdaq. Це перша українська компанія на американській фондовій біржі з proforma-оцінкою 2,21 млрд дол.

Українська технологічна екосистема створила й компанії з оцінкою понад 1 млрд дол. У жовтні 2025-го Fintech-IT Group, розробник ПЗ для monobank, отримала оцінку 1 млрд дол. У січні 2026-го Preply залучила 150 млн дол. у раунді Series D при оцінці 1,2 млрд дол. У березні defense-tech-компанія Uforce, до портфеля якої входять морські дрони Magura, залучила 50 млн дол. при оцінці 1 млрд дол.

Капітал уже заходить у бізнеси, пов'язані з Україною, але вибірково. Software, телекомунікації чи defense tech дають змогу певною мірою відокремити вартість компанії від фізичних активів, які може знищити ракета. З електростанцією, логістичним терміналом, житловим комплексом чи великим заводом так не вийде. Саме тому одним із ключових питань стає страхування ризиків.

Страхування важливіше за пільги

Україна може пропонувати інвесторам податкові стимули, спеціальні режими й індустріальні парки. Це корисні інструменти, але вони не відповідають на головне запитання інвестора, який думає побудувати в Україні підприємство за 200 млн дол.: що станеться з його капіталом, якщо завод знищать?

Приватний страховий ринок не може покрити необмежений воєнний ризик за прийнятною ціною. Україні потрібен значно більший ринок страхування воєнних і політичних ризиків, на якому надзвичайні ризики розподілятимуть між собою держави, міжнародні фінансові організації та приватні страховики. Наприклад, державні або міжнародні інституції можуть брати на себе катастрофічні перші збитки, а приватний сектор – страхувати звичайні комерційні ризики.

Йдеться не про постійне субсидування бізнесу. Завдання – зробити ризик вимірюваним, таким, що піддається фінансуванню. Коли інвестор може порахувати потенційний збиток, він закладає його у вартість капіталу. Невизначені воєнні, політичні та правові ризики фінансувати набагато складніше.

Проблеми з верховенством права

В Україні є більший ризик, ніж російські ракети: якість державних інституцій.

Показові оцінки коаліції Membership Check, до якої входять вісім аналітичних центрів та громадських організацій. Коаліція незалежно оцінює виконання Україною пріоритетних реформ на шляху до її членства в ЄС. У першій оцінці Україна отримала девʼять балів зі ста. У другому звіті цей показник зріс до 15 балів. Напрямок руху позитивний, але сам рівень показує масштаб роботи.

Інвестори не очікують, що країна, яка одночасно воює і проводить реформи, миттєво матиме інституції рівня найстабільніших європейських економік. Однак професійний інвестор добре відрізняє воєнний ризик від управлінського.

Україна не може контролювати всі російські ракети, але вона може визначати, як вирішуються комерційні спори; як працюють регулятори; чи захищені міноритарні акціонери; чи прозорі держзакупівлі; чи може власник захистити актив у суді. Судова й антикорупційна реформи – не щось окреме від відбудови. Для приватного капіталу це така ж інфраструктура, як дороги, порти чи електромережі.

Що потрібно зробити

Архітектуру майбутніх інвестицій варто будувати, не чекаючи завершення війни. Насамперед потрібно масштабувати страхування воєнних і політичних ризиків у партнерстві з ЄС, США, групою Світового банку та приватними страховиками.

Судову й антикорупційну реформи необхідно сприймати як економічну політику, а не лише як вимоги Брюсселя чи МВФ. Кожне реальне покращення захисту контрактів і прав власності знижує вартість капіталу для України.

Києву необхідно створювати портфель bankable projects – проєктів із зрозумілими ризиками, моделлю доходу, структурою фінансування та відповідальністю сторін. Інвестори фінансують проєкти, а не національні прагнення.

Окремим напрямом мають стати стабільні правила для оборонного експорту, спільних підприємств та інтелектуальної власності. Тоді виробничі можливості, створені війною, перетворяться на довгострокову конкурентну перевагу.

Нарешті, Україні варто менше продавати інвестиції як прояв солідарності. Глобальний приватний капітал не займається благодійністю. Він іде туди, де очікувана дохідність виправдовує ризик. За ті самі гроші конкурують Польща, Румунія, країни Перської затоки, Індія, США та десятки інших ринків.

Водночас Україна має те, що складно відтворити: розташування на східному кордоні Євросоюзу; сильний інженерний потенціал; перевірені війною технології; величезний попит на інфраструктуру; стратегічні ресурси; перспективу одного з найбільших циклів відбудови в Європі за останні покоління.

Різницю між інвестиційним бумом і втраченим десятиліттям визначить не лише те, скільки грошей уряди пообіцяють Києву на черговій конференції з відновлення. Вона залежатиме від того, чи зробить Україна безпекові ризики страховими, проєкти – придатними для фінансування, контракти – захищеними, правила – передбачуваними. Тоді капітал не лише зайде в країну, а й залишиться тут.