Дроблення на ФОП: де закінчується бізнес-модель і починається схема

В Україні, як і у більшості країн світу, діє спрощена система оподаткування (ССО) для мікробізнесу. Вона забезпечує величезну економію на непотрібних витратах на облік, захист від свавілля податківців, компромісну детінізацію, конкуренцію на багатьох ринках, можливість чесного заробітку, тощо.

Але наявність різних режимів або ставок оподаткування природно створює можливості для податкового арбітражу через уявне дроблення більшого за масштабами бізнесу на низку псевдо-мікропідприємств, зазвичай ФОП другої групи. ССО без найманих працівників.

Такі зловживання не лише розмивають податкову базу, призводячи до втрат бюджету (у 2024 році оцінюються у 10-15 млрд грн), але й спотворюють конкуренцію та компрометують спрощену систему як таку. Найбільш поширеними подібні схеми є у галузі ритейлу та ресторанній сфері, де вони часто доповнюються приховуванням реальних оборотів через невидачу або підробку фіскальних чеків.

Проте боротьба з цим явищем не повинна зашкодити чесному малому бізнесу, в тому числі такому, що співпрацює з більшим в рамках бізнес-моделей франшизи та торгівельного майданчика (фізичного чи віртуального). Для цього важливо дослідити економічну логіку: чому існують ці моделі? Це зроблено у нещодавно опублікованому дослідженні.

Справжній майданчик (маркетплейс, базар, ТРЦ) – це фірма, що організовує інфраструктуру, не беручи безпосередньої участі у торгівлі. Майданчик заробляє на наданні послуг продавцям і зацікавлений у їхній конкуренції, оскільки це приваблює покупців. На справжньому майданчику продавці діють незалежно, самостійно встановлюють ціни та конкурують між собою.

Натомість "псевдо-майданчик" імітує цю модель. За документами компанія надає послуги ФОПам, які через неї торгують, але економічна суть видає схему. Продається велика кількість товарів, і всі мають єдину ціну, в той час, як на справжньому базарі чи маркетплейсі у різних продавців ціни на той самий товар відрізняються. Крім того, відсутня публічна оферта: виходить, що власник майданчику штучно обмежує свій бізнес, не допускаючи сторонніх продавців, що є неприродним для реального маркетплейсу, який прагне залучити якомога більше клієнтів.

Франчайзинг – це продаж успішної бізнес-моделі. Франчайзер масштабує бізнес без інвестицій у відкриття точок, а франчайзі отримує перевірену технологію та бренд, за що платить вступний внесок (паушальний платіж) та роялті.

У схемі дроблення ця логіка перевертається. Псевдо-ФОПи не є власниками майна, а орендують його у власника "франшизи". Таким чином, у псевдо-франшизі відсутні головні переваги моделі для обох сторін: організатор все одно робить інвестиції власним коштом і несе відповідні ризики, а "підприємець" не приймає рішень і не може розширювати бізнес.

Отже, ознаками псевдо-франшизи є робота під однією маркою, за стандартними цінами, але не на власному обладнанні, без сплати паушального платежу (хоча це легко зімітувати), і, знов таки, за відсутності публічної оферти, яку міг би отримати сторонній підприємець.

Зазвичай у таких схемах торгова марка франшизи чи майданчику належить організатору, а прибуток акумулюється через продаж товару псевдо-ФОПам з мінімальною націнкою або передачу їм "лівого" товару. ФОП продає його за ринковою ціною, а різницю передає організаторам готівкою. Проте, можуть бути і де-факто франшизи без власного бренду, тоді їх можна виявити за єдиним товарним асортиментом та цінами.

Світ давно напрацював інструменти протидії дробленню, від правил боротьби з дезагрегацією (Великобританія) до жорсткого фінансового моніторингу (НБУ). В основному, країни застосовують набори критеріїв дроблення та пов'язаності суб'єктів вірогідної схеми.

Для України такі критерії мають бути дуже чіткими, об'єктивними, не вимагати ведення обліку на підставі первинних документів (тим більше, що за наших умов їх завжди можна отримати у "конверт-центрі"), та перевірятися на рівні материнської компанії (або компаній).

Натомість, підхід Національної стратегії доходів (НСД), зокрема запровадження обов'язкової реєстрації платником ПДВ від 1 млн грн, прогнозовано знищить або зажене у тінь велику кількість справжніх ФОП, але не вирішить проблеми дроблення. Аналогічний підхід, застосований у Румунії під тиском міжнародних організацій та ЄС призвів до скорочення кількості мікропідприємств втричі, та уповільнення економічного зростання.

Отже, для системного вирішення проблеми дроблення бізнесу в Україні пропонується:

1. Нормативно впровадити загальне правило протидії ухиленню від сплати податків (GAAR) для податку на прибуток і ПДФО, а також правила боротьби з фрагментацією для ПДВ та акцизів. Але ці правила є аж надто загальними, їх треба наповнити чіткими критеріями.
2. Необхідно затвердити і регулярно оновлювати такі критерії. Це має робити комісія стейкхолдерів, щоб не зашкодити реальним франшизам і реальним ФОПам.
3. Фінансова відповідальність за зловживання ССО має лягати на замовників схеми, а також треба передбачити штраф за надання своїх документів у використання в якості псевдо-ФОП або "дропа".
4. Тимчасова заборона співпраці з ФОП, з якими компанія мала трудові відносини протягом попередніх двох років.
5. Фіскалізацію та контроль слід зосередити виключно на підприємцях, які мають ризик перевищення оборотів. Поріг обов'язкової реєстрації платником ПДВ доцільно встановити на рівні ліміту другої групи ССО.
6. Стимулювання споживачів отримувати фіскальні чеки, особливо на підакцизні товари, та перевіряти їх на справжність через запровадження таких механізмів як "лотерея чеків" та кешбек.
7. Забезпечити обов'язковість реагування фінустанов на ознаки дроблення (нині відповідні рекомендації НБУ є необов'язковими, тому "схемники" мають можливість просто обрати інший банк).
8. Перезавантаження Служби фінмоніторингу та посилення відстеження груп пов'язаних компаній.
9. Встановлення лімітів доходу для другої та третьої груп ССО в залежності від кількості найманих працівників, що зменшить можливості для псевдо-ФОПів.
10. Реєстр "дропів".

При цьому, пропонується наступний попередній набір критеріїв для виявлення штучного дроблення бізнесу (затверджувати їх має комісія стейкхолдерів):

• ФОП досягає ліміту другої або третьої групи спрощеної системи протягом кількох місяців, і ця ситуація повторюється щорічно ("револьверна" схема).
• Група ФОПів, які працюють під одним брендом, або є клієнтами однієї фірми, мають дати реєстрації в межах одного місяця.
• Надання однією особою до банку пакетів документів для різних суб'єктів господарювання (юрособи та ФОПів) одночасно.
• Спільна адреса юридичної особи та ФОП, використання спільних офісів, складів, обладнання, веб-сайту та працівників.
• Юридична особа та ФОПи мають спільних власників, представників, бухгалтерів або довірених осіб.
• Одна і та сама IP-адреса, з якої надсилаються податкові звіти різних ФОПів, що належать до однієї франшизи чи майданчику.
• Відсутність публічної оферти з умовами франшизи або роботи на майданчику; сторонній підприємець не може долучитися до системи на тих же умовах.
• ФОПи, що працюють під одним брендом, не мають у власності засобів виробництва, або орендують їх у єдиного власника на однакових умовах.
• Значний (потребує уточнення, який саме) обсяг операцій на рахунках новоствореного ФОП.
• Використання одного платіжного терміналу або РРО кількома суб'єктами господарювання, або чеки РРО від різних ФОП надходять з однієї ІР-адреси.
• Низка ФОП здійснює діяльність на одній фізичній чи віртуальній території, при цьому у них однакові ціни на товари (крім стандартизованих послуг на цифрових платформах).
• Суб'єкти групи фінансово пов'язані – наявне фінансування діяльності ФОПів (товарні кредити без оплати, порука, покриття витрат материнською компанією).
• Контрагентами компанії або обмеженого кола пов'язаних компаній є закрита (без публічної оферти) група ФОПів, що займаються одним і тим самим (чи подібним) видом економічної діяльності.

Цей набір критеріїв має застосовуватися комплексно, у логічному взаємозв'язку. У такий спосіб можна ефективно протидіяти зловживанням, не завдаючи шкоди реальним ФОП – це і є цивілізована альтернатива підходам НСД.