Як виконати вимоги ЄС та не знищити вітчизняного виробника

Впровадження регламентів REACH (про реєстрацію, оцінку, дозвіл та обмеження хімічних речовин) та CLP (щодо класифікації, маркування та пакування хімічних речовин і сумішей) в Україні – це не забаганка профільних чиновників, а жорстка вимога нашого шляху до Європейського Союзу.

Створення системи контролю за обігом хімічних речовин є частиною зобов'язань нашої країни, без яких інтеграція в єдиний промисловий ринок неможлива. Проте на практиці реформа опинилася у стані юридичного та економічного глухого кута.

Основний виклик сьогодні: як побудувати систему, що відповідатиме стандартам ЄС, але не виснажити національний бізнес ще до моменту вступу.

Юридичні бар'єри інтеграції

Логічне прагнення автоматично наповнити українську базу даними Європейського хімічного агентства (ECHA) впирається в фундаментальні правові обмеження.

Дані в системі REACH належать приватним компаніям та консорціумам, які інвестували мільярди євро в дослідження. ECHA лише оперує ними й не має права передавати їх "третім країнам" (якою для Брюсселя юридично все ще залишається Україна) без згоди правовласників.

Будь-яка спроба "просто запозичити" ці дані несе ризик багатомільйонних позовів проти Єврокомісії та українського уряду за порушення прав інтелектуальної власності.

Моделі імплементації: безпека проти економіки

Державний регулятор, виконуючи вимогу ЄС щодо створення реєстру, наполягає на моделі автономної реєстрації. Аргумент держави зрозумілий: наявність повних досьє безпеки в національній базі гарантує контроль та можливість оперативного реагування у разі надзвичайних ситуацій.

З іншого боку, бізнес пропонує модель нотифікації (декларування фактів реєстрації в ЄС). Це дозволило б уникнути фінансового виснаження підприємств на етапі адаптації. Адже за нинішнього підходу бізнес змушують купувати дані, які можуть втратити необхідність у день приєднання до Союзу, коли європейські регламенти набудуть прямої дії. Виглядає все логічно, то чому держава опирається?

Для чиновників прийняття європейської реєстрації без перевірки (автоматично) виглядає як відмова від власної регуляторної функції. Державні органи повинні мати власний реєстр і власні "важелі впливу", а не просто бути "поштовою скринькою" для нотифікацій про рішення ECHA.

Пастка для вітчизняного виробника

Найбільш вразливою стороною у цій юридичній конструкції є національна промисловість. Важливо розуміти: хімічна галузь України – це не лише імпорт, а й наші власні заводи, що забезпечують робочі місця та податки.

І якщо для іноземних постачальників нові вимоги стануть додатковим фінансовим обтяженням, то хто дійсно може опинитися в ситуації подвійної реєстрації – це саме вітчизняний виробник.

Спочатку він буде змушений інвестувати величезні ресурси у виконання національних вимог, щоб легально працювати на власному ринку. А після вступу до ЄС йому доведеться проходити весь цей шлях заново безпосередньо в ECHA, оскільки локальні українські досьє навряд чи будуть автоматично визнані в межах усього Співтовариства.

Висновок

Реформа хімічної безпеки – це безальтернативна вимога нашого вступу до ЄС. Проте вона не має перетворюватися на інструмент вимивання національного капіталу. Сьогодні Україна повинна діяти стратегічно: впровадження моделі нотифікації для європейських постачальників – це не лише спосіб уникнути дефіциту сировини, а й фундамент для майбутнього взаємного визнання.

Це шлях до того, щоб у майбутньому і європейський ринок так само безперешкодно приймав українську нотифікацію, позбавляючи вітчизняного виробника тягаря фактичної подвійної реєстрації. Тільки через синхронізацію процедур, а не через створення ізольованих бюрократичних дублікатів, ми зможемо захистити конкурентоспроможність наших заводів.

Наше завдання – інтегруватися в єдиний простір безпеки так, щоб український бізнес інвестував у свій розвиток сьогодні, а не платив двічі за вхід у систему, яку все одно доведеться демонтувати.