Скільки коштує не відбудувати підприємство

За оцінкою KSE Institute, до лютого 2026 року в Україні були пошкоджені або зруйновані активи 12,6 тис. підприємств. Прямі збитки бізнесу в промисловості, будівництві та секторі послуг оцінювалися у 18,4 млрд дол. і це не фінальна цифра. До цієї оцінки не увійшли руйнування після лютого 2026 року, тоді як російські ракетні та дронові атаки на підприємства відбуваються щодня.

Ці цифри показують лише вартість того, що Україна вже втратила. Проте є ще одна втрата, яку значно складніше порахувати: капітал, який після знищення підприємства власник вирішить більше не вкладати в Україні.

Після ракетного удару перед підприємцем стоїть не лише питання, де знайти гроші на ремонт. Якщо виробництво суттєво пошкоджене, йдеться про нове інвестиційне рішення: знову вкладати сотні мільйонів гривень у виробництво в Україні чи наступну інвестицію робити там, де ризик фізичної втрати активу нижчий.

Ми на власному досвіді знаємо, як це. Одне з наших підприємств було пошкоджене. Частину потужностей довелося зупинити, а потім – відновлювати.

У цей момент стає зрозуміло, що ціна удару значно більша за вартість пошкодженого обладнання чи будівлі. Потрібно знайти новий капітал, зберегти людей, відновити логістику та енергопостачання, замовити обладнання і місяцями фінансувати підприємство, яке ще не повернулося до нормальної роботи.

Паралельно власник має відповісти собі на головне питання: чи готовий він ще раз інвестувати в цей актив в Україні.

Скільки коштує відновити підприємство

Зазвичай державну підтримку бізнесу оцінюють з одного боку: скільки грошей потрібно витратити з бюджету або скільки податків бюджет тимчасово не отримає. Однак після знищення виробництва варто рахувати й інший сценарій: скільки держава втратить, якщо підприємство взагалі не повернеться до роботи.

Порахуймо це на умовному виробництві. Припустімо, його відновлення потребує 500 млн грн. Після запуску на підприємстві працюють 300 людей із середньою нарахованою зарплатою 30 тис. грн, а річна виручка становить 600 млн грн.

Фонд оплати праці такого підприємства – 108 млн грн на рік. За чинними ставками це 19,4 млн грн ПДФО, 5,4 млн грн військового збору та 23,8 млн грн ЄСВ. Разом – майже 49 млн грн на рік лише від зайнятості. Якщо для моделі припустити рентабельність до оподаткування 6%, підприємство матиме близько 36 млн грн прибутку. За базової ставки податку на прибуток 18% це ще близько 6,5 млн грн.

Отже, навіть без урахування ПДВ, місцевих податків та податків, які виникають у ланцюгу постачальників, після виходу на нормальну роботу підприємство може генерувати близько 55 млн грн податкових та соціальних платежів щороку.

Однак і ці 55 млн грн – лише частина економічного ефекту. Підприємство не існує окремо від економіки. Воно купує сировину, обладнання, енергію, замовляє логістику, послуги інших компаній. Для цих бізнесів його замовлення – це теж виручка, зарплати і податки. Тому зупинка одного великого підприємства може означати втрату доходів для десятків інших компаній, які працюють навколо нього.

Є й інший рівень цього зв'язку – 300 людей, які отримують зарплату. Вони витрачають її в українській економіці: купують продукти, оплачують житло, транспорт, послуги, роблять інші покупки. Ці гроші стають доходом для інших підприємств, які зі свого боку виплачують зарплати та сплачують податки.

Якщо підприємство зупиняється, цей ланцюг починає працювати у зворотному напрямку. Людина втрачає роботу – менше споживає. Інші бізнеси недоотримують частину доходу – менше замовляють, інвестують і сплачують податків. Частина людей може шукати роботу за кордоном, і тоді українська економіка втрачає не тільки платників податків, а й працівників та споживачів.

Саме тому економічний зв'язок між підприємством, його працівниками, постачальниками та іншими бізнесами значно глибший, ніж можна побачити лише через суму податків одного підприємства. 55 млн грн у нашому прикладі – це те, що можна порахувати безпосередньо. Реальна економічна ціна втрати такого бізнесу буде більшою. Тепер подивімося на інший бік розрахунку.

Переробні підприємства, які відновлюють пошкоджені або зруйновані війною потужності, можуть отримати грант до 16 млн грн. Якщо до цього додати, наприклад, компенсацію половини ЄСВ протягом першого року роботи як один з можливих інструментів підтримки, у нашій моделі це ще близько 12 млн грн.

Разом – близько 28 млн грн прямої державної підтримки проти близько 55 млн грн потенційних щорічних платежів після повного відновлення роботи.

Це спрощена модель. Реальна економіка кожного підприємства залежатиме від галузі, структури витрат, зарплат, прибутковості та необхідного обсягу підтримки. Проте вона показує, що рахувати потрібно не тільки ціну пільги.

Частково така логіка закладена в чинні програми. Підприємство, яке отримує грант на відновлення переробних потужностей, протягом трьох років має сплатити податків і зборів щонайменше на суму отриманого гранту. Тобто підтримку відновлення можна розглядати не лише як витрати бюджету, а і як інвестицію в повернення компанії до економіки та відновлення майбутньої податкової бази.

Бізнесу найбільше бракує капіталу

Важливо розуміти, як виглядає відбудова з боку підприємства. Припустімо, для заміни знищеного обладнання потрібно імпортувати нове на 5 млн євро. За базової ставки ПДВ 20% під час ввезення потрібно профінансувати ще близько 1 млн євро.

Для платника ПДВ ця сума за загальним правилом формує податковий кредит, тому питання тут не стільки в остаточній вартості податку, скільки в ліквідності: бізнес має знайти додатковий 1 млн євро саме тоді, коли одночасно фінансує будівництво, обладнання, зарплати та перезапуск виробництва.

Саме тому для такого обладнання варто розглядати спецрежим імпортного ПДВ, наприклад, звільнення або відстрочку до моменту запуску виробництва.

Так само працює логіка з прибутком. Якщо підприємство не виводить його власникам, а спрямовує на відбудову виробничого активу в Україні, для такого реінвестування можна передбачити тимчасовий податковий стимул. Мета не в тому, щоб дати бізнесу більше пільг. Мета – залишити максимум капіталу всередині проєкту в момент, коли від цього залежить, чи буде він узагалі.

Захищати те, що працює

Україні потрібна ще одна логіка роботи з воєнними ризиками: не лише допомагати бізнесу після руйнування, а інвестувати в його захист. Ми вже знаємо ціну відновлення, наступне питання – чи можемо ми частину цих втрат попередити.

Для цього варто створити окрему національну програму для діючого бізнесу, спрямовану не на компенсацію завданих збитків, а на зменшення ризику їх виникнення. Умовно її можна назвати "Програма виживання України". Її логіка – допомагати бізнесу інвестувати у фізичний захист інфраструктури.

За можливості важливі виробничі процеси варто переносити під землю, а нові виробничі корпуси слід будувати монолітно із залізобетону. Варто також посилювати діючі об'єкти, захищати критичне обладнання та інженерні системи, забезпечувати їх резервним енергоживленням. Це зменшить масштаб потенційних руйнувань і дозволить швидше відновити роботу підприємств після атаки.

Тут виникає економічна проблема. Будівництво з високим рівнем фізичного захисту може коштувати у 2,5 разу дорожче за звичайне. Водночас захист існуючого підприємства може потребувати менших інвестицій. Конкретна економіка залежатиме від типу бізнесу, конструкції об'єкта і необхідного рівня захисту.

Додаткову вартість, пов'язану з підвищенням воєнної стійкості, держава могла б співфінансувати з бізнесом. Власник інвестує у своє підприємство, а держава допомагає профінансувати ту частину, яка зменшує ризик його втрати через війну.

Це не програма компенсації і не пільга заради пільги. Її економіку потрібно рахувати через альтернативу: скільки коштує підвищити захищеність бізнесу зараз і скільки країна втратить, якщо завтра цей бізнес буде зруйнований.

Політика підтримки бізнесу під час війни має починатися не після прильоту. Зберегти те, що працює, може бути дешевше, ніж фінансувати його відбудову.

Досвід Ізраїлю

Україні варто уважніше подивитися на досвід Ізраїлю. Його система працює не лише з фізичним пошкодженням майна. Вона визнає і непрямі економічні збитки – ситуації, коли через війну підприємство втрачає можливість працювати.

Під час війни "Залізні мечі" для бізнесу діяли механізми компенсації частини постійних витрат та витрат на зарплати залежно від масштабу падіння обороту. Для підприємств у прикордонних районах передбачені окремі механізми.

У 2026 році ця логіка збереглася. Для підприємств, що постраждали від воєнних дій у березні-квітні, одним із критеріїв стало падіння обороту щонайменше на 25% порівняно з відповідним періодом 2025 року. Компенсація непрямих збитків охоплює, зокрема, постійні витрати і зарплати. Для окремих територій працюють різні механізми – за зарплатами, оборотом та іншими видами втрат.

Важливий елемент – швидкість доступу до грошей. Для підтримки ліквідності підприємств у 2026 році в Ізраїлі працював механізм авансових виплат до подання остаточної компенсаційної вимоги. За відповідності критеріям бізнес міг запросити аванс до 80% розрахункової компенсації. Це принципова різниця.

Компенсація через рік може відшкодувати частину збитків. Гроші в перші тижні чи місяці після удару можуть визначити, чи залишиться підприємство життєздатним. Україні не потрібно копіювати ізраїльську модель, але варто взяти її головний принцип: підтримувати не лише пошкоджений актив, а й економічну спроможність підприємства пережити період між ударом і відновленням роботи.

Рахувати відбудову як інвестпроєкт

В Україні є окремі інструменти підтримки постраждалого бізнесу: фінансування в межах програми "5-7-9%", гранти для переробних підприємств, механізми страхування воєнних ризиків. Наступний крок – зміна підходу до оцінки відбудови.

Якщо повернення підприємства до роботи потребує 500 млн грн, держава має бачити економіку проєкту: скільки вкладає власник, якої суми бракує, скільки людей повернуться до роботи, скільки податків підприємство генеруватиме після відновлення і за який період державна підтримка повернеться в економіку.

Тоді можна оцінювати й доцільність підтримки. Не за принципом "цьому підприємству дамо пільгу, а цьому – кредит", а через порівняння двох сценаріїв: підприємство відновилося або підприємство зникло з української економіки.

Для великого виробництва така оцінка має враховувати не лише прямі податкові надходження. Навколо підприємства працює ланцюг бізнесів: постачальники сировини і деталей, логістичні, енергетичні, сервісні компанії. Вони отримують замовлення, створюють робочі місця і також сплачують податки.

Коли основне виробництво зникає, частину продукції, яку воно виробляло, доводиться заміщувати імпортом. Тоді до втрати робочих місць і податків додаються більший попит на валюту і зростання залежності від імпорту.

Якщо підприємство працює на експорт, додається втрата валютної виручки. Тому економічний ефект від збереження або відновлення великого виробництва значно ширший за податки, які сплачує саме підприємство. Частину цього ефекту можна порахувати ще до ухвалення рішення про державну підтримку.

Проте підтримка не може бути безумовною. Якщо держава бере на себе частину вартості відновлення, вона має отримати вимірюваний результат: капітал вкладений, виробництво запущене, робочі місця повернуті, податки генеруються.

Тоді показником ефективності політики відновлення буде не кількість виданих кредитів, грантів чи компенсацій, а кількість підприємств, які з їх допомогою повернулися до роботи, та економічний ефект, який вони створили.

Найдорожчий сценарій – країна без підприємства

Ми добре вміємо рахувати вартість зруйнованої будівлі. Значно гірше – вартість підприємства, яке не відновилося після удару. Це не тільки втрачений актив. Це зарплати, які більше не виплачуються, податки, які більше не надходять, втрачені українськими постачальниками замовлення, експорт, якого не буде. Це приватний капітал, який наступного разу може бути інвестований в іншій країні.

Тому дискусію про підтримку бізнесу варто починати не з питання, скільки пільг може дозволити собі бюджет. Спочатку потрібно порахувати ціну бездіяльності.

Якщо держава вкладає або недоотримує 20, 50, 100 чи 500 млн грн, але завдяки цьому повертає в економіку підприємство, яке створюватиме робочі місця, платитиме податки та підтримуватиме роботу інших компаній, – це одна економіка.

Якщо підтримки немає, підприємство не запускається, частина його продукції заміщується імпортом, а інвестиція відбувається за межами України, – зовсім інша.

Саме ці сценарії потрібно порівнювати перед роздумами, чи може Україна дозволити собі підтримувати відновлення та захист виробництва. Можливо, правильне питання звучить так: чи може Україна дозволити собі цього не робити?

Співавтор – Василь Фурман, доктор економічних наук