Акти недовіри. Початок кінця пострадянської бухгалтерії

Скасування обов'язковості актів виконаних робіт виглядає технічною зміною у сфері бухобліку. Насправді йдеться про скорочення системних транзакційних витрат економіки та про зміну філософії взаємин між державою і бізнесом.

Бухгалтерія як інструмент контролю

Бухгалтерія ніколи не нейтральна. Вона відображає тип економіки і характер держави. У плановій економіці СРСР бухгалтерія виконувала передусім контрольну функцію. Вона обслуговувала не прибуток і не ефективність, а виконання плану та збереження державної власності.

У 1930-х роках, у період централізації управління, фінансова дисципліна стала частиною системи адміністративного контролю. Помилки в обліку могли трактуватися як саботаж і загрожували кримінальною відповідальністю.

У такій системі документ виконував не лише облікову функцію, а й функцію персонального захисту. Відсутність належно оформленого паперу означала ризик. Форма ставала важливішою за економічний зміст.

Після здобуття незалежності Україна перейшла на міжнародні стандарти фінансової звітності і закріпила принцип превалювання сутності над формою. Проте інституційна інерція зберігалася. Логіка формального підтвердження кожного кроку господарської операції була частиною податкової практики.

Акт виконаних робіт – рудимент системи

Акт виконаних робіт став одним із символів цієї моделі. У більшості випадків господарська операція вже мала договір, рахунок, платіж, а послуга була виконана. Однак без окремого акта операція часто вважалася незавершеною з точки зору внутрішніх процедур або потенційного податкового контролю.

Акт перетворився на додатковий рівень страхування: не стільки для контрагентів, скільки для взаємодії з контрольними органами. Скасування його обов'язковості – не заборона, а повернення сторонам права визначати доцільність документа.

Податкова складність у цифрах

За даними Світового банку (методологія Paying Taxes за попередні роки), українська компанія, що працює за загальною системою оподаткування, витрачала на підготовку, подання та сплату податків близько 590 годин на рік.

Тимчасом у більшості країн ЄС цей показник становить 200-300 годин, у країнах OECD – 160-170 годин, у Німеччині – 200 годин, у Польщі – 300 годин.

Різниця – у два-три рази. Це означає, що значна частина часу бухгалтерів витрачається не на фінансовий аналіз чи оптимізацію процесів, а на виконання процедур, пов'язаних з підтвердженням правильності кожного кроку.

Акт виконаних робіт є лише одним з елементів системи надлишкової формалізації, яка призводить до подорожчання адміністрування бізнесу.

Ціна надмірної формалізації

За оцінками експертів, комплексне спрощення процедур може заощадити бізнесу 20 млрд грн на рік. Ідеться про прямі витрати на робочий час бухгалтерів та керівників, документообіг, внутрішні погодження, юридичний супровід.

Навіть якщо оформлення акта потребує 10-15 хвилин, у компанії з тисячами операцій на рік це перетворюється на сотні людино-годин. У масштабах економіки – на тисячі людино-років. У воєнній економіці це питання конкурентоздатності.

Від контролю форми до контролю змісту

Ключова зміна полягає не в зменшенні кількості паперів, а в зміщенні акценту: з підтвердження кожного кроку до аналізу економічної сутності операції.

Скасування обов'язковості актів виконаних робіт – невелика, але показова інституційна зміна. Вона демонструє перехід від моделі презумпції недовіри до моделі презумпції відповідальності бізнесу.

Саме з таких змін починається кінець радянської і пострадянської бухгалтерії як системи, у якій форма довгий час була важливішою за зміст.