Коли наглядові ради держпідприємств перестануть бути дорогою формальністю

Жодна реформа не стартує ідеально. Прийняте відповідне законодавство, створені наглядові ради. Але сам факт існування інституції не означає її ефективність.

Головним мірилом роботи підприємства, навіть державного, завжди був і залишається економічний ефект. Якщо він не з'являється або не покращується, відповідно, поки щось не працює так, як повинно.

Склад наглядових рад

Прозорість формування наглядових рад – це перший обов'язковий крок. Склад ради має бути публічним.

Звітувати потрібно всім, без винятків. Громадськість та держава повинні знати не лише прізвища, а й те, як ці люди потрапили до ради: чи було відкрито оголошено конкурс, хто входив до номінаційної комісії, які критерії застосовувалися до оцінки кандидатів.

Усі кандидати та критерії їх відбору повинні бути оприлюднені. Відбір повинен проходити через відкритий конкурс із чіткими кваліфікаційними вимогами. Прозорість повинна стати стандартом, а не реакцією на публічні скандали.

Крім того, члени наглядових рад, рішення яких завдали їх компаніям збитків, або які не помітили і не усунули корупційні схеми на підприємстві (як було в "Енергоатомі"), не повинні обиратися в інші наглядові ради. Оскільки такі члени ради не професійні або не незалежні. Для таких членів має бути репутаційний ценз.

Не новина, що часто незалежними директорами наглядових рад обираються люди, близькі до влади, зокрема колишні високопосадовці. Для останніх це щось на зразок "почесної відпустки" з великою компенсацією, так би мовити, за колишні заслуги. Про незалежність і фаховість таких директорів у більшості випадків говорити не доводиться.

Прозорість винагород

Питання винагород у наглядових радах державних підприємств завжди чутливе, і саме тому воно потребує максимальної відкритості.

Структура виплат повинна бути зрозумілою: окремо базова винагорода, окремо премії, окремо оплата роботи в комітетах. Важливо, щоб будь-яка премія була прив'язана до вимірюваних KPI підприємства, а не до загальних формулювань про "активну участь".

Натомість ця інформація часто залишається недоступною. Необхідно ввести єдину систему публічного звітування, щоб у стандартному звіті була вся інформація про винагороду всіх членів рад. Такий підхід дозволить порівнювати витрати на утримання наглядової ради з фінансовими результатами компанії. Неприпустимо, щоб члени ради отримували премії у той час, коли підприємство не демонструє покращення фінансових показників.

Прозорість виплат має йти поруч із прозорістю відповідальності, тому що наглядові ради повинні бути першим бар'єром для неефективних рішень. Якщо рада не забезпечила належного контролю, допустила збитки або проігнорувала очевидні ризики, компанія повинна застосовувати механізм похідних позовів.

Це практичний інструмент, який дозволяє стягувати шкоду безпосередньо з членів наглядової ради, а не покривати її коштом підприємства. Великим винагородам має відповідати реальна відповідальність.

Економічний імператив

Цінність наглядової ради вимірюється не кількістю протоколів чи засідань. Вона вимірюється тим, чи покращується фінансовий стан підприємства. Якщо динаміка прибутковості до і після створення ради не дає позитивного ефекту, тоді це значить, що корпоративне управління не виконує свою роль.

Наглядова рада безпосередньо впливає на прибутковість підприємства. Саме ефективна рада здатна змінити ситуацію через контроль над витратами і стратегічним плануванням. KPI підприємств повинні базуватися на закладених цілях, бути вимірюваними і піддаватися незалежному аудиту.

Тому кожне підприємство повинно публікувати порівняльні дані, а саме: який був фінансовий результат до створення ради, та який під час її роботи, чи виконуються затверджені плани, чи вдалося зменшити збитковість або збільшити доходи.

Контроль витрат на наглядову раду також має бути раціональним. Якщо витрати зростають, а ефективність ні, тоді потрібно змінювати модель.

Утім, питання не лише у цифрах винагороди, а у принципах відповідальності. Ефективна система корпоративного управління неможлива без балансу стимулів і ризиків.

Звітність як обов'язок, а не жест доброї волі

Відповідальність наглядової ради починається там, де починається звітність. Звіти повинні бути регулярними, зрозумілими та змістовними. Не загальні фрази про "покращення процесів", а реальна інформація про прийняті рішення, оцінку роботи, аналіз ризиків, стан антикорупційних політик і впровадження рекомендацій аудиту.

Антикорупційні програми також не мають існувати на папері. Наглядові ради повинні нести регулярну звітність і контролювати впровадження антикорупційних механізмів. Одночасно важливо впровадити системи комплаєнсу, внутрішні аудити та незалежні перевірки, які б контролювали ради.

Підбиваючи підсумки, сьогодні ми знаходимося в точці, коли формального існування наглядових рад уже недостатньо. Держава має перейти від створення інституцій до створення результатів.

Корпоративне управління все ж таки, не просто про паперову незалежність і не про протоколи. Це про здатність підприємства стабільно працювати, скорочувати збитки, підвищувати ефективність.

Щоб це стало реальністю, потрібні прості, але важливі кроки: повна відкритість складу рад і їхнього відбору, детальна структура винагород, прив'язка виплат до результатів, чіткі порівняльні фінансові дані, обов'язкова публічна звітність і реальна відповідальність за рішення.

Все інше – імітація реформ. А ми вже давно не можемо собі дозволити імітувати.