Від Краматорська до Яготина: бізнес-історія одного товариства сліпих

"Я з державою в ці ігри не граю. До одного плюса – купа мінусів". Так директор Краматорського учбово-виробничого підприємства Українського товариства сліпих Юрій Шугаров відповідає на запитання про державну компенсацію за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю. У нього таких працівників близько половини, але цією програмою жодного разу не користувалися.

У радянські часи успіх такого підприємства вимірювався не лише виробництвом. Працівникам давали квартири, люди отримували середню зарплату, їздили на турбази, працювали гуртки та різна соціальна інфраструктура.

Після розпаду СРСР підприємство скорочувало виробництво, втрачало замовлення, а після початку великої війни виїхало з Краматорська. Воно виробляє гофрований картон, хоча починало з ланцюгів для прив'язування худоби.

Півстолітня історія товариства

Українське товариство сліпих (УТОС), до структурного підрозділу якого входить краматорське підприємство, виникло ще до Другої світової війни. Воно поширювалося по різних регіонах країни та створювало свої підприємства.

УТОС – це всеукраїнська добровільна громадська організація осіб з інвалідністю із зору. Мета організації – захист та реабілітація людей з такими порушеннями.

Краматорське учбово-виробниче підприємство УТОС веде свою історію з 1954 року. "Його відкрили люди, які прийшли з війни, втратили зір, здоров'я, діти війни, постраждалі. Мої мама і батько все життя пропрацювали на краматорському підприємстві", – розповідає його директор Юрій Шугаров.

Підприємство працювало в старій частині міста. Спочатку там виготовляли дерев'яні ящики і пензлики для фарбування. З цього все й починалося.

Коли на підприємстві працювали батьки Шугарова, там було 400 людей. Більшість інженерно-технічного персоналу становили зрячі люди. Зрячими були й керівники та працівники бухгалтерії. Підприємство випускало ланцюги для прив'язування худоби, блоки управління для заводу кондиціонерів та ялинкові гірлянди.

Ставлення до людей з інвалідністю в різні роки було різним, але загалом, за словами директора, за Союзу соціальна сфера розвивалася добре.

"Підприємства УТОС були з грошима: купували квартири та обладнання. Інженерний персонал був "на рівні", зокрема завдяки швидкому отриманню квартир і хорошим зарплатам – 200 рублів у 1970-1980 роки", – каже Шугаров. Середня зарплата в Українській РСР тоді становила близько 115 рублів.

Завод мав турбазу, куди щотижня возили людей на відпочинок, гуртожитки. Працював хор, який їздив з виступами по донецькому регіону. Шугаров прийшов на підприємство у 1997-му. Через три роки став його директором і почав думати, як рухатися далі. Вирішив зайти у виробництво гофри, картону й упаковки.

"Ланцюги для прив'язування худоби використовували колгоспи та радгоспи, а до кінця 1990-х їх уже не було. Ми ще робили масляні фільтри для Харківського тракторного заводу, а він уже виробляв мало тракторів", – розповідає Шугаров.

Підприємство купило станок для виробництва гофротари, налагодили обладнання, що простоювало, у 2004 році придбали гофролінію. "Були нюанси, але завод працював, зарплату виплачували. Свої обов'язки щодо утримання людей з інвалідністю, тобто трудову і соціальну реабілітацію, виконували", – згадує він.

До 2022 року на балансі підприємства були турбаза, бібліотека, клуб, художня самодіяльність і гуртожиток. Кількість працівників становила 55-90 людей.

За словами Шугарова, зараз до УТОС входить 40 підприємств. Частина зупинилася, частина працює. До війни вважалися сильними організації в Керчі, Сімферополі, Дніпрі, Білій Церкві, Вінниці та Коростені.

До 2022 року краматорське підприємство працювало у своєму регіоні. До 2014 року продукцію замовляли в Донецькій та Луганській областях. Після початку війни географія звузилася до Курахового, Слов'янська, Дружківки та Харкова.

Зокрема, компанія випускала упаковку для кондитерських виробів та гофроящики для пакування посуду, який виготовляли в Слов'янську. "Далі, ніж за 100-150 кілометрів, возити невигідно. У кожному регіоні були свої заводи. Конкурувати за ціною було важко, хоча в нас були великі пільги", – розповідає Шугаров.

Підприємства та організації всеукраїнських громадських організацій людей з інвалідністю, зокрема УТОС та УТОГ, можуть користуватися низкою податкових пільг. Для цього вони мають відповідати певним вимогам: люди з інвалідністю повинні становити щонайменше 50% від кількості штатних працівників, а фонд оплати їхньої праці – не менше 25% загальних витрат на оплату праці.

Ще одна пільга – ставка ЄСВ 5,3% замість стандартних 22%. Крім того, підприємство може бути звільнене від сплати податку на прибуток.

До 2022 року підприємство виробляло товарної продукції на 500-800 тис. грн на місяць. За словами директора, чистий прибуток становив 11-12% від цієї суми після виплати зарплат і розрахунків за воду та електроенергію. У середньому виробляли 40-45 тонн або до 100 тис. кв. м гофрокартону на місяць.

Краматорськ – Дніпро – Київщина

Після початку великої війни з Краматорська вивезли частину обладнання. Команда переїхала до Дніпра, де місцеве УТОС облаштувало шелтер. "Вони допомогли багатьом. Нам дали приміщення, ми поставили свій рулонний прес, обладнання і наприкінці 2022 року почали потихеньку працювати", – розповідає Шугаров.

Паралельно команда шукала гранти для купівлі нового обладнання. Перший грант отримали на перевезення – частково компенсували доставку обладнання до Дніпра. Пізніше взяли участь у низці грантових програм і виграли в п'ятьох.

"Завдяки цьому ми повністю компенсували витрати і навіть зробили крок уперед. Купили нове обладнання, іншу технологію, кращу якість", – каже директор.

За цей період підприємство залучило 600-700 тис. дол. у межах іноземних грантових програм. Шугаров вважає, що з іноземними програмами працювати простіше: донор визначає завдання та очікуваний результат, а організація подає бізнес-план і звітує про його виконання. Держава ж їм двічі відмовляла.

Краматорське підприємство було зруйноване на початку великої війни. У Дніпрі воно працювало 2,5 року. Коли постало питання про розміщення нового обладнання, одним з критеріїв для грантодавців була безпека. Залишатися в Дніпрі не планували ще й через високу вартість оренди і велику конкуренцію.

Шугаров почав шукати приміщення серед локацій УТОС, але знайти вдале місце не зміг. Зрештою в травні 2024 року підприємство релокувалося в Яготин на Київщині. Обране приміщення було порожнє. Раніше там був завод, який не функціонував 20 років, тому після переїзду почали ремонт.

Виробництво залежить від електроенергії, тому довелося зробити два підключення до мережі, прокласти кабелі та встановити лічильники. На облаштування витратили 3 млн грн. Опалення встановлять, "якщо вистачить сил і грошей".

З Дніпра до Яготина спочатку переїхали сім працівників. Зараз на підприємстві працюють 25 осіб. Серед них – люди з Краматорська, Покровська, Луганська, Дружківки та місцеві жителі. 15 співробітників – ВПО та люди з інвалідністю.

Працівників шукали через центр зайнятості, оголошення на дошках та залізничному вокзалі, через особисті контакти. "Їздив, розмовляв з людьми. Знайомі давали пропозиції, центр зайнятості допомагав", – каже директор.

Водночас, за його словами, знайти працівників з потрібною кваліфікацією непросто: обладнання технологічне і потребує спеціалістів певного рівня. Частину робіт, як він пояснює, може виконувати звичайний співробітник – "подай, принеси, поклади, упакуй", – але для інших операцій потрібна спеціальна підготовка.

Як працюється після релокації

Виробництво працює в одну зміну: з 9:00 до 18:00. Субота і неділя зазвичай вихідні, хоча за наявності замовлень працівники можуть вийти на роботу. Для людей з інвалідністю робочий день коротший на годину.

Взимку роботу доводилося підлаштовувати під відключення електрики. Працівники приходили вранці на кілька годин, а потім поверталися ввечері, коли з'являлося світло. Так і набиралися шість-сім годин роботи на день.

Середня зарплата становить 18 тис. грн, а люди з інвалідністю отримують 12 тис. грн. Це пов'язано із специфікою роботи: такі працівники задіяні на окремих технологічних операціях, які не виконуються протягом усього робочого часу.

При цьому погодинна оплата для людини з інвалідністю вища, ніж для звичайного працівника. Однак через те, що відповідна робота непостійна і працівник має менше робочих годин, у підсумку його місячна зарплата виходить нижчою. Людей з повною сліпотою на виробництві немає. У Краматорську вони були, зокрема заступник директора із соціальних питань та начальник комерційного відділу.

В Україні роботодавці можуть отримати компенсацію за працевлаштування людей з інвалідністю (до 10-15 мінімальних зарплат). Краматорське підприємство цією програмою не користувалося. Директор пояснює це тим, що не хоче витрачати час на роботу з державною програмою через її вимоги та звітність.

"Я з державою в ці ігри не граю. У нас це не дуже розвинено, до одного плюса є купа мінусів. Як звітувати за ці гроші? Тому я не зв'язуюся з цим", – каже він.

Протягом перших трьох місяців підприємство сплачує за працівників оренду за житло. Якщо людині й надалі складно, може продовжити цей термін.

Після переїзду довелося заново формувати клієнтську базу. "Ми тут новенькі, за півтора року було важко знайти ринок збуту. У кожного вже є постачальники гофрокартону, усе налагоджено. Навіщо їм щось міняти?" – пояснює директор.

Клієнтів шукали через виставки, оголошення та зв'язки. Уже вийшли на повну завантаженість. Частина замовників залишилася з донецького регіону, зокрема з Курахового та Дружківки. Інші клієнти – з Києва, Білої Церкви і Черкас.

Компанія виробляє продукції на 3,5-4 млн грн на місяць, обсяги можуть бути й більшими. У фізичних показниках це 300-400 тис. кв. м гофрокартону на місяць.

Водночас Шугаров фіксує скорочення споживання гофротари. Серед великих клієнтів він називає тютюнові та лікеро-горілчані заводи, кондитерські фабрики й аптеки. "Зараз життя таке: день прожив – і добре. Плани стали не такими грандіозними. Вижив, прожив, працюєш – це вже плюс для керівника і для всіх, хто працює на підприємстві", – говорить директор Краматорського УТОС.

Після релокації вони відновили виробництво за півтора року. У Краматорську рентабельність становила 7-11%, зараз її оцінюють у 12%. На місяць у підприємства залишається 100-200 тис. грн "на розвиток".

Як влаштоване виробництво

Сировину для виробництва гофрокартону отримують у великих рулонах. Рулон завантажують на лінію. Далі за допомогою клею та валів формується гофра. Папір проходить між нагрітими валами, температура яких сягає 200 градусів.

Спочатку формується двошаровий гофрокартон. Потім до нього приклеюється третій шар. Після цього картон сушать за температури 250 градусів. Далі він проходить між валами і переміщується за допомогою технологічного полотна. Урешті його нарізають, складають на піддони та упаковують.

Окремі роботи виконують на іншому обладнанні. Наприклад, працівниця Світлана, яка має другу групу інвалідності із зору і разом з директором переїхала з Краматорська, працює на ролевому пресі – обладнанні для висікання картону.

Окремий етап – склеювання заготовок. Підприємство має нову машину, яка автоматично склеює ящики. Такий апарат коштує 15 тис. євро.

За потреби на коробки наносять логотипи, написи та інші позначки. Для цього використовується обладнання, яке працює за принципом трафарету. На ньому одночасно можна вирізати та фарбувати продукцію. Максимальна швидкість – до двох ящиків за секунду. Коштує таке обладнання близько 70 тис. євро.

Вартість коробок залежить від їх розміру та призначення. Наприклад, ящик для Дружківського заводу, який виготовляє халву, підприємство продає за 7,4 грн.

Коробка для кондитерського заводу в Полтаві коштує 12,8 грн, а найбільший ящик без нанесення малюнків – 30-35 грн.

Усі фото Олександра Чекменьова