Чи повернеться в ліс ручне управління

28 серпня в Яремчі на Івано-Франківщині відбулися слухання Конгресу місцевих та регіональних влад при президентові України, присвячені реформуванню лісопромислового комплексу. За їх результатами готується Біла книга, яка має визначити модель розвитку лісового господарства та деревообробки.

Важливо, щоб цей документ став продовженням успішної реформи, а не початком її занепаду. Після дискусії в Яремчі чітко проявилися два ризики. Перший – спроби повернути частину управлінських повноважень у лісовій галузі на рівень областей. Другий – спроби обмежити експорт окремих продуктів деревообробки, передусім деревних гранул і брикетів. Це може прибрати з ринку частину конкурентів за сировину і створити переваги для кількох найбільших плитних виробників.

Обидва процеси потребують обережного ставлення та прискіпливої уваги. Україна вже проходила через систему ручного розподілу деревини, спеціальних умов для наближених до чиновників підприємств, спецторгів і регіонального впливу на державний ресурс. Від цієї моделі держава останніми роками успішно відходила.

Реформа з доведеними результатами

Реформа державного лісового господарства стала одним з найсильніших економічних кейсів державного сектору. Створення ДП "Ліси України", централізація господарського управління, цифровізація, фотофіксація, відкриті конкурентні механізми продажу ресурсу, переведення закупівель і послуг в електронний формат радикально покращили правила роботи галузі.

Головне досягнення реформи – навіть не централізація. Головне – руйнування системи ручного доступу до державного ресурсу. Деревина перестала бути ресурсом, який можна було розподіляти залежно від знайомств, політичного впливу, наближеності до місцевої влади чи домовленостей з керівниками лісгоспів.

Електронні аукціони дали малому, середньому та великому бізнесу можливість конкурувати за ресурс у значно прозоріших умовах. Була припинена низка негативних практик, які роками створювали ґрунт для зловживань: спеціальні умови продажу, непрозорі механізми формування лотів, різні схеми через біржові майданчики та фактичне резервування ресурсу для окремих споживачів.

Результат цієї трансформації можна вимірювати не політичними заявами, а мільярдами гривень. ДП "Ліси України" стало одним з найприбутковіших державних підприємств і одним з найбільших платників до держбюджету. Це важливо, бо державний ліс почав приносити значно більшу економічну віддачу державі.

Це стало можливим завдяки політичній підтримці реформи з боку керівництва держави та Офісу президента, зокрема на етапі її запуску, а також завдяки принциповій роботі команди галузі. Зараз головне завдання – не переглядати фундаментальні принципи реформи, а захистити їх.

Не просто питання комунікацій

Під час слухань керівники кількох ОВА публічно висловилися за повернення окремих структур або керівників ДП "Ліси України" на рівень областей. Аргументи – покращення комунікації з громадами, оперативність управління, робота в прифронтових регіонах. Комунікацію справді потрібно посилювати.

У кожній лісовій області може бути представник ДП "Ліси України", який працюватиме з громадами, військовими адміністраціями, ДСНС, місцевим бізнесом та органами влади. Проте це не означає необхідності повертати на обласний рівень господарський вплив на розподіл деревини. Така система діяла до реформи. На рівні областей було найбільше можливостей для ручного втручання. Навколо лісового ресурсу формувалися місцеві групи впливу.

Деревообробний бізнес часто був змушений шукати не лише ресурс, а й правильні зв'язки. Хтось мав доступ до голови ОДА, хтось – до керівника лісового господарства, хтось – до прокуратури, поліції чи іншої впливової вертикалі. Тоді замість конкурентного ринку починала працювати система наближеності.

Реформа почала руйнувати цю систему, тому децентралізація комунікації потрібна, але децентралізація контролю над державним ресурсом надзвичайно небезпечна. Можна мати представників підприємства в кожній області і делегувати їм вирішення оперативних питань, але продаж деревини, ключові господарські рішення та правила доступу до ресурсу повинні залишатися стандартизованими, цифровими, прозорими і захищеними від місцевого політичного впливу.

Ризик вибіркової заборони експорту

Ще серйозніше питання – можливе обмеження експорту деревних гранул і брикетів. Тут необхідно розділити дві абсолютно різні ситуації.

Якщо Україна входить у складний опалювальний сезон і держава на підставі балансу палива доходить висновку, що деревне паливо потрібно тимчасово залишити в країні, то таке рішення може бути виправданим. Однак тоді йдеться про комплексну політику щодо всіх основних видів деревного палива.

Зовсім інша ситуація, коли з ринку прибирають окремих виробників, наприклад, виробників гранул і брикетів. Хто тоді отримає сировину, яку вони більше не зможуть економічно вигідно переробляти та експортувати? Пелетні й брикетні підприємства використовують тирсу, тріску та низькосортну деревину, проте значну частину цієї ресурсної бази також використовують плитні заводи.

Вибіркова заборона експорту одного виду продукції змінює конкуренцію за сировину на внутрішньому ринку. Якщо сотні виробників гранул і брикетів втрачають експортний ринок, частина з них зупиняється. Попит на сировину падає і вона стає дешевшою для тих великих виробників, які залишаються на ринку.

У результаті держава може отримати дивну модель: експорт одного продукту забороняємо, його виробництво скорочується, сировина дешевшає, а кілька великих промислових підприємств отримують можливість купувати її дешевше й концентрувати дедалі більшу частину ресурсу. Це вже питання конкуренції.

Концентрація як безпековий ризик

Є ще один аргумент: в умовах великої війни структура економіки має оцінюватися не лише з позиції класичної ефективності, а й з позиції стійкості.

Великі підприємства надзвичайно вразливі. Один великий завод – це концентрація обладнання, людей, енергетичної інфраструктури, логістики та виробничих потужностей. Ракетний удар, пошкодження підстанції, порушення логістики – і величезний обсяг переробки може одномоментно випасти з економіки.

Якщо ж виробництво розподілене між сотнями підприємств у десятках громад, система стійкіша. Зупинка одного підприємства не зупиняє галузь. Знищення одного виробничого майданчика не означає втрати частини переробки країни. Це і є справжня економічна децентралізація: не роздати управління лісом між обласними політичними вертикалями, а створити сотні незалежних центрів виробництва та доданої вартості. Така модель найстійкіша для країни, що воює.

Чи вигідно віддати ліс кільком заводам

Є ще одна фундаментальна економічна проблема. Для держави немає очевидної вигоди в тому, щоб сотні малих і середніх споживачів деревини зникли, а значна частина сировини сконцентрувалася в кількох найбільших виробників.

Коли за один кубометр конкурують 50 підприємств, формується ринкова ціна. Коли за нього конкурують чотири великі покупці, переговорна сила переходить від продавця до покупця. Це ризик зменшення доходів держави. Менше конкурентів, менший попит, нижча ціна, менша виручка ДП, менші дивіденди, менше податків.

Спочатку держава проводить реформу, яка завдяки конкуренції підвищує економічну віддачу від лісового ресурсу, а потім власним регуляторним рішенням скорочує кількість покупців цього ресурсу. Економічної логіки в цьому немає, особливо якщо ресурс концентрується в кількох промислових групах.

Для держави вигідніше, коли деревину купують сотні незалежних виробників. Вони конкурують, підвищують ціну ресурсу, інвестують у переробку, створюють тисячі робочих місць у громадах, платять ПДФО і податок на прибуток, генерують експортну виручку і не створюють залежності галузі від чотирьох підприємств.

Великий бізнес – так, монополізація – ні

Україні потрібні великі міжнародні інвестори, сучасні плитні заводи, великі капіталовкладення. Потрібні Kronospan та інші міжнародні компанії, готові інвестувати в переробку, але правила для всіх мають бути однаковими.

Держава не повинна забезпечувати конкурентоспроможність великого бізнесу шляхом адміністративного усунення менших конкурентів. Плитний завод повинен перемагати в чесній конкуренції. Якщо пелетне підприємство може заплатити за сировину більше, воно повинне мати можливість її купити. Це ринок.

Щойно держава почне визначати, якому виду переробки сировина "потрібніша", ми повернемося до ручного управління, з якого галузь дуже важко виходила.

Малий бізнес не має лобістського ресурсу

Велика міжнародна компанія має можливість професійно представляти свої інтереси: власний GR, юридичні департаменти, доступ до бізнес-об'єднань, торгових палат, асоціацій, депутатів і центральних органів влади.

Показовою є дискусія навколо можливого обмеження експорту деревного палива. Юрій Дюг, який очолює економічну платформу Wood Industry UA при Федерації роботодавців України, пропонує встановити нульові квоти на експорт основних видів деревного палива. Водночас на заходах самої ФРУ його представляли як радника з питань government relations ТОВ "Кроноспан УА".

Такий професійний зв'язок не означає нічого неправомірного, але його необхідно враховувати при оцінці запропонованого рішення. Виробники пелет і брикетів конкурують за частину ресурсної бази, яку використовує і плитна промисловість. Kronospan є одним з найбільших представників такого виробництва в Україні.

Заборона або суттєве обмеження експорту продукції однієї галузі може скоротити ринки збуту для виробників пелет і брикетів, зменшити їхній попит на сировину і, відповідно, послабити конкуренцію за цю сировину всередині країни. Це потенційно покращує ресурсну позицію великих споживачів деревини.

Виникає фундаментальна проблема нерівності можливостей. Підприємство з 30, 50 чи 100 працівниками таких лобістських можливостей не має, але якщо таких підприємств тисяча, то за ними стоять десятки тисяч працівників.

Держава має бути арбітром: не визначати, хто сильніший, а гарантувати однакові правила. Перед будь-яким рішенням щодо обмеження експорту потрібно оприлюднити повну оцінку його впливу. Скільки підприємств зупиняться? Скільки людей залишаться без роботи? Скільки податку на прибуток втратить бюджет?

Скільки валютної виручки втратить Україна? Наскільки впаде внутрішня ціна деревної сировини? Яку вигоду від цього отримають найбільші покупці? Це рішення необхідне для енергетичної безпеки чи воно просто змінює баланс сил?

До чого призводять спеціальні правила

Лісова галузь уже бачила спеціальні аукціони, окремі механізми продажу під великих переробників, редукціони, спеціально сформовані лоти. Бачила ситуації, коли під красивими словами про "підтримку глибокої переробки" створювалися корупційні схеми, зокрема так звана державна переробка лісу.

Саме від цього країна відходила в останні роки і саме тому реформа дала такий фінансовий результат. Ринок запрацював краще не тому, що держава знайшла "правильного покупця", а тому, що перестала визначати, хто є правильним.

Що повинна зафіксувати Біла книга

Біла книга має поставити принципові запобіжники. Не треба повертати стару систему з новими назвами і словами "децентралізація" та "енергобезпека".

Комунікація з областями потрібна, але господарський вплив на ресурс не повинен опинитися в місцевих політичних вертикалях. Енергетична безпека – безумовний пріоритет, але якщо потрібне тимчасове обмеження експорту деревного палива, воно має бути системним, обґрунтованим балансом ресурсів та однаковим за своєю економічною логікою, а не вибірковим інструментом зміни конкуренції.

Великі заводи потрібні Україні, але не ціною знищення сотень малих та середніх підприємств і точно не ціною зменшення конкуренції за державну деревину.

Найкраще, що може зробити держава, – не заважати працювати. Лісова реформа довела свою ефективність. "Ліси України" показали, що держпідприємство може бути прибутковим, цифровим, прозорішим і приносити державі мільярди гривень.

Українська деревообробка показала, що за рівного доступу до сировини малий і середній бізнес може інвестувати, нарощувати виробництво, експортувати й платити податки. Цей результат потрібно захищати. Наступний етап має бути не поверненням назад, а подальшою модернізацією: більше цифровізації, відкритих даних, автоматичного контролю, чесної конкуренції, менше людського впливу.

Не потрібно вибирати між малим і великим деревообробником. Потрібно зробити так, щоб обидва працювали за однаковими правилами. Справжня реформа – це система, у якій господарем є правило, а не чиновник чи великий споживач.