Військова агресія Росії 2014 року обійшлась Україні надто дорого.

Прямі економічні втрати для країни — анексія Криму, окупація українських територій, втрата контролю над масштабними об’єктами промисловості, знищення об’єктів інфраструктури, і збільшення бюджетних видатків на оборону та соціальну підтримку біженців.

Проте є ще і непрямі економічні втрати, що у поєднанні з високим рівнем корупції та несприятливим бізнес-кліматом призвело до "втечі" капіталів, значної девальвації гривні та катастрофічно низького рівня інвестицій.

Разом з тим, за останні чотири роки Україні вдалось відновити макроекономічну стабільність. Утім уже зараз варто готуватись до нових внутрішніх та зовнішніх викликів, які загрожують національній економіці. 

Експерти ІСЕТ, УІМ, CASE-Україна у співпраці з Фондом підтримки економічної безпеки дослідили загрози в економічному секторі та визначили основні напрями державної політики щодо їх нейтралізації або мінімізації негативного впливу.

Світові тренди та Україна

Близько 40 років тому світ почав перехід до нової постіндустріальної ери, яку Елвін Тоффлер назвав "третьою хвилею".

Як і обидві попередні — аграрна та індустріальна — ця хвиля відкриває захоплюючі нові можливості, але й створює нові ризики, зокрема у сфері економічної безпеки.

В економічному вимірі першим трендом "третьої хвилі" стало різке здешевлення та спрощення комунікацій і перевезень на великі відстані.

Це відбувалося в минулі десятиліття і зумовило швидку глобалізацію виробництва, зокрема його масовий аутсорс з широким використанням дешевої робочої сили.

Та сьогодні таке здешевлення і спрощення фактично вичерпало свій потенціал.

Другий тренд — це автоматизація і персоналізація виробництва, які постійно прискорюються. Це ознаменувало більші можливості для заміни дешевих віддалених робочих рук та рутинної інтелектуальної праці на програми з елементами штучного інтелекту.

Виробництво товарів та послуг наблизилося до кінцевого споживача, який переважно мешкає у розвинених країнах.

Та разом з тим кількість робочих місць все одно не збільшилась .

Таким чином, наразі спостерігається жорстка конкуренція між дешевими працівниками (жителями бідних країн субтропічного та тропічного поясів з невисокою вартістю життя) та капіталомісткими сучасними машинами "четвертої індустріальної революції" (роботами, 3D-принтерами тощо), розташованими безпосередньо у місцях споживання.

Зважаючи на перспективу швидкого удосконалення та здешевлення сучасних машин штучного інтелекту, бідні країни не зможуть наздогнати багаті через прискорену індустріалізацію з опорою на експорт. Це працювало у 19 і 20 століттях, але не сьогодні.

Бідні країни можуть надовго чи назавжди "застрягти" на сировинно-індустріальному рівні розвитку.

Економіка повільно зростатиме за рахунок внутрішнього ринку, аж поки країнам "третього світу" не вдасться, всупереч "втечі мізків", накопичити людський капітал, достатній для переходу на постіндустріальний рівень.

З часом такий рівень теж підвищить свої вимоги.

Як і попередні хвилі технологічних революцій, сучасна постіндустріальна може призвести до поглиблення економічного розшарування країн світу.

Водночас частина відсталих країн має великий шанс застрягти у "пастці середнього доходу", рівень якого буде дедалі знижуватися.

Що це означає для України?

Перебуваючи в лещатах світового ринку праці ЄС та агресивної, але заможнішої Російської Федерації, Україна навряд чи зможе довго опиратися тенденціям еміграції та сепаратизму. Навіть якщо країна збереже актуальний рівень продуктивності економіки і, відповідно, зарплат та добробуту.

Більш привабливі умови життя та праці за кордоном спонукають активну частину населення до еміграції. Прямопропорційна залежність: інтелектуали виїжджають і країна слабшає та економічно.

Важливо й те, що значна частина українців, які залишаються, схильні голосувати за популістів або колаборантів. Або гірше: прагнуть тісних стосунків з багатою імперією заради вищих зарплат та пенсій.

Очевидно, що допоки Україна бідніша за сусідів, загроза її суверенітету та територіальній цілісності залишається великою, а "застрягання" у сировинно-індустріальній пастці не дасть можливості для розвитку.

Попри великий потенціал сільськогосподарського сектору, завдяки йому підняти добробут країни в кращому разі вдалося б на 10-20%.

Водночас за ВВП на душу населення, навіть з урахуванням паритету купівельної спроможності, Україна відстає від найближчих сусідів втричі, а від розвинених країн — у 5-7 разів (за абсолютними показниками — ВВП на душу населення у доларах — в десятки разів).

Натомість Україні пощастило отримати у спадок від СРСР конкурентні переваги, які можна використати для подолання розриву та відповідної загрози.

У країні ще залишився людський капітал та базовані на ньому галузі як потенційні драйвери прискореного економічного зростання.

Йдеться про виробництво інформаційних продуктів та інтелектуальних послуг, дизайн, інновації, дослідження та розробки.

Сьогодні ці переваги деградують і не відтворюються через ізоляцію бізнес-клімату. Навіть зважаючи на те, що сучасні засоби телекомунікацій дозволяють дистанційно працювати онлайн з певними галузями.

Бурхливе зростання ІТ-галузі за останні десять років демонструє потенціал, який здатен пришвидшити економічний розвиток держави, проте масова міграція останніх років викликає сумніви щодо цього.

Суспільний порядок з обмеженим доступом

Стримують реалізацію конкурентних переваг України декілька факторів: формальні та неформальні обмеження, а також проблеми з верховенством права.

Приклад — в країні не працює захист прав власності. Це обмежує входження інвестицій та робить діловий клімат непривабливим. Наслідки виливаються у конкретні ризики, які спотворюють конкурентне поле.

Ці проблеми, за термінологією Норта, Вайнгаста та Уолліса, є частиною і проявом "суспільного порядку з обмеженим доступом".

Тут інноваційний розвиток неможливий за своєю суттю. Тому конкурентний потенціал України, як драйвер зростання і запобіжник затиснення у пастці середнього доходу, впирається у питання прискореної трансформації до суспільного порядку "з відкритим доступом".

Саме такий порядок забезпечив успішний розвиток тих країн, які вважають передовими, та становлять більшість в Організації економічного співробітництва та розвитку.

"Прогноз, який сам себе виправдовує" — ще одна загроза для української економіки. Йдеться про звичайний песимізм на кшталт "у нас немає  можливостей для швидкого та стійкого зростання".

А країна, якій бракує перспектив, не може бути привабливим місцем для громадян та капіталів: і перші, і другі в умовах глобалізації шукають зручніші країни.

За останнім дослідженням соціологічної групи "Рейтинг", бізнес в Україні проявляє обережний оптимізм: 40% опитаних українців хотіли б мати власну справу порівняно з 41% громадян країн ЄС, які є заможнішими.

Тому головна стратегічна економічна загроза для безпеки України — це втрата залишкових конкурентних переваг.

Перед Україною дилема: "розвивайся і модернізуйся, або помирай". Стратегічно питання безпеки переважно зводиться до проблеми прискореного розвитку та суспільної модернізації.

Дослідження "Оцінка стану загроз у економічному секторі та причин їх виникнення" ілюструє ще низку значних загроз для української економічної безпеки. Детальний опис загроз, причин їх виникнення та рекомендації щодо нейтралізації доступний у дослідженні.

Де Україна за рівнем інституційного розвитку?

В Україні суспільство живе за неформальними нормами обмеженого доступу, які з позицій відкритого доступу та законів визнаються злочинними та корупційними.

Корупція заповнює розриви між формальними та неформальними нормами, а внутрішні структури частини організацій тримаються на корупційних зв’язках.

Водночас утримання кадрів забезпечують корупційні за походженням доходи.

Корупційні та корупціогенні практики та механізми грають подвійно — як джерело зловживань та постійний механізм виконання формальних державницьких функцій.

Самі по собі неформальні механізми не досить ефективні, але впливають на функціонування формальних структур і викривлюють їх роботу. А вже зовнішні прояви корупції викликають занепокоєння у населення та міжнародних партнерів.

Уже спостерігається процес розбудови інститутів, притаманних суспільному порядку з відкритим доступом, а отже, фахівці мають підстави вважати: Україна знаходиться у точці трансформації — перехідному етапі від розвинутого обмеженого доступу до початкового відкритого.

Цей етап характеризується слабкістю країни через нестабільність інституцій, тому пройти його потрібно якомога швидше.

Експерти вважають: чітка фіксація загроз у державних документах найвищого рівня з відповідними заходами для їх нейтралізації допоможе усвідомити поточну складну ситуацію. Це розпочне і роботу з необхідними змінами у державній політиці для мінімізації негативного впливу загроз.

Необхідно найближчим часом сформувати ці документи, зокрема Доктрину економічної безпеки, та ухвалити її.

Це дозволить якнайшвидше пройти етап трансформації та перейти до суспільного порядку з відкритим доступом, інклюзивними економічними інститутами. А це — прямий поштовх для сталого економічного розвитку держави та гідного рівня життя українців.