Doing Business – це меню з найкращих світових практик для України

Останньою новиною, пов’язаною з рейтингом, стали слова Міністра економічного розвитку і торгівлі України Айвараса Абромавичуса про намагання "зробити максимум, щоб Україна увійшла до світового рейтингу топ-50 країн" Нагадаємо, зараз у рейтингу Doing Business Україна посідає 83 сходинку.

Приводом таких слів міністра стало те, що Міністерство економічного розвитку та торгівлі України разом з Офісом ефективного регулювання BRDO створили дорожню карту кроків, які необхідно зробити Україні для поліпшення бізнес-регулювання відповідно до методики рейтингу Групи Світового банку "Doing Business".

План дій щодо імплементації найкращих практик якісного та ефективного регулювання, відображених у методології рейтингу затверджений розпорядженням Кабінету міністрів України.

Сприяння імплементації значної кількості кращих регуляторних практик рейтингу є одним із важливих напрямків роботи BRDO. Адже показники рейтингу є не тільки своєрідною оцінкою дій уряду, але й виступають індикатором привабливості країни для потенційних іноземних інвесторів. Саме тому BRDO спільно з "Економічною правдою" запускає спецпроект "Doing Business-2017: Найкращі світові практики для України".

У першому матеріалі проекту консультант Групи Світового банку (Глобальна практика з торгівлі та конкурентності, Проект реформування інвестиційного клімату в Україні) Денис Малюська, розповів про вплив рейтингу на інвестиційну привабливість країни, найбільш проблемні компоненти Doing Business для України, необхідні законодавчі зміни та складнощі у імплементації реформ.

Пан Малюська вже упродовж п'яти років працює над законопроектами, зокрема й у напрямках, які аналізуються рейтингом Doing Business.

— Денисе, у політиків, чиновників, журналістів існує дуже багато міфів щодо рейтингу Світового банку. Здебільшого вважають, що рейтинг сам по собі показує рівень інвестиційної привабливості країни. Чи дійсно це так?

— За великим рахунком так і є. Рейтинг фіксує рівень бізнес-клімату у тій чи іншій  країні і є одним із найавторитетніших джерел інформації щодо інвестиційної привабливості. Але не слід забувати, що рейтинг формується за десятьма компонентами, які є досить конкретними та вузькоспеціалізованими. Вони повністю не враховують усі ті реалії, що існують у різних країнах світу поза межами цих компонентів. Наприклад, Doing Business жодним чином не вимірює рівень корупції та не враховує його. Але ж, як усі ми знаємо, корупція впливає на бізнес середовище та інвестиційний клімат. Чим вищий рівень корупції, тим складніше вести бізнес у тій чи іншій країні порядному інвесторові.

Також слід враховувати і те, що для урядів багатьох країн (особливо країн, що розвиваються) Doing Business є мірилом їхньої успішності та ефективності, своєрідним змаганням із попередніми урядами та з урядами сусідніх або ж конкуруючих держав. А тому іноді у першочерговому порядку впроваджуються саме ті реформи, які впливають на місце країни у рейтингу, залишаючи інші сфери бізнес-регулювання поза сферою дерегуляції та інноваційних практик.

— Чи можна сказати, що і в Україні реформи впроваджуються заради індексу рейтингу, а не заради реальних змін?

— Мені здається, що в Україні інша ситуація. Проведення реформи потребує значних зусиль від різних гілок влади, включаючи Верховну Раду України, а український парламент, як правило, не звертає особливої уваги на рейтинг та у законотворчій роботі керується іншими мотивами. Тому навіть за наявності такого бажання навряд чи хтось зміг би цілеспрямовано впроваджувати реформи лише заради покращення позиції у рейтингу. Швидше за все це приємний бонус для виконавчої влади, для якої рейтинг – це потужний мотиватор, адже будь-якому уряду приємно знати, що під час його урядування міжнародна спільнота визнала те, що країна прогресує.

Але рейтинг має популярність не тільки через це. Уряду, який орієнтується на рейтинг, легше генерувати ідеї. Doing Business – це меню кращих світових практик у багатьох сферах діяльності, з якого можна обрати і імплементувати те, що буде корисним з урахуванням місцевої специфіки. Такий підхід застосовується (хоча і не дуже успішно) протягом останніх років урядами в Україні незалежно від їх політичних переконань та поглядів. Єдиним "конкурентом" рейтингу в Україні останнім часом стала гармонізація українського законодавства із законодавством ЄС. У деяких сферах влада вимушена слідувати практикам ЄС та має обмежену можливість знову винаходити велосипед у державному регулюванні.

Сфери, які не підлягають гармонізації з законодавством ЄС та не охоплені рейтингом традиційно реформуються значно повільніше і складніше.

А чи зважають самі інвестори на місце України у рейтингу?

— Позиція будь-якого інвестора ґрунтується на дуже багатьох факторах: наявність платоспроможного попиту, конкурентів, вартість та кваліфікація робочої сили, наявність інфраструктури тощо. Я б не сказав, що рейтинг буде вирішальним чинником. Але просування у рейтингу Doing Business цілком може стати тим фактом, який приверне увагу інвестора і примусить його задуматися над можливістю інвестицій в Україну. В України не так багато позитивних інформаційних приводів, щоб нагадати про себе інвесторам. А війна, корупція та безпрецедентне падіння ВВП і так відлякують багатьох бізнесменів.

У цьому аспекті важливим є не лише сам рейтинг, а й те, як держава поширює інформацію про свій результат, як вона рекламує і позиціонує себе на міжнародних ринках. Вдалим прикладом тут можна назвати Грузію яка використала свої реформаторські успіхи та просування у рейтингу максимально потужно та ефективно, створивши привабливу картинку для інвестора.

— На якому місці у рейтингу була Грузія?

— У 2005 році Грузія була на 100 місці. Тоді вони досить швидко і ефективно втілили реформи, пов’язані з бізнес-кліматом, що надало їм змогу у 2006 році стати тридцять сьомими, а у 2007 — вже вісімнадцятими.

— Чи однаковий вплив мають усі 10 компонентів рейтингу на розвиток сприятливого бізнес-клімату?

— Звичайно, вплив кожного з них  на прихід великого інвестора різний. Наприклад, одним із критеріїв рейтингу є  започаткування бізнесу. Тобто, наскільки просто й швидко можна створити функціонуючу компанію на території тієї чи іншої країни. Цей критерій навряд чи впливає на прийняття рішення великим бізнесом. Адже для таких компаній немає значення, скільки коштує реєстрація компанії — 10 чи 100 доларів, або чи на реєстрацію буде витрачено 5 днів чи 1 день (рішення  про великі інвестиції приймаються упродовж тривалого часу). Хоча, з іншого боку, навіть цей компонент є показником усього бізнес-регулювання країни.

Більш важливий для великих інвесторів, наприклад, критерій захисту міноритарних акціонерів. Насамперед він має значення для інвесторів, які купують порівняно невеликий пакет акцій, і які можуть зазнати збитків у зв’язку з діями мажоритарних акціонерів. Або ж інший компонент, важливий з огляду на прийняття інвестиційних рішень – це легкість одержання дозволів на будівництво.

— У рейтингу Doing Business є позиції, за якими Україні легко покращувати свої результати, а є  ті, за якими це робити складно. Чим це зумовлено?

— Дійсно, є різні компоненти рейтингу за складністю для нашої країни. Наприклад, у нас досить гарні позиції за компонентом "Одержання кредиту". Але це зовсім не означає, що в Україні дуже легко отримати кредит. Справа у тому, що цей компонент вимірює, у першу чергу, наскільки гарно врегульовані у законодавстві країни застава рухомих речей, або ж застава товару в обороті. Традиційно так склалося, що у нас цивільне законодавство з цього приводу прописано досить ліберально та якісно. І попри те, що кредити у нас дорогі і отримати їх не так просто, за компонентом одержання кредиту ми маємо високі показники.

Також уже кілька років підряд ми дуже гарно зростаємо за компонентом  "Започаткування бізнесу". Напевно, цей компонент найлегше реформувати.

Традиційно ж невдалим для нас є компонент "Приєднання до електромереж". Він дорогий та складний бюрократично. Формально українські правила приєднання до електромереж виглядають ледь не ідеально. Але показники рейтингу є ближчими до реальності та відображають іншу картину: на практиці процедури тривалі, дорогі та забюрократизовані.

Також  складними компонентами для нас є банкрутство, дозволи на будівництво, міжнародна торгівля та податки.

—  Ви зазначили, що рейтинг відображає реальну бізнес-практику. Чи означає це, що позицію України можна покращити без змін законодавства, а лише простим вдосконаленням адміністрування у сферах, що аналізуються рейтингом?

— Саме так. Рейтинг умовно можна розподілити на дві частини, які співвідносяться приблизно 50 на 50: одна з них оцінює положення законодавства, а інша — його практичне застосування.

Для прикладу знову  візьмемо компонент "Приєднання до електромереж". Рейтинг оцінює законодавство про електроенергетику, а саме те, чи існує обов’язок компанії, яка  постачає електроенергію, сплатити споживачеві штраф за перевищення  максимально допустимої тривалості аварійного відключення електроенергії. Наприклад, чи повинно платити вам обленерго якійсь кошти за відключення електроенергії через аварію більше ніж на три години? У нашому законодавстві такі штрафи не передбачені, тому відповідні бали ми не набираємо. Водночас цей самий компонент оцінює реальну життєву ситуацію: за скільки часу, за які кошти та за яку кількість дій можна приєднати електроустановку до мережі. І уже у цій частині зміст законодавства має другорядне значення, головне – як процедура приєднання відбувається на практиці.

— У контексті рейтингу, що для України зараз є важливішим: прийняти  законодавчі зміни чи домогтись реально діючих змін у практичних питаннях?

Для України важливі обидва напрямки: як реформування законодавства, так і практика його імплементації.

Втім можна виокремити і певну тенденцію: у нас погане місце у рейтингу там, де оцінюються реальні бізнес-процеси (міжнародна торгівля, оподаткування, підключення до електромереж, частково будівництво та банкрутство). Там, де мова йде лише про законодавство, маємо кращі позиції. Наприклад, це стосується компоненту "Отримання кредиту".

Також важливим є не лише факт ухвалення закону, а й комунікаційна кампанія. Так, зараз існує можливість сплачувати судовий збір онлайн, або ж подавати позовні заяви за допомогою мережі Інтернет. Але про таку можливість у юридичному та бізнес-середовищі майже ніхто не знає. Цими сервісами майже ніхто не користується, і, відповідно, імплементацію таких практик експерти Групи Світового банку нам не зараховують.

— До травня наступного року Парламент має прийняти низку законів, які мають поліпшити позиції України у рейтингу у 2017 році. Які з цих законодавчих кроків є найважчими для нашої країни?

— На наступний рік ми з Міністерством економічного розвитку та торгівлі України запланували розробку та прийняття близько 20 законопроектів, більшість із яких Офіс розроблятиме або суттєво доопрацьовуватиме. Серед них є важливі законопроекти, прийняття яких викличе значні дебати. Наприклад, мова йде про скасування обов’язковості пайової участі в інфраструктурі населених пунктів, яка передбачена законом про регулювання містобудівної діяльності.

Зараз кожна особа, яка будує нову, або реконструює стару будівлю зобов’язана  сплатити у місцевий бюджет до 10% від вартості будівництва у якості пайового внеску. Місцеві ради мають встановити, який саме відсоток повинен бути сплаченим. На жаль, як правило, вони  встановлюють максимальний розмір —  на рівні 10%. За своєю суттю – це  є дуже специфічним податком, який не передбачений Податковим кодексом України. При цьому обрахунок такого внеску — справа непроста і досить суперечлива. А там, де є суперечливість та непрозорість, панує корупція.

Та й у світовій практиці не вдається знайти повного аналогу українського пайового внеску, тобто це вітчизняне ноу-хау, яке фактично спрямоване на обмеження інвестицій.

Однак від скасування пайової участі у інфраструктурі постраждають місцеві бюджети, які формуються у тому числі за рахунок сплати таких коштів. Тобто питання обіцяє бути болючим.

— Наскільки реальна мета для України наступного року  потрапити у топ-50 Doing Business?

— Реалізація такої мети не є чимось недосяжним, більшість необхідних законопроектів уже розроблено, а деякі уже навіть і прийнято. Однак для істотного результату потрібна ідеально злагоджена робота уряду та парламенту, що траплялося у вітчизняній історії вкрай рідко. Тому ми плануємо працювати у першу чергу у тих напрямках, які викликають якомога менше спротиву у політикумі. А складніші завдання ми розраховуємо реалізувати ближче до кінця наступного року після тривалої роз’яснювальної та підготовчої роботи.