Розп'яті на колоску

Перед виборами влада знову обіцяє підвищити зарплати і пенсії, знизити податковий тягар на підприємців, забезпечити населення країни дешевими і якісними продуктами харчування.

Пануюча партія клянеться докорінно змінити соціально-економічну політику держави, спрямувати її на підвищення добробуту кожного українця.

На виконання цих обіцянок влада періодично робить мізерні надбавки до пенсій та зарплат і вустами прем'єра говорить, що жити стало "лучше и веселее". А щоб стало ще веселіше, закликає братися за сапку і забезпечувати себе харчами.

Головне джерело доходів він разом із своїми однодумцями бачить у прийнятті закону про вільний продаж-купівлю сільськогосподарських земель.

Якщо цей закон набере чинності, то вітчизняні багатії миттю розкуплять найродючіші землі. Крім того, ніякі фінансові кордони і заборони не зупинять проникнення в країну великого закордонного капіталу, який скупить решту земель. Наслідком стане перетворення селян у повних кріпаків або їх зникнення.

Поки точаться дебати про землю, мову та вибори заради відвернення уваги від ключових проблем життя народу, Україна з 28-ма мільйонами гектарів чорноземів, 20 відсотків світових площ, поповнює свої продовольчі ресурси завізним м'ясом. Вже навіть молочні продукти і цукор завозяться із сусідньої Білорусі.

Влада постійно хвалиться високими досягнення сільського господарства, особливо в зерновій галузі. Так, рівень урожайності і валових обсягів виробництва зерна дає можливість Україні бути в числі країн - провідних експортерів. Однак на добробуті трудівників села це ніяк не позначається.

Середня зарплата працівників сільськогосподарських підприємств становить 1 500 грн, що на 33% нижче, ніж в середньому по країні, і на 22% нижча, ніж в торгівлі.

Чому ж так знецінюється праця селянина?

Багато розмов точиться навколо проблеми на ринку молока. Селяни скаржаться, благають, виливають молоко біля входів до адміністрації, як це відбулося на Хмельниччині, а віз і нині там.

Монополісти-переробники разом з паразитичними посередниками та торгівлею міцно тримають віжки продовольчого ринку. Ще недавно селянам за 1 кг молока вони платили 1,5 грн, а споживачі в магазині - 4 грн. Пізніше, коли закупівельна ціна піднялася до 2 грн, в магазині молоко продавалося по 5 грн.

Фото УП

Нині переробники підвищили закупівельну ціну для агропідприємств до 2,7-3 грн, а селянські господарства можуть продати молоко лише за 1,8 грн. Роздрібна ж ціна літра молока досягла 9-10 грн. Виходить, за пастеризацію молока, розливання його в паперові пакети та продаж споживачам виторговується 6 грн.

Якби селянам платили справедливі 5 грн, вони отримали б додаткові 10 млрд грн. Тоді галузь стала би привабливою, і це б зупинило вирізання молочного стада.

Схожим чином функціонує і м'ясний ринок. За кілограм живої ваги корови, бичка чи теляти селяни отримують 12-14 грн, а готове м'ясо коштує 50-60 грн. Селянин і тут втрачає до 15 грн на кожному кілограмі проданої живності.

Реалізація понад 400 тис тонн живої ваги великої рогатої худоби виражається для селян збитком 1 млрд грн. Повернути виробнику ці 15 грн - і селяни отримають 6 млрд грн, що перетворить тваринництво у прибуткове ремесло.

Так само за кілограм свинини селяни мають 13-15 грн, роздрібна ж ціна в торгівлі коливається в межах 55-60 гривень. За 630 тис тонн свинини за справедливих реалізаційних цін селяни можуть отримати додатково 9 млрд грн.

Спрямувавши у свинарство 10 млн тонн комбікормів з фуражного зерна, країна щорічно отримуватиме 2 млн тонн свинини, забезпечить раціональну норму споживання м'яса і відмовиться від завезення 350 тис тонн імпортного продукту.

Міністр агрополітики хвалиться, що введення стимулювання за додану корову в розмірі 5 тис грн зупинить вирізання молочного поголів'я.

Він гадає, що селянин такий недолугий, що буде віддавати літр молока за 1,8 грн і тримати збиткову корову. З корови вагою 500 кг вийде 250 кг м'яса, яке він продасть по 60 грн і отримає 15 тис грн виручки.

Добрячий бізнес організували олійні магнати. За кілограм соняшнику, з якого видавлюється 0,5 л олії, селяни отримують 3 грн. Літр олії продається за 15 грн. Тобто за переробку і продаж олійні ділки отримують 4,5 грн, що у 1,5 разу більше, ніж селяни отримують за вирощування кілограма соняшнику.

Ще й залишається макуха, яку селяни тепер змушені купувати як білковий корм для тваринництва. При справедливому розподілі кінцевого ринкового прибутку селяни додатково отримали б 13 млрд грн.

Фото УП

У зерновому сегменті ринковий клімат давно диктують не селяни. Трейдери та розпорядники захоплених в оренду земель за безцінь скуповують більше третини збіжжя, продають його за кордоном, а виробники ледь покривають затрати.

Селяни за тонну пшениці отримують максимум 1 400 грн, тоді як на чиказькій зерновій біржі вона коштує удвічі більше.

Часто селяни віддають зерно своїм "захисникам" за поставлені нафтопродукти і добрива. Захоплені ресурси притримуються до весни. В держави закінчується зерно, і пекарні вимушені купувати борошно за вдвічі вищими цінами.

Є ще ефективніший варіант. У 750-грамовій хлібині вартість пшениці становить лише 80 коп, бо кілограм пшениці селяни віддають за 1,4 грн.

За рік населення України споживає 5 млн тонн хліба. Отримавши на кожній хлібині 1,5 грн прибутку в ціні 5-гривневої хлібини, господарі викупленої у селян пшениці привласнюють собі понад 7 млрд грн. За законами нормальної економіки мінімум 3 млрд грн повинні належати тим, хто вирощував пшеницю.

Особливо цікавий бізнес з виробництва курятини. На виробництво кілограма птиці витрачається 3 кг зерна, яке закуповується за 5 грн. Витративши на кілограм готової птиці 15 грн та продавши 750 тис тонн м'яса по 30 грн, господар птахофабрики отримує 10 млрд грн чистого прибутку.

Кожний розуміє, що птицю без зерна не виростиш, тому кінцевий прибуток в досконалій економіці розподіляється справедливо між учасниками виробничого ланцюга. Тобто селяни мають право на частину цього прибутку - 5 млрд грн.

Тепер навіть без допомоги носіїв куплених дипломів докторів економічних наук, професорів, академіків віртуальних академій, відмінників освіти і заслужених економістів можна підрахувати, що рахунки сільськогосподарських підприємств України можуть щорічно поповнюватися 46 млрд грн.

Наразі ж через бездіяльність влади і цінове свавілля ці кошти диким чином витягуються з трудівників села. Ці 46 млрд - це втрачена селянами валова додана вартість, а з неї - 15 млрд грн зарплати та 5 млрд грн соціальних нарахувань.

Фото УП

Тобто можна забезпечити середньою зарплатою 1 500 грн понад 80 тис додаткових робочих місць для ведення інтенсивного сільського господарства. До речі, зараз в аграрному виробництві України зайнято лише 870 тис осіб, що занадто мало для інтенсивного розвитку галузі.

Це значить, що в Україні на 100 кв км сільської території проживає 3,8 людини. У США дотримуються принципу, при якому на площі 9 кв км, щоб територія не дичавіла, повинна жити як мінімум одна людина. Німеччина на 100 кв км має 21 людину, Франція - 17, а Україна - лише 3,8.

Можна довго перераховувати негаразди, які ведуть село до розорення. Однак це лише констатація фактів. В ринковій економіці ніхто не буде ділитися грошима. Селяни самі повинні навчитися розпоряджатися результатами своєї праці. Для цього вони повинні створювати асоціації фермерів і селянських господарств.

Михайло Одінцов, доктор економічних наук