Податок на доходи фізосіб: бідним бути дорого

"Економічна правда" продовжує цикл матеріалів з аналізом ключових змін, прийнятих у Податковому кодексі.

Податок на доходи фізичних осіб в Україні є одним з найбільш проблемних. Основний фіскальний тягар несуть найбідніші, тоді як заможні громадяни через безкарне приховування доходів сплачують чисто символічні суми.

Навіть запровадження у 2004-2007 роках найнижчої ставки в Європі в розмірі 13% не змусило їх легалізувати реальні статки.

Через це політику "пряника" в адмініструванні податку треба було давно згорнути і почати жорстку боротьбу з ухилянням від сплати податку. Проте розробники Податкового кодексу зосередилися на вирішенні менш актуальних проблем.

Податок з доходів фізичних осіб у західних економічно розвинутих країнах є головним фіскальним податком. Це обумовлено специфікою західної філософії податкової політики. Однією з головних функцій системи державних фінансів країн ЄС є забезпечення високих соціальних стандартів життя населення.

Оскільки соціальні трансферти є механізмом вирівнювання доходів різних верств населення, логічно, що їх розмір має залежати від рівня добробуту громадян.

Для формування справедливої і зрозумілої системи державних фінансів у багатьох європейських країнах видатки на соціальні трансферти і соціальне страхування фінансуються лише з надходжень від податку на доходи фізосіб.

Така модель економічно раціональна, політично обґрунтована і соціально справедлива. Справді, навряд чи доцільно спрямовувати на соціальні цілі доходи від акцизного збору на імпорт та виробництво нафтопродуктів, який сплачується власниками транспортних засобів, як це відбувається в Україні у 2010 році.

Цей фонд мав використовуватися для фінансування дорожнього господарства.

З технічної точки зору, податок з доходів громадян характеризується легкістю його адміністрування за умови високої платіжної дисципліни та ефективної системи контролю за достовірністю та повнотою декларування доходів громадян.

У країнах ЄС-27 надходження даного податку в середньому становлять 8,1% ВВП, хоча у рамках регіону цей показник відчутно коливається: від 2,8% у Словаччині до 25,3% у Данії. Ставки податків теж варіюються: від 15% у Латвії до 53,7% у Бельгії.

Цікаво, що у регіонах з ефективними податковими системами - Західній Європі і США - персональний податок має тенденцію до прогресивності, тоді як у нових членах ЄС переважно застосовується плоска шкала.

В Україні податок на доходи фізичних осіб теж відіграє значну фіскальну роль. Його доходи сягають 4,9% ВВП або 21,4% податкових надходжень зведеного бюджету. Разом з тим, він має серйозні внутрішні фундаментальні вади, які негативно впливають на сприйняття його суспільством.

Ключовою проблемою є те, що податок з доходів фізичних осіб в Україні не є нейтральним і соціально справедливим. Бідні верстви населення у структурі власних витрат сплачують значно більший обсяг коштів, ніж заможні.

Це обумовлено тим, що для більшості громадян з невисокими статками єдиним джерелом доходу є зарплата. Оскільки функції утримання податку покладені на роботодавця, можливості мінімізації у штатних працівників невеликі.

Перелік же підстав для легітимного зменшення рівня податкового тиску на зароблений дохід - обмежений. Податкова знижка існує лише для тих осіб, загальний дохід яких не перевищує мінімальний прожитковий мінімум.

В принципі, це позитивна європейська практика, проте номінальний прожитковий мінімум в Україні дуже далекий від реального. Навіть ті громадяни, які мають дещо вищий дохід, часто є бідними, хоча держава розглядає їх як платоспроможних.

А от у громадян з високим рівнем доходів, у яких зарплата - лише одне з джерел доходів, мають низку можливостей для зменшення фіскального тиску.

По-перше, у них більші можливості щодо ухиляння від сплати податків через певний соціальний і майновий статус.

Більшість чиновників і політиків декларують мізерні статки, але їздять на дорогих авто і живуть у дорогих будинках. При цьому за останні роки не було жодного випадку, щоб хоч одного з них притягнули до кримінальної відповідальності. Більш широкі права і безкарність забезпечуються статусом і посадою.

По-друге, до прийняття Податкового кодексу пасивний інвестиційний дохід взагалі не оподатковувався. Очевидно, що така система була вигідна передусім заможним людям: щоб робити інвестиції, необхідно заробляти великі кошти.

По-третє, в Україні існує законодавче "верхнє" обмеження розміру зарплати, на яку нараховують страхові внески. У 2010 році воно становить 13 830 гривень.

Навіть якщо зарплата становить 1 мільйон гривень, для визначення внесків на соціальне страхування буде застосовуватися база у розмірі названої суми. Така система дозоляє знижувати фіскальний тиск в міру збільшення заробітної плати.

Загалом, податок з доходів фізосіб в Україні є регресивним: чим менше заробляєш, тим більше платиш. Відтак більшу частину бюджетних надходжень даного податку формують громадяни з невеликою заробітною платою.

У країнах ЄС попри високі ставки податку основний фіскальний тягар несуть заможні громадяни. Для бідних активно застосовується податкове вираховування: певний рівень доходу, який виключається з бази оподаткування.

Так, у Словаччині від цього виду оподаткування звільняються особи, річний дохід яких не перевищує 4 тисячі євро. При цьому розмір вираховувань може бути збільшений на певні суми видатків громадянина, наприклад, на оплату освіти.

Крім того, оподаткування доходів найбідніших верст населення, що перевищують прожитковий мінімум, але не є великими, часто здійснюється за зниженими ставками. У Великий Британії - 10%, тоді як для найзаможніших існує ставка 50%. У Португалії - 10,5% і 42%, у Франції - 14,8% і 45,8% відповідно.

Завдяки цим заходам реальна ставка податку на дохід незаможних громадян у країнах ЄС є або від'ємною, коли бюджет надає субсидії, або вкрай низькою.

Наприклад, за даними Національного інституту стратегічних досліджень, для найманого працівника, який отримує дохід на рівні середньої зарплати і має на утриманні двох дітей і дружину, реальна податкова ставка у Німеччині становить мінус 2,8%, у Греції - 0,6%, в Іспанії - 3,4%, у Великій Британії - 8,7%.

В Угорщині, Польщі, Словаччині і Чехії фактичний рівень оподаткування коливається від мінус 5,3% у Словаччині до 5,3% у Чехії.

Отже, найбідніше населення країн ЄС або взагалі не сплачує персональний податок, або сплачує невелику частку доходу. Це приклад ефективного застосовування принципу соціальної справедливості податкових систем.

В Україні ж реальна ставка податку на доходи фізосіб для такого найманого працівника становить 14,5% з урахуванням так званої податкової пільги.

Вища, ніж в Україні, ставка оподаткування сімей з низькими та середніми доходами тільки у скандинавських країнах - 24-26% та Бельгії - 15,2%. При цьому поняття "низький дохід" в Україні і скандинавських країнах відчутно різниться.

Прийнятий Податковий кодекс у питанні податку на доходи фізосіб містить низку позитивних новацій, хоча й не вирішує проблем щодо ухиляння від сплати податку та зменшення фіскального тиску на доходи незаможних громадян.

Обумовлено це тим, що нині ключове завдання уряду - збільшення доходів бюджету, тому більшість змін спрямовані на реалізацією цієї мети.

Ключові новації у функціонуванні податку з доходів фізичних осіб такі.

Запровадження де-факто прогресивної ставки податку. Податковий кодекс зберіг ставку податку на рівні 15% як основну, але запровадив низку додаткових ставок, що роблять цей податок прогресивним.

Зокрема, підвищена ставка у розмірі 17% застосовується у разі, якщо загальна сума доходів, отриманих платником у звітному податковому місяці, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати.

Ця норма абсолютно обґрунтована попри те, що закономірно викликає невдоволення. Водночас, без підвищення ефективності роботи податкової служби у справі виявлення незадекларованих доходів це не призведе до очікуваного зростання надходжень податку з фізичних осіб.

Кодекс також запровадив знижену ставку податку. Ставка у розмірі 10% буде застосовуватися до оподаткування зарплати шахтарів і працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб.

Практика диференціації ставки залежно від виду діяльності малоефективна. Вона лише ускладнить адміністрування податку і однозначно спровокує лобіювання запровадження знижених ставок для інших категорій робітників.

Більш раціональним рішенням було б встановлення названим категоріям працівників доплат за складний та шкідливий характер праці.

Запровадження широкого переліку механізмів зниження податкового тиску на доходи громадян. Податковий кодекс передбачає три види винятків, які зменшують фіскальний тиск на доходи населення.

1. Доходи, які не включаються до бази оподаткування. До них належить широкий перелік різних статей доходів, які з економічної точки зору не призводять до суттєвого збільшення статків громадян і мають цільовий соціальний характер.

На жаль, при визначенні бази оподаткування не враховується сума доходів, отриманих у вигляді процентів, нарахованих на емітовані Мінфіном цінні папери.

Так, уряду конче необхідні додаткові ресурси, проте, враховуючи запровадження 5-відсоткової ставки на доходи інших інвестиційних інструментів, ця норма порушить принцип нейтральності податку, оскільки змінює поведінку інвесторів.

2. Податкові знижки, які звужують базу оподаткування. Знижка дає право на зменшення річного оподатковуваного доходу на суму підтверджених витрат.

За Податковим кодексом, такими можуть бути: частина суми процентів, сплачених за іпотечним кредитом, пожертви неприбутковим організаціям, плата за освіту і лікування, додаткові страхові і пенсійні внески, витрати на переобладнання транспорту на біоетанол або газ, придбання або зведення доступного житла.

Загальна сума податкової знижки не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку.

3. Податкові соціальні пільги, які зменшують місячний оподатковуваний дохід, отриманий від одного роботодавця у вигляді зарплати.

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, нарахованого на користь платника податку протягом місяця як зарплата, якщо його розмір не перевищує місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, помноженого на 1,4.

Податкова соціальна пільга становить 100% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи і особи, яка утримує двох і більше дітей до 18 років, 150% - для одиноких батьків, які утримують дітей з обмеженими можливостями, учнів, студентів, аспірантів, учасників бойових дій, чорнобильців.

Крім того, податкова соціальна пільга становить 200% розміру прожиткового мінімуму для громадян, які отримали звання Героя, для учасників бойових дій, інвалідів першої і другої груп, колишніх в'язнів концтаборів.

Податкова соціальна пільга є єдиним механізмом у Податковому кодексі, який чітко спрямований на зниження податкового тиску на доходи незаможних.

У той же час, перелік соціальних податкових пільг є вкрай обмеженим і недостатнім. Він значно вужчий, ніж перелік підстав, що дають право на податкову знижку, яка зменшує фіскальний тиск на доходи заможних громадян.

В Україні ситуація така, що взяти іпотечний кредит можуть лише громадяни з доходом вище середнього. Розробники Податкового кодексу не приділили достатньої уваги проблемі відновлення принципу справедливості податку.

Це пояснюється тим, що більшу частину доходів бюджету від справляння податку на доходи фізичних осіб формують незаможні громадяни. Відчутне фіскальне послаблення щодо них призведе до колосальних втрат бюджетних коштів.

Оподаткування пасивного інвестиційного доходу. Позитивною новацією стало запровадження оподаткування всього спектра пасивних інвестиційних доходів. За ставкою 5% будуть нараховуватися зобов'язання з наступних джерел доходу.

Процентний дохід від депозитів, процентний дохід за іменним ощадним депозитним сертифікатом, процент на депозит у кредитній спілці, дохід за виплатами компанії, яка керує активами інституту спільного інвестування.

Також сюди належать доходи за іпотечними цінними паперами, відсотки, отримані власником облігації від їх емітента, доходи за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю, доходи за дивідендами.

Європейська практика взагалі розглядає доходи з названих джерел лише як одну з форм доходів громадянина, а тому вони підлягають оподаткуванню за основною ставкою. Зрозуміло, що отримувати дохід з названих джерел мають можливість заможні люди, тому застосування зниженої ставки є досить дискусійним.

Крім того, останнім часом більшість європейських країн відмовляються від оподаткування дивідендів. Вважається, що корпорація - це лише форма організації бізнесу, а доходи від нього вже оподатковані на стадії оподаткування прибутку.

В умовах, коли дивіденди не оподатковуються, їх виплата стає привабливим каналом отримання інвестором прибутку від майнових прав замість інших схем, на кшталт виведення прибутку в офшори.

Це підвищує прозорість корпоративного сектора, покращує фінансові результати корпорацій, зменшує практику мінімізації податку на прибуток.

Запровадження податку на дивіденди призведе лише до того, що їх ніхто не буде платити. Вітчизняні бізнесмени мають безліч інших схем легітимізації доходів. У даному контексті оподаткування дивідендів видається необґрунтованим.

Загалом, Податковий кодекс у питанні адміністрування податку з доходів фізосіб не зменшив фіскальний тиск на доходи бідних, підвищив його для багатших громадян, які мають депозити чи володіють корпоративними правами, і не зробив жодного кроку щодо боротьби з ухиленням від сплати податків мільйонерами.

Проблема соціальної несправедливості даного податку залишилася невирішеною.

Читайте також:

Податок на прибуток: на що чекати бізнесу

Спрощена система: чи можливий компроміс?

Податки і збори: менше не завжди краще

Податківці: апетит приходить під час їди

Олексій Молдован, завідувач сектора грошово-фінансової стратегії Національного інституту стратегічних досліджень