Їх вісімнадцять - три жінки та п'ятнадцять чоловіків: три офіційні мільйонери, а решта ‑ сучасні наслідувачі Корейка. Вони - це кандидати у президенти України на виборах 2010 року. І в їх запеклій боротьбі за добробут "маленького українця" переможцем залишиться тільки один. Або одна.

Можна не братися ставити точний діагноз пошесті, що охопила всіх без виключення претендентів, але факт очевидний - сьогодні ви не знайдете жодного кандидата у президенти, який би ще не заявляв про необхідність боротьби із корупцією.

Що це - приплив раптової любові до країни, запізніле усвідомлення можновладцями реальних масштабів загрози, а може, чергова модна "фішка"?! Пропонуємо Вам самим пошукати бажаний варіант відповіді.

Не хлібом єдиним живе кандидат

Корупція, а точніше, боротьба з нею - топ-тема у програмах усіх без виключення кандидатів у президенти України. Питання двомовності, вступу до НАТО, розподілу України на ефемерні сорти - все це не в моді цього політичного сезону. Кандидати в президенти бажають боротьби: з грипом, цінами, кризою, ну і звісно ж - з корупцією.

Радикалізм антикорупційних обіцянок вражає. Чого тільки варті підходи наших ніжних та тендітних кандидаток!

Ліквідувати корумпованих чиновників як клас з усією серйозністю обіцяє Інна Богословська; передбачити довічне ув'язнення за корупцію ‑ не відстає від неї Юлія Тимошенко. І зовсім вже якось наївно звучить пропозиція Людмили Супрун провести кадрову чистку влади з одночасним відкликанням усіх посадовців, що скомпрометували себе.

Після цього вже перестаєш дивуватися рішучості кандидатів з чоловічої команди. Кожен з них вже встиг публічно пообіцяти ліквідувати корупцію, а з нею, так слід розуміти, й корупціонерів. Наймолодші та найбільш запальні прилюдно оголосили черговий хрестовий похід проти корупції.

Про серйозність намірів кандидатів-чоловіків свідчить хоча би той факт, що з проблеми корупції в Україні та необхідності боротьби з нею розпочали свою передвиборчу програму аж семеро кандидатів: Михайло Бродський, Анатолій Гриценко, Олександр Мороз, Петро Симоненко, Сергій Тигіпко та звісно ж Віктор Янукович.

Двоє з них цією ж темою свої програми і закінчили. Решта кандидатів, враховуючи і нині діючого президента тему корупції теж не обішли увагою. Приміром, той самий

В цьому ключі читачам цікаво буде знати, що слово "корупція" в не дуже об'ємних програмах кандидатів на отримання президентської булави загалом зустрічається не багато ні мало - 49 разів. Для прикладу, про добробут українців усі кандидати в президенти разом згадали аж 10 разів, тоді як про порядок ‑ 42 рази. Майже так само часто, як і про корупцію.

Люстрація  з елементами превенції ‑ український нехитрий рецепт боротьби

Люстрація ‑ слово, що знову повернулося в обіг політичних діячів. Чи не вперше з часів Помаранчевої Революції. Її кандидати на пост президента обіцяють сьогодні всім: Тимошенко - Януковичу, той - помаранчевим, молоді помаранчеві ‑ старим, а останні ‑ всім, хто проти всіх.

При такому розвитку подій цікавими стають перші кроки будь-якого з переможців. Адже, якщо слідувати логіці програм, заяв та вчинків кандидатів, перше чим вони мають зайнятися в разі обрання - це врятувати країну від корупціонерів. А значить нам варто очікувати на рішучу боротьбу переможця з його конкурентами на виборах.

Набір методів боротьби у всіх кандидатів традиційно невибагливий: від позбавлення корупціонерів державних пенсій, звань та нагород, і аж до вже звичного вуху українця довічного ув'язнення.

А дехто, як приміром Олександр Мороз та Олег Тягнибок, говорять прямо: рано, либонь, Україна відмовилась від смертної кари для корупціонерів - і готові підтримати необхідний закон.

Чим ближче до виборів, тим грізніше поблискує зброя кандидатів-антикорупціонерів і рішучішими стають їх обличчя на кольорових біл-бордах.

З цієї причини хотілося б нагадати шановним читачам та самим кандидатам про досвід протидії корупції в Китаї. Як відомо, не найбільш демократичній країні світу. Там все ще практикують розстріли корупціонерів на майданах.

Влада Китаю почала визнавати проблему корупції порівняно недавно - трохи більше семи років тому. Тоді ж "червоні комісари" проголосили курс на рішучу боротьбу з корупціонерами.

Набір антикорупційних методів китайців до болю нагадував сьогоднішні підходи наших кандидатів: від чіткого регламентування адміністративних послуг, підзвітності та підконтрольності чиновників, і до запровадження максимально жорсткого покарання за факт корупції.

Скажемо відверто, такі радикальні дії китайської влади дали свої результати порівняно швидко - вже через три роки китайці змогли знизити рівень корупції майже на 20%.

Проте, незважаючи на весь запал місцевої влади, в останні чотири роки ситуація з корупцією у Китаї кращою чомусь не стає. Експерти сьогодні в один голос говорять про так звану стагнацію корупції в Китаї.

Причина її передусім у тому, що держава вже практично вичерпала всі адміністративні важелі впливу на корупцію, а демократичних важелів у Китаї просто немає: їх при плануванні антикорупційних заходів банально відкинули як неефективні та такі, що відволікають увагу.

У цьому ключі нова українська мода на сильну руку не виглядає такою вже безневинною забавкою. А тим більше, що весь цивілізований світ вже давно говорить про таку демократичну форму протидії корупції як превенція (попередження).

Доволі вдалим українським прикладом превенції корупції при вступі до ВНЗ можна вважати зовнішнє незалежне оцінювання. Цілий ряд українських та міжнародних досліджень засвідчив: після запровадження незалежного тестування корупція при вступі зменшилася на понад як 90%.

Це дозволило вихідцям із сільської місцевості на рівних боротися за право навчатися в київських вишах. З цієї причини доволі сумно спостерігати, як перша за рейтингом п'ятірка кандидатів у президенти сьогодні в один голос гала підтримує відміну незалежного тестування та виступає за повернення до непрозорих процедур вступу.

Загалом вибірковий підхід до подолання корупції в дусі давньоримського  принципу "Своїм усе - ворогам закон" доволі часто простежується у програмах кандидатів. З їх текстів стає очевидним, що майбутні президенти чітко знають, як покарати винних, але мало розуміють, що робити, аби винних просто не було.

Так, показовим є один з останніх прикладів. У грудні цього року Кабінет Міністрів України провів тематичне засідання уряду, під час якого в присутності понад 100 запрошених гостей обговорив та прийняв 14 дуже важливих антикорупційних постанов.

Серед них була й Національна антикорупційна стратегія. Та присутнім це засідання запам'яталося зовсім не прийнятими постановами КМУ, а тим, з якою наполегливістю уряд на чолі з прем'єркою просив усіх присутніх залишити залу.

Нагадаємо, що другим питанням порядку денного було прийняття урядом остаточного рішення по так званій дачі Віктора Януковича - горезвісній резиденції "Межигір'я".

У сухому залишку

Беззаперечний факт - боротьба з корупцією стає в Україні новою політичною модою. Для виборця це означає, що кожен поважаючий себе кандидат в обов'язковому порядку нагадає з телеекрану чи біл-борду про ганебне 146-те місце України в переліку 180 найбільш корумпованих держав світу. Цей рейтинг готується Transparency International за результатами Індексу сприйняття корупції.

Всі без виключення кандидати в форматі модних кулінарних телешоу запропонують усім охочим власні рецепти швидкого подолання корупції в Україні. Натомість, як і в кулінарних шоу, їсти приготовану за такими рецептами юшку зіркові герої попросять вже глядачів, скромно спостерігаючи здалеку за цим процесом.

Та модні тенденції, як відомо, минають швидко - іноді й за один сезону. І як завжди в таких випадках, у ціні залишається тільки класика.

А значить кожному виборцю доцільно ще раз уважно переглянути програми кандидатів та спробувати віднайти там щось із класичних антикорупційних прийомів.

Для України вони такі:

- реальне забезпечення незалежності української судової системи;

- прийняття та виконання Національної антикорупційної стратегії як основи для посилення спроможності владних інституцій реально протидіяти корупції;

- залучення та врахування антикорупційного досвіду інших країн на всіх стадіях розробки та впровадження антикорупційних ініціатив;

- посилення ролі організацій громадянського суспільства у формуванні нетерпимого ставлення українців до корупції;

- запровадження реально діючого громадського контролю за роботою органів влади всіх рівнів та за рішеннями, що вони приймають.

Без цієї бази просувати будь-які антикорупційні реформи в Україні просто не можливо. А тому будь-які інші розмови на цю тему чи солодкі обіцянки - від лукавого.

Олексій Хмара, Володимир Бочаров-Туз, контактна група в Україні Transparency International, спеціально для ЕП