Розлучення з "ГОСТами": як Україна впроваджує нову модель стандартизації
Україна відсвяткувала 29-ту річницю незалежності, але деякі виробники у своїх маркетингових стратегіях досі користуються принципом "у нас все за "ГОСТом". Щодо деяких груп споживачів це досі працює, хоча насправді "ГОСТи" або, правильніше, ДСТУ (державні стандарти технічних умов) в Україні скасовані.
Ще у 2015 році Верховна Рада ухвалила закон про технічні регламенти та оцінку відповідності, за яким обов'язкова сертифікація припинила своє існування з 2018 року.
У такий спосіб Україна мала б вийти на новий щабель і орієнтуватися на міжнародні стандарти, а не на допотопні радянські. То які справи із стандартизацією? Чи все так сталося, як гадалося у 2015 році?
Чому не "ГОСТ"
Тривалий час виробники та імпортери продукції були заручниками бюрократичної та обтяжливої системи обов'язкової сертифікації за системою УкрСЕПРО, каже юристка AVELLUM Богдана Пархомчук.
У незалежній Україні цю систему запровадили у 1993 році, але вона виросла з оцінки товарів славнозвісними держстандартами технічних умов – тими самими "ГОСТами". Деякі з них дійсно розробили ще за радянських часів.
"Якщо товар, який планувалося випускати в обіг, не мав відповідника в жодному із затверджених ДСТУ, виробник чи імпортер мав можливість розробити та затвердити власні технічні умови (ТУ). Такі ТУ підлягали окремій реєстрації", – розповідає Пархомчук.
Сертифікат відповідності товару одному з таких ДСТУ був "вхідним квитком" на ринок, а держава зберігала монополію на видачу таких квитків. Це породжувало корупційні ризики.
Здавалося б, такі сертифікати повинні були захищати споживачів від неякісних або небезпечних товарів, але для експертизи товару підприємства самі надавали зразки і, звичайно, самі їх вибирали – без приїзду на виробництво представника органу сертифікації.
"Подальшого моніторингу якості та безпеки товарів (після отримання сертифікатів) органи сертифікації не проводили, – розповідає юристка. – Як наслідок, добросовісні виробники та імпортери, які були зацікавлені в побудові та збереженні своєї репутації, стежили за якістю своїх товарів самостійно та надавали реальні зразки своєї продукції в ході процедури сертифікації".
"Їх менш свідомі колеги подекуди зловживали таким становищем. Тобто система не виконувала свою основну функцію і була бар'єром, який радше затягував вихід товару на ринок", – уточнює юристка AVELLUM Анастасія Карпенко.
Нова модель стандартизації
Підписавши угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла зобов'язання відмовитися від обов'язкової сертифікації та перейти до європейської моделі оцінки відповідності продукції.
Нова модель покликана зменшити навантаження на бізнес.
У більшості випадків виробник або імпортер сам декларує якість і безпеку своєї продукції. І тільки для товарів з високим ступенем потенційного ризику передбачена обов'язкова сертифікація, наприклад, для стерильних медичних виробів.
Україна в рамках угоди про асоціацію зобов'язалася затвердити технічні регламенти (стандарти) для 27 категорій товарів. Затвердила для 25-ти.
"На черзі – імплементація технічних регламентів у сферах пакування та відходів, а також високошвидкісних залізниць", – каже Богдана Пархомчук.
Проте на практиці набагато більше категорій товарів очікують затвердження технічних регламентів, хоча вони й не обов'язкові.
Теоретично без технічних регламентів можна виробляти що завгодно, але насправді мінімальні вимоги до безпеки товару – це те, чим добросовісний виробник убезпечує щонайменше свою репутацію.
У якості та безпеці товарів зацікавлені також розповсюджувачі.
Хоча держава більше не вимагає сертифікації чи оцінки, розповсюджувачі просять підтвердити документом безпеку і якість продукції, яку пропонують до продажу.
На відміну від старої моделі, сертифікації УкрСЕПРО, аналоги якої існують лише на пострадянському просторі, система нових технічних регламентів зрозуміла виробникам з усього світу, каже Богдана Пархомчук.
Виробникам з ЄС теж стало жити простіше: зараз не потрібно окремо проходити процедуру оцінки відповідності в Україні. Для деяких категорій товарів достатньо визнання європейських сертифікатів виробника, для решти – лише декларації якості та маркування згідно з вимогами технічного регламенту.
Як це працює
Компанія Kormotech виготовляє харчування для домашніх тварин. Корми не підпадають під дію закону про стандартизацію, однак потрапляють сировина та методи її дослідження, пояснює директор з розвитку виробництв компанії Ігор Параняк.
Нові правила гри в стандартизації тут оцінюють добре.
"Найбільш позитивним є те, що більшість стандартів, якими ми користуємося, гармонізовано з міжнародними. Це дає змогу гарантувати якість кормів при їх експорті в різні країни світу", – каже він.
Крім того, державні органи у сфері стандартизації надають багато інформації про нові стандарти стосовно методів дослідження кормів.
"Це дає змогу мати великий вибір методів дослідження сировини і кормів. Завдяки розробці нових стандартів ми маємо змогу постійно оновлювати базу нормативних документів, потрібних нам для контролю сировини і кормів", – пояснює Параняк.
"Дослідження наших кормів у зовнішніх лабораторіях України, акредитованих за міжнародними стандартами, дозволяє підтвердити якість та безпечність кормів шляхом арбітражних досліджень", – додає він.
Нюанси перехідного періоду
У корпорації "Біосфера" інший досвід. Її продукція не підпадає під 27 категорій товарів, щодо яких Україна зобов'язалася затвердити технічні регламенти.
"Якщо компанії потрібен новий стандарт, ми мусимо самостійно займатися процесом легалізації в Україні – перекладами, документацією", – пояснює головний технолог напряму гігієни корпорації "Біосфера" Алла Домбровська.
Тож корпорація взяла за орієнтир міжнародний досвід і розробила та юридично оформила власні методики, що відповідають сучасним потребам ринку.
Спрощення для бізнесу – це добре. З іншого боку, коли йдеться про безпеку та якість, держава все ж має підтримувати бізнес, каже Домборовська.
Від такого перехідного періоду нікуди не подінешся і від його незручностей також, зауважують в AVELLUM.
"Перехід до нової моделі тривалий і поступовий. Через це виникають труднощі в перехідний період", – пояснює Анастасія Карпенко.
Так, для певних категорій товарів виник вакуум щодо наявності стандартів, які були б мірилом їхньої безпеки чи якості.
"Це сталося, бо ДСТУ, які діяли раніше, уже скасовані, а відповідні технічні регламенти ще не імплементовані", – додає Карпенко.
Крім того, зауважує вона, зараз органи ринкового нагляду позбавлені права на перевірку нехарчової продукції до введення її в обіг.
Тобто будь-хто може випустити в продаж неякісну чи небезпечну косметичну продукцію без жодних додаткових формальностей, а постраждає споживач.
Для добросовісних виробників чи імпортерів відсутність додаткових регуляторних формальностей – це перевага. Проте така ситуація створює значний простір для зловживань, пояснює юристка.
Новий формат сертифікації зменшив бюрократичний тиск на виробників, кажуть експерти, але поряд із спрощеннями для бізнесу послабив контроль за якістю та безпекою продукції.
"Тепер відповідність стандартам є питанням добросовісності та репутації виробника чи імпортера", – підсумовує Богдана Пархомчук.
І додає: добре це чи ні – буде відомо з часом.
Анна Родічкіна