Шкоду авторам від копіювання контенту пораховано. Як це змінить розмір податку на смартфон?
Ця історія – продовження дискусії за копіювальні відсотки між імпортерами техніки та організаціями колективного управління (ОКУ), які мають збирати з них кошти за приватне копіювання. Тільки тепер у суперечці з'явилися реальні аргументи - цифри шкоди авторам від копіювання їх творів.
Історія питання
В Україні як і в багатьох країнах є так званий збір за приватне копіювання, його зазвичай вже закладено у вартість товару. У списку таких товарів смартфони, планшети, ноутбуки, телевізори, аудіосистеми, жорсткі диски, принтери та офісний папір.
За що ж ми платимо? Його сплачують виробники та імпортери обладнання і носіїв інформації так званим акредитованим ОКУ, а останні розподіляють винагороду між авторам. Гроші нараховуються авторам за гіпотетичну можливість того, що користувачі будуть відтворювати контент в домашніх умовах, через що страждають автори контенту.
Цей збір першими впровадили Німеччина (1965 р), Австрія (1980 г.) і Угорщина (1982 г.). Правда тоді ні мобільних телефонів, ні ноутбуків не було, тому отримання винагороди було за вільне відтворення фонограм і аудіовізуальних творів, тобто копіювання відео і аудіо касет.
В Україні ж збір за приватне копіювання був введений у 2003 році, наприкінці епохи аналогових пристроїв (касетних-та відеомагнітофонів). Відповідно ОКУ, стягували збори у вигляді відрахувань від вартості аудіо- та відеокасет, а також з обладнання для копіювання.
З часом технології змінилися, проте збір залишився.
І у травні 2018 року парламент зробив крок, щоб змінити це, ухваливши закон про управління майновими правами. Документ пропонує сплачувати відсоток за потенційну можливість здійснення копії.
Втім, якщо раніше купівля пустої касети означала, що на неї щось запишуть, то зараз придбання смартфона або телевізора не гарантує здійснення з його допомогою завантаження та здійснення копій авторського контенту.
"Ми змушені в судовому порядку доводити неправомірність вимог ОКУ щодо стягнення збору з обладнання, яке навіть не має функцій копіювання та відтворення", — каже керівник юридичного департаменту Samsung Україна Євген Школа.
За його словами, з компанії одного разу стягнули на користь ОКУ 8,7 млн. грн за ввезені телевізори, 93% з яких не мали функції запису, 7% були захищені DRM системою, що унеможливлює передачу контенту на інший пристрій.
На початку 2020 року Мінекономіки видало накази про акредитацію 2 організацій колективного управління, що мали б стати розпорядниками збору з гаджетів: УМА (Український музичний альянс) та ВААП (Всеукраїнське агентство авторських прав).
Перша має стягувати винагороду із смартфонів, планшетів, ноутбуків, телевізорів і дисків, друга – з паперу та копіювальних пристроїв.
Але для початку імпортери повинні узгодити з ОКУ розмір збору з кожного виду техніки. Переговори з цього приводу почалися у квітні 2020 року, але учасники не можуть домовитись й досі: імпортери хочуть щоб тарифи були економічно обґрунтованими, враховували можливості сучасних цифрових технологій, економічний стан України та вимагають прозорості за якої буде зрозуміло куди йдуть сплачені гроші.
Представники ОКУ говорять про те, що тарифи повинні бути щонайменше на середньоєвропейському рівні, оскільки в Україні вартість комп’ютерів, планшетів і мобільних телефонів аж ніяк не є меншою за вартість обладнання у країнах ЄС.
Наразі переговори між імпортерами та ОКУ фактично зайшли в глухий кут. В той же час суд позбавив ВААП акредитації здійснювати збір за репрографічне відтворення, а щодо неправомірної акредитації УМА збирати кошти за приватне копіювання судовий процес ще триває.
Економічно обґрунтовані цифри – є
В Україні ніколи не проводилося економічне дослідження реального копіювання контенту українцями та шкоди авторам від приватного копіювання.
Зараз тарифи діють за переліком затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2003 року. Власне, цей перелік у редакції 2014 року і призводить до найбільших проблем. Виходить так, що економічна доцільність не прорахована для сучасного стану ринку та розвитку технологій.
У дослідженні KSE, що з’явилося у вересні 2021 року щодо таких зборів, враховано не тільки рівень доходів населення, а також звички споживачів (щодо рівня піратства та користування стримінговими сервісами), але й останні доступні дані щодо світових та вітчизняних бенчмарків вартості аудіо, відео, паперового копіювання.
Це важливо, адже у тарифах запропонованих УМА, які у 3-4 рази вище ніж діючі, ОКУ посилаються на досвід інших країн, зокрема Польщі. При цьому, на жаль, ОКУ забуває порівняти ВВП таких країн, а також достатки громадян.
Водночас, в результатах того ж дослідження йдеться про те, що чверть опитаних українців наразі використовують платний як музичний, так і відеоконтент.
У структурі ж споживання за місяць домінують прослуховування музики, завантаженої на власний пристрій, та через стримінгові сервіси.
Водночас, дослідження показало, що 43% респондентів взагалі не долучаються до практик копіювання паперового контенту, 26% найчастіше копіюють навчальну літературу та відповідні матеріали, 12% – професійну літературу, ще 12% – різноманітні зображення.
Щодо відеоконтенту, то 35% респондентів декларують, що споживають його безкоштовно шляхом копіювання, 29% — через стрімінгові сервіси, 27% через завантаження з оплатою або придбаний на офіційних носіях інформації. При цьому домінуючим у структурі споживання відеоконтенту є перегляд відео на YouTube. Див цифри на картинці:
"Ці показники є важливими, адже демонструють частку легально отриманого контенту, оскільки світова практика показує, що збори не мають використовуватися для боротьби з піратством, оскільки створюють прецедент відповідальності для законослухняних споживачів за дії, яких вони не роблять.
Продемонстровані зміщення у способі доступу українців до авторських творів — стрімінгові сервіси – означають право на тимчасове користування, а не володіння та потім копіювання, що також вплинуло на розрахунок. Важливо розуміти, що частка стрімінгових сервісів, що показує приклад Великобританії з часом лише буде збільшуватися, а отже, це може зменшити частку легального контенту скопійованого в рамках визначення приватного копіювання", – каже Юрій Шоломицький, почесний керівник Центру макроекономічного моделювання Київської школи економіки та один із розробників дослідження.
А якщо не було копіювання, то й збори з техніки не стягуються. Тому у дослідженні пропонується не сплачувати авторські відрахування з пристроїв з технічним захистом від копіювання (DRM), оскільки в такому випадку шкода, нанесена правовласникам буде відсутньою.
Тарифи, запропоновані у дослідженні KSE є економічно обґрунтованими, враховують сучасний стан економіки країни, споживацьку поведінку українців і в разі якщо переговори з ОКУ відновляться, сторони матимуть тепер точку відліку.
"Основна цінність роботи – поява методології, яка при зміні обставин в Україні може дати інші значення запропонованих тарифів, – зауважив Юрій Шоломицький.
Наш підхід у цілому відповідає ідеї визначення вартості скопійованого контенту на пристрої, але розширює методологію через врахування рівня доходів населення, звичок українських споживачів (рівня піратства та користування стрімінговими сервісами) та враховує останні доступні дані щодо світових та вітчизняних бенчмарків вартості аудіо, відео, паперового копіювання та дані проведеного в Україні опитування щодо характеру користування авторським контентом".
Висновок економістів, що базується на реальному соцопитуванні споживачів авторського контенту, дає підстави говорити, що якщо акту копіювання не відбулося, то й збори з техніки не стягуються. Має працювати принцип досягнення рівня, за якого зберігається відшкодування збитку авторів та водночас підтримується оптимальне навантаження на споживачів.
"Таким рівнем у наших розрахунках є значення, вказані у таблиці запропонованих зборів, - резюмував Юрій Шоломицький.
Імпортери підтримують висновок дослідження, щодо того, що збором точно не має обкладатись обладнання з системою захисту від копіювання.
Логічним є також підхід щодо того, що тарифний акцент має бути зроблений на носії інформації, адже саме їх використовують з метою копіювання та поширення контенту.
Даний підхід також перегукується з логікою проєкту закону 4537, який було зареєстровано рядом народних депутатів в грудні минулого року.
Законодавче майбутнє
У Мінекономіки зазначають, що з точки зору користувачів, наразі переважна більшість випадків легального копіювання компенсується платною підпискою або індивідуальними ліцензіями. Відтак, відсутня потреба реалізації окремого механізму компенсації правовласникам за допомогою збору відрахувань акредитованими організаціями колективного управління.
Окрім цього, користувачі вважають, що збір відрахувань за приватне копіювання не може розглядатися як механізм компенсації за копіювання піратського контенту.
Світова практика також на це вказує, оскільки це створює прецедент відповідальності для законослухняних споживачів за дії, яких вони не роблять.
Тобто дискусія щодо формату існування збору за приватне копіювання в Україні вже назріла. А розвиток технологій та зміна способів трансляції контенту (все наростаючий відсоток стримінгових сервісів) буде зменшувати частку контенту, яка за логікою підпадає під приватне копіювання.
Безумовно, ми як країна неодмінно дійдемо до того, що вартість адміністрування цього збору буде перевищувати мінімальну шкоду авторам. Тоді, власне, і постане питання відміни рудиментного збору або сплати його виключно з носіїв інформації, які безпосередньо можуть використовуватись для копіювання контенту, як вже зробили такі розвинені країни як Данія, Канада, Японія.
А вперше розрахована Київською школою економіки методологія визначення оптимального рівня тарифів може стати тим барометром, який визначить цю точку змін.
Проте, на сьогодні конче потрібно, щоб методологія визначення цих тарифів визначалась на законодавчому рівні. Наразі закон просто вимагає, щоб тарифи були економічно обґрунтовані, але не встановлює методології їх визначення. Хоча, ця методологія дасть більше прозорості сфері і зрозумілості споживача.
Іншими словами, ситуація, коли тарифи встановлюються просто тому що треба (зібрати додаткові кошти чи з будь-якої іншою причини) більше не матиме місце.
Діятиме виключно економічне обгрунтування.
Власне, цього і вимагає білий та прозорий бізнес як сторона перемовин.