Чому ми знову говоримо про пенсійну реформу?

В Україні регулярно підіймається питання проведення пенсійної реформи і принаймні тричі за останні 24 роки уряди звітували про її проведення. Але сьогодні ми знову говоримо про те, що пенсійна реформа на часі. Чому? 

Тому що попередні зміни в системі були точкові, а не змінювали всі параметри системи, а також тому, що виклики високі. Зокрема зміни стосувались підвищення пенсійного віку для всіх, а також для окремих професій. При цьому, сам підхід до розрахунку пенсій суттєво не змінили, так само як і залишились чинними більшість спеціальних пенсій, що шкодять справедливості системі. Про це детальніше нижче.

Але спочатку про терміни. В Україні відповідно до пенсійного законодавства передбачено три рівні пенсійної системи. Перший рівень пенсійної системи – фактично пенсії, які сьогодні сплачує Пенсійний фонд: саме про неї найчастіше говорять люди, коли сварять низькі пенсії. 

Також передбачено створення другого рівня пенсійної системи – накопичувального, але його досі не запровадили через дисбаланси в першому рівні системи. 

Третій рівень пенсійної системи – недержавний: це банківські депозити, вкладення в інвестиційні фонди та недержавні пенсійні фонди, страхування життя: сьогодні існує, але розвивається дуже кволо. Однак поговоримо саме про реформу першого рівня пенсійної системи.

Серед основних викликів пенсійній системі – демографічний. На фоні надвисоких рівнів смертності та високої міграції, в Україні зафіксовано високі темпи скорочення населення та його старіння. 

В результаті сьогодні один платник єдиного соціального внеску (ЄСВ), який є основним джерелом фінансування утримує одного пенсіонера. І причина тут не лише демографічна, але й те, що неформальна зайнятість залишається високою, а тому за відповідних працівників не сплачують ЄСВ. 

Так, за даними Міністерства економіки, сьогодні 3,2 млн осіб працюють неформально, тоді як сукупна кількість зайнятих становить 12,3 млн осіб. При цьому, з різних причин поза робочою силою перебувають майже 8 млн осіб віком 15-70 років. 

Ситуація навряд чи суттєво поліпшиться особливо в умовах повномасштабної війни. При цьому важливо, що демографічний виклик – це характеристика сучасного розвинутого світу також (просто дещо меншими темпами), а тому вік виходу на пенсію піднімають в більшості держав світу і ми цього також не можемо уникнути. Але важливо, щоб був чіткий зв'язок: працюєш довше, маєш можливість отримати вищу пенсію.

Саме тому нагально важливими є заходи з детінізації зайнятості, а також заохочення працівників працювати офіційно довше та сплачувати ЄСВ. Тому пенсійна реформа повинна сприяти відновленню довіри до системи, щоб залучити до формального ринку праці, а відповідно до сплати ЄСВ, тих осіб, хто працює неформально. 

При цьому, зміни мають бути ширшими, оскільки на ринок праці варто залучити і тих 8 млн осіб, які перебувають за межами ринку праці.

Щоб виконати таке завдання нагально важливо виправити недоліки системи, серед яких її несправедливість, суперечливість та непрозорість.

Сьогодні насправді ніхто точно не може визначити, скільки отримає пенсій, бо нарахування не прозоре. Все залежить від того, за яким законом вийде людина на пенсію, в який рік тощо.

Тому зв'язок між сплаченим та отриманим – слабкий. При цьому, довіри до системи мало через різні причини, що також впливає на збільшення частки неформальної зайнятості.

Однак вихід на пенсію за різними законами та підходами говорить також про НЕсправедливість системи. При цьому, це не про державних чиновників, але радше про інші категорії пенсіонерів.

Зокрема, йдеться про високе пенсійне забезпечення суддів: судді, які роками ухвалювали не правоможні рішення отримують високі суми забезпеченні, які в десятки разів вищі за середню пенсію в Україні (ну і розумію, що зараз заднім розумом визначити, хто з суддів був чесним, а хто ні – складно, але така нерівність в пенсіях – це не про справедливість).

Ще одним прикладом несправедливості є визначення пенсій, які сплачуються за спеціальним пенсійним законом ЧАЕС. Тоді як ліквідатори, які не оформили інвалідність, отримують лише 170 грн доплати до пенсії, люди, які мали дуже далеке відношення до аварії можуть отримувати пенсію у 10-20 тис. грн. 

Зокрема сьогодні існує феномен пенсійних мігрантів за законом ЧАЕС: люди переїздять в так звані радіозабруднені громади і отримують високу пенсію (за рішенням судів, які враховують лише підхід "легітимних очікувань" при ухваленні рішень). 

Або ж це люди, які оформили інвалідність через ЧАЕС навіть у 2023 та 2024 роках, хоча існує питання можливості визначити через майже 30 років, що інвалідність пов’язана саме з ЧАЕС, а не з іншими причинами.

Ще однією категорією пенсіонерів, на прикладі яких можна говорити про несправедливість – це пенсії кадрових силовиків, які ніколи не воювали, але отримують високі пенсії, що прив’язані до розміру грошового забезпечення сьогоднішніх військових. 

При цьому, під закон про пенсії кадровим військовим не потрапляє визначення пенсій для військових, які захищають Україну з 2014 року і прийшли з цивільного життя.

При цьому, зміни в пенсійному законодавстві подекуди наражаються на звернення до Конституційного суду щодо їх невідповідності Конституції. Вже було кілька рішень про неконституційність і кілька звернень зараз на розгляді КСУ. 

Це створює високі фіскальні ризики для пенсійної системи. Зокрема, лише можливий відкат одного з кроків попереднього етапу пенсійної реформи – підвищення віку виходу на пенсію для окремих категорій працівників – може створити додаткову дірку у 50 млрд грн щороку.

Тому, пенсійна реформа на часі. Вона має збільшити прозорість та справедливість системи. Це своєю чергою має сприяти вищій стійкості системи через більшу довіру до системи.

Матеріал підготовлено у рамках проєкту Good Governance Fund "Економічний хаб: зміцнення макроекономічної стабільності через надійне управління державними фінансами", який фінансується UK International Development від уряду Великої Британії. Імплементатори проєкту — Abt Global та Центр економічної стратегії.