Чому англійський суд любить українського музиканта більше, ніж рідний уряд

Чому англійський суд любить українського музиканта більше, ніж рідний уряд

Кабмін опублікував проект постанови, яка суттєво обмежить права вітчизняних музикантів і зменшить їх доходи. Усе на догоду імпортерам аудіо- та відеотехніки.
Вівторок, 31 жовтня 2017, 16:00
продюсер

У вересні 2017 року Мінекономіки вирішило, що в українських музикантів забагато грошей, і конче необхідно, аби вони поділилися ними з "нужденними" імпортерами техніки.

Чи знаєте ви, що українські правовласники — музиканти, музичні видавництва, звукозаписувальні компанії, кіностудії — одержують малесенький відсоток від вартості девайсів, за допомогою яких можна записати музику або фільми?

Такі відрахування платять імпортери девайсів. Повинні платити ще й їхні виробники, але в Україні їх катма.

У середньому така плата становить 0,24% від вартості девайса для імпортера, а якщо рахувати відсоток від ціни на прилавку магазину, то виходить менше 0,18%.

Реклама:

У п'ять разів менше, ніж один відсоток, — цифра, прямо скажемо, скромна. Свого часу українські імпортери техніки пролобіювали найнижчі в світі ставки відрахувань, тому правовласникам залишилося небагато.

Такі відрахування в музичній індустрії називають і відрахуванням за приватне копіювання, і відрахуванням "за чисті носії". У світі їх знають як private copy levies.

Ці кошти збирають спеціальні організації, дозвіл яким видає держава. Розподіляються гроші між правовласниками популярної музики і фільмів на підставі даних пошукових систем в інтернеті.

Не сказати, що ці відрахування становлять левову частку доходів музикантів, враховуючу мізерну ставку відрахувань, але це їхні гроші.

Відрахування за приватне копіювання мають довгу історію. Вони виникли у 1965 році в Німеччині і поширилися на значну частину світу. Скажімо, в ЄС виняток з прав щодо приватного копіювання і компенсація за такий виняток впроваджені в усіх країнах, крім Кіпру, Ірландії, Люксембургу, Мальти і Великобританії.

У чому суть системи приватного копіювання? Автор має виняткове право на копіювання або запис свого твору на будь-який девайс, виконавець має такі ж права щодо свого виконання, а продюсер — стосовно своєї фонограми.

Усі разом вони називаються правовласниками. Тож коли слухачі музики та глядачі фільмів записують музику або фільми, то, здавалось би, вони повинні одержати дозвіл від правовласника і навіть заплатити йому якісь гроші (роялті). Інакше вони порушують його виняткове авторське право або суміжні права.

Щоб не розбурхувати конфлікт між правовласниками і слухачами та глядачами, цивілізовані країни запровадили виняток щодо приватного копіювання.

Будь-який слухач чи глядач може скачати, але не розмістити в інтернеті, будь-яку музику чи фільм у своїх приватних цілях без дозволу правовласника, а заплатить за нього правовласникам імпортер девайсів для запису — оті 0,24%.

Імпортер включає їх у ціну товару, і покупець сплачує в середньому 0,18% за право скачувати у приватних цілях будь-які фільми й музику.

У країнах, де винятку щодо приватного копіювання не було, виникали драми. Наприклад, правовласники стягували через суд величезні суми компенсацій з бабусі, чий онук скачав з її комп'ютера відому пісню.

Щоби не допускати цього, мудрі європейці запровадили виняток щодо приватного копіювання, а відтак — і відрахування за приватне копіювання.

Пам'ятаєте, на початку я писав, що цього винятку нема в кількох мініатюрних країнах ЄС та у крупній Великобританії? Проте з англійцями не все так просто. У 2014 році англійський уряд, скуштувавши всі недоліки відсутності приватної копії, вирішив запровадити виняток з авторського права щодо приватного копіювання.

Профільного чиновника не мучили химери совісті і він вирішив виняток з авторського права запровадити, а от компенсацію дати суто формальну і явно недостатню. Але ж в Англії діє знаменитий англійський суд, який має час і натхнення вдумливо розглядати і справедливо вирішувати складні питання.

У 2015 році Верховний суд скасував поправку уряду Великобританії і зазначив: "Обмежуєте правовласників, вводите виняток щодо приватного копіювання — запроваджуйте й справедливу компенсацію — відрахування за приватне копіювання". Тепер уряд Великобританії розробляє систему таких відрахувань.

Треба сказати, що відрахування за приватне копіювання, як і будь-яке інше роялті, яке збирають уповноважені організації, розподіляються і виплачуються за всю музику, що використовується в країні. Тобто в Україні — і за англійську музику, а у Великобританії — і за українську, яка все більше доходить туди.

Тож мудрі рішення Верховного суду Великобританії хай трошки, але позитивно вплинуть на фінансовий стан українських музикантів.

Що ж натомість робить український Кабмін? Він у проекті опублікованої постанови планує скоротити перелік обладнання і носіїв, за імпорт яких сплачуються відрахування за приватне копіювання до трьох позицій: аудіокасети, відеокасети та відеомагнітофони. Цікаво, коли хтось з читачів слухав аудіокасету?

Український уряд збирається піти шляхом великого обману: виняток з авторського права щодо приватного копіювання залишити, реальну компенсацію за нього музикантам забрати, а на справедливе обурення останніх відповідати, що як компенсацію їм залишили аудіокасети з відеокасетами.

Виходить дивовижний парадокс: англійський суд працює на українського музиканта, а український уряд — проти. Як би зробити, щоб замість наших чиновників у Міністерстві економічного розвитку працювали англійські судді?

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Економічної правди» та «Української правди» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.
Реклама: