Перевірка на щирість, або Тарифи – у руках місцевих чиновників

Зі зростанням соціального невдоволення внаслідок нових високих тарифів – політики місцевого рівня, на ряду із популістами загальнонаціонального рівня, "вмикаються" в рух, покликаний принести їм непогані електоральні дивіденди.

Вони вмить забувають та дистанціюються від того, до яких політичних сил формально та фактично належать.

До прикладу, столичний очільник, чи то напередодні, чи то під час відпустки, через прес-службу звернувся до уряду та НКРЕКП з проханням переглянути ухвалені рішення щодо зростання вартості газу та тарифів на опалення і гарячу воду.

При цьому він задає питання, відповіді на які, якщо його дійсно глибинно цікавить зазначена тема, він може знайти в неймовірному масиві публікацій та обґрунтувань, як-от: "Чим викликане рішення взяти за основу ціни на газ його німецьку вартість? Чи прорахована спроможність населення сплачувати тарифи?" – і так далі.

Не маючи на меті "тролити" мера чи відстоювати рішення кабміну чи НКРЕКП із зазначених питань, хочеться тільки поцікавитись та підкреслити послідовність українських політиків, яку вперто не помічають виборці.

Судіть самі.

Депутати від їх фракцій в парламенті погоджували коаліційні угоди, приймали участь у голосуванні за склад уряду, затверджували його програму, і сьогодні, вони показово демонструють солідарності з народом – а позиційно продовжують голосувати за рішення, які ,з одного боку, покликані змінити країну, з іншої сторони є такими ж антисоціальними.

Попри очевидну, зі слів міністра фінансів, тимчасову відсутність потреби України в коштах міжнародних донорів, він, одночасно зазначає, що така необхідність може виникнути через кілька місяців, коли в процес формування платіжного балансу "на повну" ввімкнеться енергетичний імпорт, попит на товари, платежі за зовнішніми зобов'язаннями тощо.

Кошти донорів виділяються як наслідок впровадження тих чи інших змін в суспільно-економічному житті країни, які в першу чергу повинні бути прийняті на законодавчому рівні.

Доки Рада зволікає – гроші не надходять, інвестори не вірять в Україну. А відтак, ресурсу не буде. Саме ця тенденція чітко простежується на прикладі двох останніх місяців, коли пасивність обранців мала наслідком відтермінування рішень Міжнародного валютного фонду.

Сьогодні мало хто говорить про ті проекти, які повинні бути затверджені депутатами. До прикладу, реформи на ринку енергетики не обмежуються виключно прийняттям закону про Національного регулятора. Насправді ж це цілий пакет законопроектів, покликаний створити умови захисту іноземних інвестицій, сформувати для них сукупність гарантій.

Ці проекти дуже цікаво дисонують з висловлюваннями чиновників щодо тарифної політики. Вони демонструють, що зі зростанням тарифів до рівня 100% імпортного паритету, їх ріст не буде зупинено.

Хоча, можна припустити, що насправді мало хто вникає в суть проектів законів, голосуючи просто за смс-вказівкою.

Наведу приклад двох проектів, обидва благі та відповідають тим екологічним зобов'язанням, які взяла сьогодні на себе Україна.

І. Зміни до закону "Про теплопостачання" щодо передачі повноважень на встановлення тарифів та ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії з альтернативних джерел енергії.

У пояснювальній записці до проекту зазначається, що в ЄС частка відновлюваних джерел вже сьогодні становить 15%. В Україні ж станом на 2013 рік досягла 3,45%. Енергетичною стратегією України до 2030 року, передбачається збільшення до 12,6%

Даним законопроектом пропонується частину повноважень нацкомісії передати органам місцевого самоврядування, зокрема, щодо встановлення тарифів, а місцевим адміністраціям щодо ліцензування господарської діяльності, з виробництва теплової енергії на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії обсягом до 55 тисяч Гкал на рік. Для аналогічних установ за органами місцевого самоврядування зберігається повноваження щодо погодження інвестиційних програм.

Цікавий та перспективний проект, з наступних причин.

Усі ми є очевидцями того, що місцеві органи влади, задля збереження рейтингів в межах тієї територіальної громади, яка їх обрала, висловлюють занепокоєння з питань підвищення тарифів – однак при цьому розводять руками та кивають на Київ.

Справжню ж ефективність органів місцевої влади, щирість намірів, виборцям продемонструє час, оскільки цей закон дозволяє їм:

1. Знайти та залучити до фінансування інвестора, який висловить бажання створити в межах відповідної територіальної громади підприємство-виробника теплової енергії з відновлювальних джерел енергії.

2. Взяти на себе всю повноту відповідальності за виділення для роботи новоствореного підприємства земельної ділянки, створення робочих місць, під'єднання підприємства до необхідних мереж, тощо.

3. У подальшому, проаналізувавши інвестиції проект та їх окупність, орган місцевого самоврядування затверджує тариф на таку теплову енергію, вироблену інвестором, – і вже без жодних стрілок в напрямку центральної влади обґрунтовує, чому він саме такий, а не інакший.

І, зрозуміла річ, несе всю повноту відповідальності перед своєю територіальною громадою.

Звісно, можна говорити про те, що 55 тисяч Гкал недостатньо для певного населеного пункту чи територіальної громади. Водночас ніхто не обмежує кількість таких підприємств; усе залежатиме від менеджменту.

Плюси від проекту – інвестиції в регіон, робочі місця, скорочення споживання природного газу, вугілля, мазуту, тощо.

Мінуси – залежність проектів від органів влади в їх сьогоднішньому складі, які, якщо не помітять в них ситуативної вигоди особисто для себе, особливо інтенсифікувати процес не будуть.

ІІ. Наступний законопроект з цього ж пакету, "Про внесення змін до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" щодо укладення довгострокових договорів на постачання теплової енергії".

Ясна річ: для того, щоб інвестор прийшов на ринок виробництва тепла з альтернативних джерел, він повинен розуміти, що його продукт буде реалізовуватись, і що інвестиції будуть повернуті. Цей момент є вкрай важливим – тому гарантований ринок збуту для інвесторів формує сама держава, на це і націлений зазначений проект закону.

У пояснювальній записці зазначається, що проведений аналіз показав, що у разі встановлення за кредитні кошти теплогенеруючих установок, що використовують в якості палива дерев'яні пелети, та за "умови встановлення інвестиційно привабливого тарифу" згідно постанови кабміну від 10 вересня 2014 року №453 "Про стимулювання заміщення природного газу під час виробництва теплової енергії для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів", – простий строк окупності становитиме приблизно 4,9 років.

У разі встановлення за кредитні кошти теплогенеруючих установок, що використовують в якості палива дерев'яну тріску (при тому ж інвестиційно привабливому тарифі) – строк окупності становитиме приблизно 5 років.

З огляду на це пропонується статтю 19 Закону "Про теплопостачання" доповнити абзацом наступного змісту:

"Постачання бюджетній установі теплової енергії, яка вироблена на теплогенеруючих установках з використанням альтернативних джерел енергії та альтернативних видів палива, здійснюється теплопостачальною організацією на підставі договору, термін дії якого становить не менше п'яти років".

Плюси, як і в попередньому блоці – заміщення імпортного газу вітчизняними пелетами, зростання попиту на цей товар, а, як наслідок, нарощення його внутрішнього виробництва. Предметне залучена інвестицій – це теж додаткові робочі місця і надходження до бюджету. Умовно-гарантований ринок збуту для інвестора.

Потенційні мінуси. Всі ми пригадуємо "інвестиційно-привабливий тариф" для електроенергії сонячної генерації, компанії братів Клюєвих, та до чого призводять в українських реаліях інвестиції в альтернативні енергоресурси.

Припустіть таку думку: сьогодні, коли внаслідок провалу виконання програми розширеного кредитування МВФ Україну не фінансує, аналогічно на неї дивляться й інші інвестори іноземці – то чи прийдуть вони на ринок опалення, коли він настільки чутливий в соціальному сенсі?

В короткостроковій перспективі – навряд.

З іншого боку, може мати місце така сама ситуація, як із проектом розроблення Юзівського родовища сланцевого газу, коли на зміну Shell в Україну зайшов нікому невідомий інвестор, формально іноземний – а за фактом, можливо, з українським корінням.

В кого на сьогодні є достатній ресурс для таких капіталовкладень всередині країни? Звісно, у тих, хто накопичив його за часів "папєредників", і вже за часів післяреволюційної України прагне легалізуватись. Це зручно – "інвестиційна діяльність" захищена законними гарантіями та однозначно матиме місце щонайменше певний період часу, навіть після втрати ними посад, лобі, тощо.

Відповідно, що заважає таким "інвесторам" через юридичних осіб-нерезидентів репатріювати раніше виведені кошти, у вигляді інвестицій в теплогенерацію?

Далі – укладення довгострокових договорів з місцевими органами влади на теплопостачання за "привабливим тарифом", що дасть можливість покращити репутацію цієї самої політичної еліти, реалізувати заходи зі збільшення частки альтернативних джерел енергії, і заразом забезпечити для себе довготривале, безхмарне, а головне – дохідне існування.

У цьому контексті простежується очевидна думка про те, що тариф на тепло, вироблене з альтернативних енергетичних джерел, не буде рівним чи меншим за тариф на тепло, вироблене зі "злого, походженням з Мордору" природного газу. Тому, власне кажучи, ініціатор законопроекту і використовує такий зворот, як "привабливий".

Розмір привабливого тарифу? Дивіться перший законопроект – його "встановлюють органи місцевого самоврядування".

Якщо ВР прийме ці два законопроекти щодо теплогенерації, це дозволить нам з вами, як мешканцям територіальних громад, у повній мірі зрозуміти – чи співпадатимуть дії тих, хто сьогодні, принаймні "на словах", стоїть на захисті наших прав, з озвученими намірами, чи ні.

Це іспит для органів місцевої влади, в якому ми і побачимо їх справжні обличчя.

* * *

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.

Точка зору редакції "Економічної правди" та "Української правди" може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.