Містобудування: світові тренди та українська реальність

За даними ООН, 45% населення світу живуть у містах, до 2050 року ця частка може зрости до 68% і дві третини приросту населення даватимуть міські райони. Це робить міста центрами економічного зростання, інвестицій та соціальних змін.

У цьому контексті міське планування перетворюється на цілісну модель розвитку міської екосистеми. Житло, мобільність, економіка, енергетика, екологія, соціальна інфраструктура розглядаються як взаємозалежні аспекти однієї системи.

Для України це питання стає ще більш актуальним. Війна призводить до руйнування житла та міської інфраструктури, але також змушує нас по-новому думати про те, якими будуть наші міста та життя в них.

Відбудова дозволяє використати найкращі світові практики, з урахуванням наших реалій, для формування нової моделі міського розвитку, орієнтованої на довгострокову стійкість, безпекові норми, економічне зростання та якість життя.

Актуальні світові тренди

Тренди майже ніколи не виникають миттєво. Те, що актуальне зараз, могло почати формуватися значно раніше. Архітектура та розвиток міст мають велику інерцію: від появи ідеї до реалізації нового кварталу часто минає десятиліття. Серед ключових глобальних тенденцій у містобудуванні я виділяю кілька напрямів.

Перший – розвиток компактних багатофункціональних районів. У світовій практиці поширюється концепція 15-хвилинного міста, коли основні сервіси – робота, освіта, медицина, відпочинок – доступні в межах короткої пішої або велосипедної відстані. Такий підхід знижує транспортне навантаження і підвищує якість життя.

Другий – стійкість міської інфраструктури. У сучасному містобудуванні дедалі більше уваги приділяється здатності міст функціонувати в умовах різних криз: від кліматичних ризиків та енергетичних збоїв до воєнних конфліктів. Нові проєкти передбачають резервні джерела енергії, автономні інженерні системи, укриття в громадських будівлях, а також інфраструктурні рішення, які дозволяють місту підтримувати життєдіяльність навіть під час надзвичайних ситуацій.

Третій – людиноцентричність міського середовища: пішохідні зони, велосипедна інфраструктура, парки, громадські простори. Вулиці поступово трансформуються в середовище для взаємодії, відпочинку та соціальної активності.

Четвертий – "зелена" трансформація міст. У Євросоюзі нові проєкти дедалі частіше проєктуються з урахуванням енергоефективності будівель, "зелених" дахів, систем управління дощовими водами та зниження викидів CO₂.

Окрему роль відіграє цифровізація управління містами. Технології smart city дозволяють оптимізувати транспортні потоки, управління енергетикою, комунальними сервісами та міською інфраструктурою.

П'ятий – циркулярне будівництво. Мова йде про повторне використання будматеріалів і перехід до моделі, у якій споруди розглядаються як джерело матеріалів для повторного використання після завершення їх життєвого циклу. У ЄС принципи циркулярної економіки використовують дедалі більше міст.

Що підійде Україні

Попри складні умови, частина глобальних урбаністичних трендів впроваджується і в українських містах. Серед них – формування багатофункціональних міських кварталів, де житло поєднується з комерцією, сервісами та громадськими просторами. Такий підхід замінює традиційну модель спальних районів.

Інший важливий напрям – стійкість міської інфраструктури та впровадження безпекових елементів. У нових проєктах дедалі більше уваги приділяється укриттям, резервним системам енергозабезпечення та іншим рішенням, які дозволяють місту підтримувати життєдіяльність навіть у кризових умовах.

Ще один напрямок – розвиток публічних просторів, які дедалі частіше сприймаються як важливий елемент соціальної стійкості міст.

У найближчі роки ці підходи поступово закріплюватимуться і на нормативному рівні. Зокрема, зміни до державних будівельних норм передбачають формування комплексних житлових кварталів із соціальною інфраструктурою, громадськими просторами, озелененням та безбар'єрним середовищем.

Паралельно нові проєкти дедалі частіше враховують вимоги безпеки. Норми щодо захисних споруд регулюються законодавством. Відповідно до них укриття стають обов'язковою частиною проєктування житлових комплексів.

Окремої уваги заслуговує тема циркулярного будівництва. Унаслідок руйнувань в Україні сформувався значний обсяг будівельних матеріалів, зокрема бетону.

Теоретично частину цих ресурсів можна переробляти та використовувати в новому будівництві або інфраструктурних проєктах, але ключовим викликом залишається економіка такого процесу. Переробка будівельних матеріалів потребує інфраструктури сортування, транспортування та обробки, що за нинішніх умов часто виявляється дорожчим за використання нових матеріалів.

Український досвід для світу

Поки що було б передчасно говорити про формування унікальної української урбаністичної моделі. У більшості випадків українські девелопери та архітектори адаптують міжнародні практики до локальних умов. Водночас формується унікальний досвід швидкого реагування на пошкодження міського середовища.

Ідеться про технології оперативного обстеження конструкцій, тимчасові рішення для стабілізації будівель і практики відновлення споруд після пошкоджень. Цей досвід може бути корисним для інших країн, наприклад, під час ліквідації наслідків техногенних аварій, природних катастроф або воєнних конфліктів.