Українська правда

Як один світловий день. Рекордну відстань від Землі зонд NASA Voyager 1 подолав за пів століття

-

18 листопада о 12:16 за Києвом світ став свідком історичного моменту у дослідженні космосу: зонд Voyager-1 ("Мандрівник") розміром із легковий автомобіль, який NASA запустила ще у 1977 році, досягнув відстані в 1 світловий день – майже 26 млрд км. Таким чином, "мандрівник" укотре перевершує за дальністю польоту будь-який інший штучний космічний апарат в історії людства.

Цей рубіж доповнює довгий перелік унікальних досягнень місії, оскільки Voyager-1 та його брат-близнюк Voyager-2 залишаються єдиними апаратами, які працюють за межами геліосфери – захисної бульбашки сонячних частинок і магнітних полів.

Досягнення цієї знакової відстані має не лише символічне, а й цілком практичне значення для інженерів NASA. Якщо надіслати зонду команду о восьмій ранку середи, відповідь від нього надійде на Землю лише близько восьмої ранку п'ятниці: радіосигналу, які рухаються зі швидкістю світла, тепер потрібна повна доба в один бік і стільки ж – на повернення.

Як програма, яка спочатку мала тривати всього п'ять років, перетворилась на 50-річний марафон дослідження космосу? Як "мандрівники" змінили уявлення вчених про Сонячну систему? Скільки коштувала місія?

49 років у польоті

В СРСР у 1982 році помер багаторічний генсек КПРС Леонід Брєжнєв, а Voyager-1 уже летів. У 1991 році союз розпався, Україна стала незалежною, а "мандрівник" досі летів. За 35 років незалежності Україна мала шість президентів і одного в.о., у лютому 2027 року виповниться п'ять років з початку повномасштабного російського вторгнення, а космічний апарат і досі летить.

Космічний зонд має порядковий номер 1, хоча його запустили 5 вересня 1977 року після брата-близнюка Voyager-2, котрий вирушив у космічну подорож двома тижнями раніше – 20 серпня.

Але свій порядковий номер Voyager-1 таки виправдав: його відправили до краю Сонячної системи за коротшою та швидшою траєкторією, і по дорозі він обігнав "другого", ставши найвіддаленішим від Землі рукотворним об'єктом.

Запуск Voyager 1 у вересні 1977 року
NASA

Для місії Voyager розробили два ідентичних і достатньо великих апарати, кожен вагою у 722 кг (без врахування палива і корисного навантаження). Крім антени діаметром 3,7 м, яка мала забезпечувати стабільний зв'язок навіть із відстані у мільярди кілометрів, вони несли на собі великий набір обладнання.

Спочатку планувалось, що обидва апарати пропрацюють не менше п'яти років. Але після закінчення цього терміну та всебічної оцінки їхнього стану бортове обладнання змогли перепрограмувати так, щоб продовжити термін їхньої служби. Після цього очікувана тривалість "життя" обох "мандрівників" була збільшена до 12 років. А де-факто – до того моменту, поки апарати не вийдуть з ладу.

Технік кріпить до Voyager 1 футляр із позолоченим диском, на якому – привітання 55 мовами народів Землі, 115 зображень та безліч звуків, що розповідають про життя на нашій планеті
Getty Images

І це при тому, що під час їх створення використовувалися технології, які в наш час здаються примітивними. "У вашому брелоку-контролері для автомобіля стільки ж пам'яті, скільки й у комп'ютерах Voyager. Це справді було чудовим досягненням для свого часу", – каже наукова керівниця проєкту Лінда Спілкер.

Таким чином, завершення їхньої наукової функції тепер пов'язане з вичерпанням гідразину в баках. Це паливо допомагає орієнтувати апарати так, щоб їхні антени могли передавати сигнали на Землю та приймати їх із неї. NASA припускає, що обидва зонди продовжуватимуть працювати принаймні з одним науковим приладом до 2030-х років.

Так виглядає Voyager 1 у космосі
NASA

Voyager-1 і Voyager-2 отримують живлення від радіоізотопних термоелектричних генераторів: вони виробляють електроенергію шляхом перетворення тепла, яке виділяє радіоактивний розпад плутонію. У міру розпаду плутонію обсяг доступної потужності постійно зменшується – кожен із двох зондів втрачає приблизно 4 Вт потужності щороку.

Майже за 50 років польоту цей поступовий спад залишив апарати з мінімальним запасом електрики, тому в NASA для продовження термінів експлуатації змушені поступово вимикати наукові прилади і обігрівачі.

За прогнозами Космічного агентства США, у Voyager-1 до 2030 року енергії не вистачатиме на наукове обладнання, а до 2036 року – і на роботу радіопередавача.

Історична роль "мандрівників"

Не любите багатогодинні перельоти? Тоді уявіть, що вирушаєте в 1977 році і прибуваєте аж у 2026-му – а точніше, 18 листопада о 12:16 за Києвом. І потім, не зупиняючись, продовжуєте подорож. Саме за таким принципом Voyager-1 віддалився від Землі на 1 світловий день.

Світловий день – це відстань у майже 26 млрд км, яку світло долає за 24 години. Інакше кажучи, за один день світло проходить шлях, на подолання якого космічному апарату знадобилося 49 років, два місяці та 11 днів. Апарат не лише знаходиться дуже далеко, він ще й рухається з неймовірною швидкістю – 61 тис. км/год.

Обидва "мандрівники" змінили наше уявлення про Сонячну систему та космос, зазначає BBC. Коли вони стартували у 1977 році, це збіглося з парадом планет – рідкісною конфігурацією Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна по один бік від Сонця, яка трапляється лише раз на 175 років. Саме це вирівнювання чотирьох планет у NASA й хотіли використати для дослідження самих планет.

Зрештою, апарат №1 виявив перші діючі вулкани за межами Землі на супутнику Юпітера Іо, а також зафіксував на Юпітері блискавки – ще одне перше подібне відкриття в Сонячній системі за межами нашої планети.

Після виконання початкової місії Voyager-1 використав Юпітер і Сатурн для виконання гравітаційного маневру. Він пролетів поблизу кожної з планет, був притягнутий і прискорений їхньою гравітацією, після чого розвернувся й рушив ще швидше, ніж раніше.

Як влаштований зонд Voyager 1
NASA

В День Святого Валентина 1990 року, уже перебуваючи за межами орбіти Нептуна, зонд зробив легендарну серію фотографій Сонячної системи: на одному із кадрів Земля виглядає як крихітна бліда блакитна цятка (Pale Blue Dot). Зйомка велася з відстані близько 6 млрд км.

А у 2012 році він перетнув геліопаузу – межу геліосфери, де потік сонячного вітру врівноважується тиском міжзоряного газу та магнітного поля – і став найвіддаленішим від Землі рукотворним об'єктом. Його близнюк Voyager-2 повторив це досягнення у 2018-му.

Їхня космічна подорож триватиме далі – Voyager-1 і Voyager-2 після втрати сигналів із Землею вічно блукатимуть просторами Чумацького Шляху.

Схематичне зображення траєкторії руху Voyager 1 і Voyager 2 під час їхніх місій з дослідження Юпітера та Сатурна
Getty Images

Поки ж обидва апарати продовжують передавати на Землю дані про магнітні поля із раніше не вивчених меж космосу.

"Зараз Voyager – єдиний інструмент, який проводить спостереження за міжзоряним середовищем безпосередньо на місці. Немає нічого кращого, ніж зануритися в океан, щоб зрозуміти, що він собою являє", – визнають в NASA.

Скільки це коштує

Загальна вартість спільної програми Voyager зі створенням, запуском обох апаратів та збором наукових даних сягнула 963 млн дол. у цінах 1977 року.

"Починаючи з травня 1972 року до прольоту повз Нептун у 1989 році, місія обійшлась у 865 млн дол. На перший погляд може здатися, що це дуже дорого, але досягнуті фантастичні результати роблять цю інвестицію вигідною.

Лише на момент завершення прольоту повз Нептун обидва Voyager передали на Землю 5 трлн бітів (625 ГБ у десятковій системі) наукових даних. Цього масиву вистачило б, щоб заповнити понад сім тисяч музичних компакт-дисків", – заявили в NASA.

Бліда блакитна цятка" (Pale Blue Dot) – знімок Землі, зроблений Voyager 1 у 1990 році та повторно опублікований NASA у 2020 році на честь 30-річчя цієї події.
NASA

Підтримка роботи апаратів у глибокому космосі (включно з працею невеликої команди інженерів та використання антен Deep Space Network) зараз обходиться приблизно в 5 млн дол. на рік.

А на створення аналогічної сучасної місії Voyager-3 сьогодні пішло б 4 млрд дол.