Что осталось от украинской металлургии

Початок вторгнення РФ у 2014 році і його наслідки у вигляді анексії Криму та збройного конфлікту на сході України призвели до кризи в металургійній промисловості. Галузь потерпала від пошкодження залізничної інфраструктури, дефіциту сировини й обстрілів промислових об’єктів.

І хоча 2016-й став роком відновлення, вже у 2017-му обсяги виробництва знову впали через втрату активів групи "Метінвест" на тимчасово непідконтрольній Україні території. Мова, зокрема, про Єнакіївський металургійний завод, Харцизький трубний завод, "Донецьккокс" та інші.

За декілька років вітчизняна промисловість зіштовхнулась із новим викликом – пандемією коронавірусу, яка призвела до закриття ринків і падіння споживання.

Але вирішальну роль зіграла велика війна. У порівнянні з 2013 роком Україна втратила близько 80% обсягу виробництва сталі. І найбільша частка цього падіння сталась саме у 2022 році.

Шоки української металургії

У 2022 році Україна виплавила майже 6,3 млн тонн сталі  – лише третина від результату 2021 року. Причому більшу частину цих обсягів (58%) виготовили у I кварталі. Зазнало втрат і виробництво прокату, яке скоротилось на 72% до 5,4 млн тонн.

Як наслідок, за підсумками минулого року у світовому рейтингу Україна вибула із топ-15 найбільших сталевиробників, впавши з 14-го на 25-те місце.

Перший шок – це зупинка та руйнування активів. Після 24 лютого 2022 року ключові українські сталеплавильні компанії оголосили про консервацію виробництва у Маріуполі, Запоріжжі, Кривому Розі, Дніпропетровській області.

Впродовж декількох місяців виробники поступово відновлювали операційну діяльність. "Метінвесту" не вдалося цього зробити на двох заводах – Маріупольському меткомбінаті ім. Ілліча та "Азовсталі", які у 2021 році забезпечили 40% виробництва сталі в країні. Компанія втратила над ними контроль.

Упродовж другої половини 2022 року вцілілі підприємства продовжували роботу на знижених оборотах.

Довідково. До 24 лютого 2022 року портфель активів групи "Метінвест" налічував три сталеплавильні активи: Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча та "Азовсталь" у Маріуполі, "Каметсталь" у Дніпропетровській області. Наразі працює лише остання. Крім того, продовжує роботу спільне підприємство у Запоріжжі – "Запоріжсталь".

Виробництво залізорудної продукції також зазнало суттєвих змін через логістичні труднощі, скорочення попиту і зростання собівартості виробництва, що змушувало компанії тимчасово зупиняти видобуток руди.

Зокрема, гірничо-збагачувальні комбінати групи "Метінвест" втратили майже 66%. А гірничий департамент "АрселорМіттал Кривий Ріг" торік виробив лише 40% залізорудного концентрату 2021 року.

Найбільший експортер залізорудних окатишів серед пострадянських країн – Ferrexpo, минулого року скоротив виробництво концентрату на 40%.

Наразі основна частина (90%) залізорудних активів розташована на підконтрольній Україні території. Контроль над Запорізьким залізорудним комбінатом втрачено у червні.

Другий шок – нестача оборотних коштів. Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україні зупинився процес відшкодування ПДВ експортерам через припинення роботи системи адміністрування ПДВ і Єдиного реєстру податкових накладних.

Це призвело до нестачі у металургійних та гірничих підприємств 20% оборотних коштів упродовж трьох місяців, у березні-травні. Проблеми спостерігалися й в липні.

З огляду на це, деякі підприємства зверталися до міжнародних кредитних установ для отримання коштів для фінансування діяльності.

Шок третій – це логістичні обмеження. Удари Росії по залізничній інфраструктурі, а головне, блокада морських портів, стали одним із найсерйозніших випробувань для галузі. Близько 65% експорту металопродукції здійснювалось саме через порти.

За оцінками експертів, блокада портів Чорного моря щомісяця обходиться Україні в 420 млн дол.

Саме тому компанії будували нові транспортні маршрути через залізницю та порти ЄС, в першу чергу румунський порт Констанца, польські Гданськ, Гдиня, Щецин та литовський Клайпеда, замість традиційних Маріуполя, Одеси та Миколаєва.

Окрім кількісних обмежень, компанії зіткнулися і з подорожчанням перевезень. Так, у липні 2022 року Мінінфраструктури видало наказ про підвищення тарифів на перевезення вантажів "Укрзалізницею" на 70%.

Четвертий шок – дефіцит енергоресурсів. Металургійна промисловість одна з найбільш енергомістких сфер економіки. Так, у 2020-2021 роках частка металургії у сукупному споживанні електроенергії в Україні складала 23%, поступаючись місцем лише побутовим споживачам.

Атаки на об’єкти критичної інфраструктури довели енергосистему України до блекауту. Без електропостачання залишились не лише побутові абоненти, але й промисловість. В листопаді, вдруге після початку великої війни українські металурги заявили про вимушену зупинку основних виробничих процесів.

Після стабілізації ситуації вони продовжили працювати в межах виділених квот на енергоспоживання, запровадивши режим максимальної економії та знизивши завантаження агрегатів.

На початку 2023 року уряд дозволив промисловцям до кінця квітня імпортувати електроенергію з ЄС. Зокрема їм гарантується "не відключення" на обсяги придбаної електроенергії.

"Метінвест" у лютому почав імпортувати електроенергію для своїх потреб, що дозволило збільшити завантаженість потужностей заводу "Каметсталь" до 65% після зупинки у листопаді.

Лише в лютому 2023 року енергосистема вийшла на бездефіцитне виробництво.

Внутрішній ринок: "далі – більше"

За оцінками торговельних компаній, споживання металопрокату на внутрішньому ринку у 2022 році впало щонайменше вдвічі до 2 млн тонн, а ціни виросли в середньому на 25%. До початку великої війни внутрішнє споживання перевищувало 5 млн тонн сталі на рік, із яких чверть припадала на імпорт.

У загальному обсязі виробництва металопрокату в Україні частка відвантажень на внутрішній ринок становила трохи більше ніж 20%, тоді як на експорт припадало близько 80%.

Найглибше падіння споживання спостерігалося з боку будівельних компаній. Дещо краща ситуація з попитом підприємств машинобудування (зокрема оборонно-промислового комплексу), аграрно-промислового комплексу, виробництва металевих виробів, зокрема на експорт.

У 2023 році учасники ринку очікують зростання попиту на металопродукцію на 10-15% на фоні відновлення пошкодженої інфраструктури та попиту з боку релокованих на захід країни підприємств.

У перспективі – після завершення війни – внутрішнє споживання металопродукції зросте в рази, за деякими оцінками, як мінімум до 15 млн тонн, оскільки відновлення інфраструктурних об’єктів і житлового фонду потребуватиме мільйонів тонн сталі.

Світовий ринок без українського металу

Металургійна промисловість України експортоорієнтована. У списку товарів зовнішньої торгівлі експорт залізорудної продукції посідає місце у першій трійці як за обсягами, так і за вартістю.

Якщо у 2021 році ця стаття забезпечила 10% експортних доходів країни, то минулого року відвантаження руди поступилося першим місцем аграрній продукції (кукурудза, соняшникова олія) завдяки зерновій угоді.

Оскільки постачання руди не передбачено угодою, обсяги її експорту у 2022 році впали майже вдвічі до 24 млн тонн, а валютна виручка скоротилася до 2,9 млрд дол. Це 7% доходів України.

У довоєнні часи головним покупцем української сировини був Китай. Торік експорт до Китаю здійснювався лише в перші чотири місяці, після чого українські постачальники в умовах заблокованих портів перенаправили обсяги на найближчі ринки – Чехію, Польщу, Словаччину.

Зважаючи на те, що частка України в імпорті залізної руди Китаю складала 2%, втрата цих обсягів не стала проблемою для азіатських виробників. Для європейців Україна частково заміщувала обсяги, які раніше постачала РФ, і які агресор втратив через санкції.

Експорт металопродукції за рік впав на 68% до 6,5 млн тонн, що призвело до зниження експортних доходів від її продажу на 65%.

Війна створила проблеми не лише українській економіці, але й світовому металургійному ринку, оскільки змінились традиційні торговельні потоки. Хоча Україну не можна вважати гравцем, що формує світові ціни на залізну руду, та все ж на деяких закордонних ринках вітчизняні виробники домінували.

Наприклад, за даними International Trade Centre, у 2021 році частка України в структурі імпорту Лівану в сегменті гарячекатаного плоского прокату у натуральному вираженні становила 72%, в сегменті катанки Сенегалу – 55%, напівфабрикатів Домініканської Республіки – 58%, чавуну в ОАЕ – 63%.

Відповідно без українських обсягів іноземні компанії були вимушені знаходити нових постачальників.

Показовим прикладом є ситуація в ЄС. З одного боку, там зіткнулася із вибуттям обсягів українського виробництва, а з іншого – постало завдання вирватися з імпортної залежності не лише від російського газу, а й від російської сталі.

Для цього Єврокомісія встановила заборону на зовнішньоторговельні операції з російською металопродукцією, а частина європейських імпортерів самообмежувалась.

За даними регіональної асоціації Eurofer, у 2021 році Україна забезпечила ЄС 43% від загального обсягу імпорту товстолистового прокату. Але через втрату постачальників цієї продукції – заводів у Маріуполі – 2022 року український обсяг становив лише 11%. Постачання з Росії впали до 2%.

Дефіцит закрили виробники з Азії, які забезпечили більше ніж 60% імпортного обсягу блоку.

Схожа ситуація склалася в сегменті напівфабрикатів ЄС, де окрім попиту від місцевих перекатників імпорт здійснюють компанії групи "Метінвест" та російських металургійних холдингів (НЛМК). Так, "Метінвест" забезпечує квадратною заготовкою для виробництва довгого прокату завод у Болгарії, а слябами – напівфабрикатом для виробництва плоского прокату – заводи в Італії та Великобританії.

За умовами восьмого пакету санкцій ЄС, Росія може постачати сталеві напівфабрикати до жовтня 2024 року, поки місцеві споживачі не адаптуються до нових реалій. Водночас китайські та індійські постачальники вже заміщують частку українського виробництва, наприклад, в Італії.

Міжнародна підтримка

Міжнародна підтримка українського експорту, зокрема постачання за кордон металопродукції, в першу чергу надійшла з боку західних країн.

Перший крок зробила Великобританія, яка у квітні 2022 року, оголосила про дострокове анулювання всіх імпортних мит та скасування квот. Пізніше про наміри з полегшення доступу українських товарів до своїх ринків на рік оголосили Євросоюз, США, Канада та Австралія.

Важливими безпосередньо для металургів стали рішення стосовно заходів торговельного захисту.

Вперше за 20 років Канада дозволила імпорт українського гарячекатаного прокату без сплати антидемпінгового мита. На дев’ять місяців, з кінця серпня 2022 року, призупинила дію антидемпінгового мита на український гарячекатаний плоский прокат Великобританія.

Найсвіжіше рішення про скасування антидемпінгового мита на гарячекатаний плоский прокат ухвалили в ЄС у лютому 2023 року.

Разом із тим, впродовж минулого року деякі країни посилювали захист своїх ринків, вводячи нові або пролонгуючи існуючі обмеження стосовно української металопродукції.

Так, у червні Єгипет продовжив на рік дію антидемпінгового мита на імпорт арматури, катанки та прутків з України, а Мексика застосувала антидемпінгові мита до українського товстого листа ще п’ять років.

Українські металурги, зокрема "Метінвест" та "Інтерпайп", позитивно оцінили торговельну лібералізацію. Проте рішення партнерів є скоріше актом політичної підтримки, оскільки реальних шансів суттєвого нарощування експорту вони не мають як через логістичні, так і через виробничі обмеження.

Висновки

До 24 лютого 2022 року металургійні компанії озвучували амбіційні плани розвитку своїх активів, але вже за місяць стало зрозуміло, що головний план – продовжити роботу вцілілих підприємств.

В результаті українському гірничо-металургійному комплексу вдалося вистояти, за різними оцінками на рівні 15-30% потужностей, в першу чергу за рахунок підтримки західних партнерів, які надали свої порти та знизили торговельні бар’єри.

Представники галузі наголошують, що розширення зернової угоди на металургійну продукцію чи не найголовніша умова для відновлення сектору. Разом із тим експерти сумніваються, що порти вдасться відкрити до кінця війни, враховуючи труднощі в процесі перемовин навіть щодо постачання зерна.

Найбільш реалістичним сценарієм підтримки поки що є пролонгація дії знижених ставок мит на українську продукцію, про що говорять партнери у Великобританії та ЄС.

Автор: Вікторія Агапова, аналітикиня "Вокс Україна", доктор філософії з економіки

Стаття надана "Вокс Україна"