Мир идет к торговой войне, где каждый сам за себя. Конец эпохи глобализации?
Почему страны разрывают деловые связи друг с другом и наступит ли конец эпохи глобализации. (укр)
Щодня люди користуються дешевими товарами та послугами, виробленими в десятках країн. Для створення смартфона можуть бути задіяні найкращі заводи та спеціалісти з усіх куточків Землі. За це людство завдячує глобалізації, яка об’єднала світ для досягнення технологічного прогресу та боротьби з бідністю.
Однак разом з гаджетами Apple та літаками Boeing-737 глобалізація породила протиріччя, які штовхають світ до торгових конфліктів та війн. Економічні кризи і війна в Україні стали випробуванням для світу відкритих кордонів.
Чому країни розривають взаємні ділові зв’язки і чи скінчиться епоха глобалізації?
Торгувати, а не воювати
Два століття тому світ не міг собі дозволити нинішню глобалізацію. Країни не могли прив’язуватися одна до одної в умовах постійних війн, епідемій та неврожаїв, а логістика між частинами світу була обмеженою та небезпечною.
Держави були менш залежні одна від одної, тож їх мало що стримувало від збройних протистоянь. Лише після двох світових війн почалися корінні зміни. США та їх союзники вирішили так пов’язати економіки, аби війни стали невигідними, а спільно створені блага ставилися вище за будь-які суперечки.
Взаємне відкриття кордонів почалося у 1947 році, коли 23 країни підписали Генеральну угоду з тарифів і торгівлі. Тоді держави зробили одна одній 45 тис поступок у сфері торгівлі на 10 млрд дол або на 20% світового товарообігу.
У 1995 році угода трансформувалася у Світову організацію торгівлі (СОТ). Саме тоді глобалізація стала дійсно глобальною, адже зараз до організації входять 164 країни, на які припадають 98% світового ВВП.
Після розпаду СРСР у Європі та Азії з'явилося безліч проблемних країн, які не були готові відкривати свої кордони. Їх реформуванням займалися міжнародні фінансові організації – МВФ та Світовий банк. Вони надавали їм дешеві кредити в обмін на проведення приватизації, зниження мит та захист прав власності.
Неформальним лідером глобалізації стали Сполучені Штати. Ця країна не тільки просувала ліберальні реформи та відкривала свої ринки для інших країн, а й виступала в ролі світового поліцейського. Армія США гарантувала безпеку ланцюгів постачань та інвестицій своїх партнерів по всій земній кулі.
Результатом стало безпрецедентне зростання обсягів світової торгівлі. З 1970 року до 2008 року частка міжнародної торгівлі у світовому ВВП зросла з 25% до понад 60%. Торговельні бар’єри поступово зникали. З моменту створення СОТ середньосвітові ставки податків на імпорт та експорт упали більш ніж утричі.
Найбільш важливим результатом глобалізації вважається виробництво електроніки. Співпраця країн у цій галузі штовхає вперед технологічний прогрес і здешевлює комп’ютери, смартфони та інші електричні прилади.
Директор з консалтингу тайванського Науково-дослідницького інституту промислових технологій (ITRI) Рей Ян розповів ЕП, що виробництво айфонів – це результат співпраці десяти країн. Процесори та чипи для них виробляють компанії Apple та Qualcomm за допомогою програм проєктування електронних пристроїв (EDA), які надають американські компанії або німецька Siemens.
Apple та Qualcomm не мають заводів для виробництва чипів, тому вони звертаються до тайванської TSMC, яка володіє сучасними та масштабними потужностями для виробництва напівпровідників.
"Війна чипів": чому бізнес-виданням року від FT стала книжка про мікросхеми
Інструменти для тайванської фабрики надають нідерландська ASML, японська TEL та низка американських компаній, а компоненти для цього обладнання надходять з Британії, Австрії та Німеччини.
Матеріали та хімічну продукцію для виробництва привозять з Японії, Німеччини та Франції. Окремо з Кореї постачають чипи пам’яті. Лише потім виготовлені компоненти відправляють на збирання в Китай.
Глобалізація також важлива для сировинних ринків та обробної промисловості. Низькі мита і стабільні ланцюги постачань зменшують вартість продовольства, матеріалів та енергоносіїв, що рухає світову економіку вперед.
Однак попри досягнуті успіхи, в один момент процес інтеграції світової економіки зупинився і почав відкочуватися назад. Що пішло не так?
Глобалізація більше не цікава
Глобалізація створює не лише переможців, а й переможених. До країн почали завозити багато товарів, з якими змушені конкурувати місцеві виробники.
Наприклад, заводи в Китаї мають переваги завдяки субсидіям, дешевій робочій силі та меншій кількості регулювань. Для збереження конкурентоздатності аналогічне американське підприємство має вкладати великі кошти в модернізацію, поступитися частиною ринку чи просто переїхати в Китай.
Усе це призводить до скорочень штату працівників та зменшення зарплат.
За підрахунками американського Інституту економічної політики, після відкриття свого ринку для Китаю компанії США скоротили 3,2 млн робочих місць.
В абсолютних показниках від глобалізації світ виграв. Кількість людей, які живуть в умовах крайньої бідності, з 1995 року по 2015 рік зменшилася на 57%. Однак зниження загального рівня бідності замало, щоб громадяни підтримували глобалістів. Вигода має бути відчутною для всіх.
Щоб вигоду від глобалізації відчули всі верстви населення, одні країни перерозподіляли надприбутки через державне фінансування освіти, медицини та інфраструктури. Інші знехтували цим та отримали високий рівень нерівності.
Проблема нерівності гостро постала в Сполучених Штатах, унаслідок чого там стався один з найбільших спалахів антиглобалізму. Відчуваючи проблеми із зростанням зарплат, американці почали ставити запитання: хто винен?
"Нерівність у США поглиблюється останні 40 років. Причинами економісти називають відмову від прогресивних податків і розпад профспілкового руху. Доходи більшості американців зростають значно повільніше, ніж економіка.
Це мало кого хвилювало, поки ВВП швидко зростав, але після фінансової кризи 2008 року темпи зростання доходів зменшилися. Ніхто не хоче мати нижчі зарплати і віддавати робочі місця китайцями заради збільшення прибутків транснаціональних корпорацій", – пояснює економіст Олексій Соболев.
Конфлікт між США та Китаєм, двома найбільшими економіками світу, підігрівають і нерівномірні правила гри в рамках СОТ. Для країн, що розвиваються, там передбачена низка пільг, які спрощують їм вихід на нові ринки та дозволяють захищати власних виробників додатковими митами.
Апокаліпсис з присмаком надії. Що буде зі світовою економікою у 2023 році?
Розвинені країни не мають пільг. За словами аналітиків МВФ, західні держави отримують менше вигоди від глобалізації, ніж умовні Китай та Індія.
"Відкритість розвинених країн допомагає Китаю просувати свій експорт. Водночас сам Китай не поспішає відкриватися для інших. Пекін штучно підтримує цю систему взаємовідносин і є головним бенефіціаром усіх її вигод", – упевнений експерт Української асоціації китаєзнавців Дмитро Єфремов.
Ця привело американців до думки, що Піднебесна паразитує на їхньому ринку і гальмує розвиток США. Згідно з опитуваннями дослідницького центру PRC, ставлення американців до Китаю погіршується під час кожної економічної кризи.
У підсумку це вилилося в обрання президентом Дональда Трампа, який прийшов до влади, використовуючи жорстку антикитайську риторику та обіцяючи "захищати" американських виробників від дешевого імпорту.
У 2018 році він звинуватив Пекін у крадіжці інтелектуальної власності і почав торгову війну. Країни обклали одна одну митами, що вдарило по їх економіках.
Карикатура на Трампа, яка демонструє, що від його торгових війн страждає й американський бізнес
Трамп також вводив мита на товари з Туреччини, ЄС та Індії. Це поставило під сумнів подальшу глобалізацію світової економіки. Наступний президент США Джо Байден частково скасував імпортні тарифи Трампа, однак конфронтація між Китаєм і США триває, не вирішені деякі суперечки між США та Євросоюзом.
Економічна взаємозалежність різних країн мала б стати запорукою фінансового успіху, однак за останні десятиліття вона дедалі частіше перетворюється на тягар для всіх. Наприклад, махінації з іпотечними паперами в США призвели до великої фінансової кризи та звільнень робітників в усьому світі.
Карантин у китайському Шанхаї перервав глобальні виробничі ланцюги, а кількаденний затор у Суецькому каналі завдав збитків міжнародній торгівлі.
Небезпечним недоліком глобалізації став і світовий дефіцит медичних масок під час пандемії. Китай виробляє половину масок світу, але на період боротьби з вірусом у 2020 році обмежив їх продаж іншим країнам.
Час для конфліктів
Іншим моментом, який похитнув позиції глобалістів, став 2014 рік, коли проти Росії ввели санкції. У цей момент авторитарні лідери почали сприймати свою економічну залежність від західних країн як загрозу для національної безпеки, а не можливість примножувати багатство.
"На прикладі РФ китайці побачили, як потужно санкції можуть обвалити економіку. Щоб уникнути цього, Пекін веде політику "подвійної циркуляції". Вона направлена на розвиток внутрішнього ринку і зменшення залежності від зовнішнього. Це теж додає стимулів деглобалізації", – зазначив Єфремов.
В останні десятиліття західні політики вважали, що відкриття багатих західних ринків для Росії та Китаю зрештою приведе до їх демократизації. Проте авторитарні режими в цих країнах лише укріплювали свою владу, багатіли завдяки співпраці з розвиненими країнами та озброювалися.
Привид Третьої світової. Як Росія та Китай змусили переозброїтись увесь світ
Тепер великі авторитарні країни являють собою воєнну загрозу для західного світу. Наближення нових конфліктів та санкцій ще більше штовхає компанії до перенесення виробництв ближче до своїх ринків збуту.
Наприклад, війна РФ та України, двох найбільших світових експортерів чавуну, змусила американців наростити власне виробництво цього сплаву в штаті Індіана. А загроза вторгнення Китаю на Тайвань стимулює багатомільярдні програми ЄС та США з розвитку власного виробництва напівпровідників.
Для захисту глобальних ланцюгів постачань від війн американці тримали велику армію за кордоном, а тепер вони скорочують свою військову присутність. "Усе життя ми думали про США як про гаранта стабільності, а тепер прийшов час думати про них як про чинник безладу", – вважає аналітик Пітер Зейхан.
Яскравим симптомом хвороби глобалізації є криза її головної інституції – Світової організації торгівлі. Країни не можуть домовитися щодо низки питань: від захисту інтелектуальної власності до контролю державних субсидій, які дають окремим країнам неконкурентні переваги на ринку.
Процедура вирішення суперечок у рамках СОТ припинила нормальне функціонування. США з 2019 року заблокували призначення суддів в апеляційний орган. Це ускладнює процедуру арбітражу торгових конфліктів.
Законодавці США дедалі частіше порушують питання про вихід із СОТ, нарікаючи на порушення правил з боку інших держав, а Китай наполягає на збереженні поточного стану справ, прагнучи залишити преференції для себе.
Несумісні інтереси змушують країни поступово віддалятися одна від одної, і пандемія прискорила цей процес. Свою справу зробили припинення авіасполучення, локдауни, розірвані ланцюги постачань та економічна криза.
Світ, у якому доведеться жити
Протекціонізм породжує протекціонізм. Якщо одна країна обмежує експорт або імпорт, то це призводить до дисбалансу на ринках і змушує інших діяти аналогічно. Якщо лідерам держав не вистачить політичної волі для відновлення курсу на глобалізацію, то бізнес та споживачів можуть чекати суттєві зміни.
"Пам’ятаєте, як країни отримували вакцини від ковіду в порядку черги? Те саме може статися з усіма товарами", – попереджає Зейхан.
"Багато країн недоінвестували в сектор оборони. У найближчі роки військова промисловість значно зросте і стане дуже мейнстрімною, особливо в Україні.
Воєнна та санкційна загрози для ланцюгів постачань змусять підприємства зменшувати залежність від партнерів за океаном. Замість одного великого заводу доведеться будувати багато маленьких, що знизить ефективність виробництва, але підвищить безпеку. Це також призведе до інфляції.
Втрата надійних виробничих ланцюгів змусить компанії робити більше запасів та їх утримувати, що теж позначиться на вартості товарів", – вважає Соболев.
Великих депресій більше не буде. За що дослідники економічної кризи отримали Нобеля
Уніфікація стандартів виробництва – ще одне надбання глобалізації, яке може відійти в минуле. Охолодження економічного діалогу між країнами може стати фактором недовіри до ділових партнерів за океаном щодо якості продукції.
Розрив між країнами може негативно вплинути на ситуацію з продовольством. За роки глобалізації в багатьох африканських країнах-імпортерах зросло населення. В одному лише Єгипті за останні 20 років додалися 36 млн людей.
Прогодувати стільки громадян легше, коли є вільний доступ до продовольчих ринків та добрив. Однак в умовах санкцій, блокад та експортних обмежень ці країни можуть потрапити в політичну залежність від тих, хто їх годує.
Саме такий вплив зараз намагається чинити Росія на африканські країни, коли штучно обмежує експорт продовольства з українських портів.
Утім, не варто чекати повного розриву між країнами. Глобалізація може зникнути як велика ідея, але залишиться як інструмент досягнення національних інтересів. Деякі галузі не зможуть існувати без глобалізованих виробничих ланцюгів, тому їх вигідно підтримувати до останнього.
За словами Яна, санкції США проти Китаю пов’язані з надсучасними чипами штучного інтелекту для суперкомп’ютерів, а не для побутової електроніки.
Штати вводять економічні обмеження під приводом захисту національної безпеки та прав людини. Оскільки ринок мікрочипів для побутових товарів має до цього обмежений стосунок, то більша частина напівпровідникових виробничих ланцюгів, на думку Яна, залишиться неушкодженою.
Економіка проти Третьої світової. Чи зможуть санкції стримати Китай?
З іншого боку, усе може змінити раптова війна. Глава Бюро національної безпеки Тайваню заявив, що фабрика TSMC не зможе працювати у випадку вторгнення на острів з материкового Китаю.
Чи зможе спільна економіка утримати великі держави від війн? Колись на цю тему розмірковував британський журналіст Ральф Енджелл. У своїй книзі "Велика омана" він висунув тезу, що великим промисловим країнам більше не вигідно воювати, адже вони стали занадто економічно пов’язаними між собою.
Цю книгу Енджелл видав за п’ять років до початку Першої світової війни.