Скандал національного масштабу з масовими звільненнями та відправленням за ґрати десятків колишніх і чинних чиновників, топменеджерів і високопосадовців. Так подібна історія могла б закінчитися в будь-якій із західноєвропейських країн, але не в Україні.

Причин багато. Одна з них – компанія, про яку піде мова, не знайома для 99% українців, тому особливого резонансу не буде. Особливо зараз, коли увага громадян прикута до дій північного сусіда.

Тож якщо раптом якийсь державний зернотрейдер збанкрутує і повісить на країну борговий тягар на мільярд доларів, це не матиме вибухового ефекту. А станеться саме так.

21 січня Державна продовольча зернова корпорація України (ДПЗКУ) увійде в стан дефолту. Вона не може виплатити черговий транш позики на суму майже 100 млн дол китайському кредитору, а держава не поспішає їй на допомогу.

Дефолт стане логічним завершенням історії життя "чорної діри", яка з моменту створення ДПЗКУ згадується здебільшого в контексті корупційних оборудок, крадіжок та мільярдних збитків.

Хай там як, а згадані кошти все одно доведеться повертати державі, тобто українським платникам податків.

Саме вони заплатять за афери "регіоналів", "свободівців", депутатів "Самопомочі", БПП та поплічників Володимира Зеленського. Кожну владу болото ДПЗКУ засмоктувало по-різному, а разом з ними – і китайський кредит.

Тепер уряд повинен повернути Китаю суму, яка значно перевищує вимучений Україною транш МВФ.

Китайський кредит: як усе почалося

Історія ДПЗКУ почалася 11 серпня 2010 року з постанови уряду Миколи Азарова.

Корпорацію створили замість збиткової та загрузлої в боргах державної компанії "Хліб України", що розпродала залишки, взяла гроші з бюджету і збанкрутувала. Корпорація отримала від "Хліба" елеватори, заводи та 150 тис га землі.

У тодішнього міністра аграрної політики Миколи Присяжнюка та "регіонала" Юрія Іванющенка, з яким вони керували відомством і вибудовували в ньому корупційні потоки, була рожева мрія: створити на базі ДПЗКУ корпорацію із земельним банком 1 млн га і вивести її на IPO.

Таким амбітним планам не судилося збутися. Стосунки з четвертим президентом у тандему з часом зіпсувалися і не всі їхні ініціативи знаходили підтримку в "сім’ї" Януковича.

Присяжнюк і кукурудза: хто заплатить за китайські мільярди

Утім, "регіоналам" зернова корпорація стала в пригоді. Під час чергової бюджетної кризи, наприкінці 2012 року, вони домовилися з китайською владою про отримання кредитної допомоги на 1,5 млрд дол.

Тоді Експортно-імпортний банк Китаю та ДПЗКУ підписали два кредитні договори, кожен – на 1,5 млрд дол.

Перший – на фінансування закупівлі зерна. Український зернотрейдер повинен був поставляти в Китай щорічно близько 5 млн тонн зерна для його продажу китайському національному імпортеру – компанії ССЕС.

За всі роки поставлено лише близько 6 млн тонн. Претензії за невиконання постачань корпорація отримує постійно.

Другий кредитний договір передбачав реалізацію інфраструктурних проєктів в Україні за участю Китаю, імпорт засобів захисту рослин, насіння та агротехніки. Проте Україна від нього відмовилася і він не був реалізований.

Позики надавалися на 15 років під державні гарантії (гарант – уряд України). Ставка – 4,5% + шість місяців Libor.

Cаме перший договір і став підґрунтям для всіх корупційних скандалів та суперечок з китайською стороною, які супроводжували діяльність державного зернотрейдера всі ці роки.

Фактично для кожної влади ДПЗКУ була такою собі "годівничкою" і часто – розмінною політичною картою.

По-перше, за словами співрозмовників ЕП, які співпрацювали з корпорацією або працювали всередині, курували діяльність держкомпанії і стабільно отримували з неї корупційну ренту правоохоронні органи – здебільшого Служба безпеки, або Генпрокуратура.

По-друге, якщо заглибитись у основні корупційні скандали держкорпорації, то з’ясується, що вони часто пов’язані не лише з представниками президента чи його однопартійців, а, наприклад, з депутатами та представниками інших політичних сил. 

Більш детально про це нижче в короткому екскурсі:

1. За часів Віктора Януковича корпорація була у віданні згадуваної зв’язки "Присяжнюк-Іванющенко", яким віддали в користування ціле Міністерство аграрної політики.

Тоді ДПЗКУ стала базою для різноманітних "схем". Всередині країни – на закупівлі зерна, для цього ринок перерозподілили на користь нового гравця, а приватний бізнес зазнав великих втрат. За кордоном – на продажах того же самого зерна через наближені офшори. Тобто, повний цикл.

2. Вже після втечі Януковича ДПЗКУ відзначилася безапеляційною аферою, коли віддала офшорним компаніям зерно, за яке не отримала більше 130 млн доларів. Ті з нею просто не розрахувались.

Все це відбувалося впродовж 2013-2014 років на стиці – між "регіоналами" та "свободівцями", які отримали за політичною квотою від "БПП" аграрне міністерство, очолював його представник "Свободи" Ігор Швайка. Керівник ДПЗКУ того часу Петро Вовчук втік за країни і був затриманий лише через п’ять років в Литві.

"Вони ж там так "накаламутили". Порошенку поклали на стіл величезну папку з махінаціями "Свободи", а він від неї відмахнувся", – розповідав про реакцію тодішнього президента Петра Порошенка один з урядовців того часу.

3. В 2015 році, коли на політичному Олімпі відбулись чергові пертурбації, ДПЗКУ взяли під своє крило представники "Самопомочі". Аграрне міністерство тоді очолював запропонований депутатами цієї політичної сили Олексій Павленко. Його називали креатурою тодішнього нардепа "Самопомочі" Івана Мирошниченка, але останній мав на нього вплив не під час всієї каденції.

В той період на підставі отриманих документів ЕП писала, як на різних видах діяльності з держкорпорації хотіли вивести близько 23 млн доларів за півроку.

4. За Володимира Зеленського заслуговують на увагу два епізоди з історії ДПЗКУ.

Перший – в корпорації певний час працював колишній топ-менеджер компанії, яка належала депутату "Слуги народу" Артему Чорноморову.

Зокрема, в угодах ДПЗКУ з іноземними контрагентами брокером виступала така собі компанія Smagris. На момент здійснення угод вона належала Чорноморову, який уже був тоді депутатом. Більше того – саме в той момент директором комерційного департаменту ДПЗКУ був Іван Мащенко, який до цього працював в Smagris.

Другий епізод – останній з найбільш скандальних – це призначення представника БЮТу Андрія Власенка керівником ДПЗКУ в обмін на голоси партії Юлії Тимошенко за бюджет 2021 року.

Йому знадобилось менше року, щоб потрапити в гучний корупційний скандал.

В серпні 2021 року Нацполіція встановила, що службові особи ДПЗКУ вчинили розтрату майна корпорації шляхом проведення експортних операцій зернових на підконтрольні компанії-нерезиденти за заниженою вартістю. Сума збитків для держкомпанії через згадані операції – понад 57 млн доларів.

Пізінше Нацполіція затримала Власенка при спробі втечі з України в аеропорту "Жуляни".

Загалом табличка з іменем на кабінеті керівника корпорації встигла змінитися 14 разів, що уже багато може сказати про її ефективність. Про це свідчать і фінансові результати: мінус 19,3 млрд грн за неповні дванадцять років роботи.

У самій корпорації сьогодні наголошують, що одна з основних проблем – у природі кредиту.

"Для ДПЗКУ ця сума початково була надлишковою і бралася державою для власних цілей, однак при цьому кредит був не пільговий (як для держави), а комерційний", – наголошується у звіті держкомпанії щодо фінансового стану і виконання зобов'язань перед Експортно-імпортним банком Китаю, який є в розпорядженні ЕП.

У документі, датованому жовтнем 2021 року, зазначається, що в господарській діяльності компанія використала лише 450 млн дол з кредиту і це унеможливлювало обслуговування позики на 1,5 млрд дол.

Решту суми поклали в державний Укрексімбанк, щоб депозитом перекривати відсотки за кредитом. Однак з 2017 року 2,5-3% доходу від депозиту не покривали ставку кредиту у 6,5-7%. Остання зросла в результаті підвищення піврічної ставки Libor, до якої прив’язаний кредит.

З кінця 2021 року світовий фінансовий ринок відійшов від використання індикаторів Libor через втрату репрезентативності. Він виявився вразливим до можливості змови посадових осіб банків з метою маніпулювання ставкою у своїх інтересах.

У держкорпорації також нарікають на негативний вплив курсової різниці: за це час гривня просіла з 8 до 27 грн за дол.

У результаті на сплату тіла та відсотків ішли всі кошти компанії, а згодом за кредит почали платити самим кредитом. "Бізнес-модель Понці" працювала до кінця 2021 року, а з 2022 року платити стало нічим.

За весь час виплати за кредитом становили 1 284,5 млн дол. З них 600 млн дол – тіло позики, 668,6 млн дол – відсотки, 15,8 млн дол – комісійні та інші платежі.

Відповідно, компанії до 2027 року треба заплатити 900 млн дол тіла і невідому суму відсотків.

А далі дефолт та перспективне банкрутство

Напередодні народний депутат з фракції "Слуга народу" Мар'ян Заблоцький повідомив, що до кінця тижня компанія "може стати банкрутом".

За його словами, ДПЗКУ не зможе виплатити Китаю наступний транш, який слід переказати не пізніше 21 січня.

Ціна питання – 96,4 млн дол, але такої суми корпорація не має. На її рахунках, за даними джерел ЕП, зараз близько 23 млн дол, тобто чверть від потрібної суми.

За даними співрозмовника ЕП в корпорації, компанія планує виплатити Експортно-імпортному банку Китаю лише 8,8 млн дол.

"Допомоги від держави не буде. Її будуть "зносити", – запевнив ЕП один з провладних народних депутатів. Джерела в уряді та ДПЗКУ підтверджують, що плану порятунку держкорпорації нема і, скоріше за все, не буде.

Це означає, що ДПЗКУ входить у стан дефолту, чого в Україні з державними компаніями такого масштабу не було десятки років.

Теоретичний шанс на спасіння у держкорпорації є.

За умовами кредитного договору, у державного зернотрейдера є десять додаткових днів, щоб закрити платіж, але тоді починає діяти штрафна санкція і умови змінюються.

На залишок тіла кредиту будуть нараховуватися не 4,5% + 6 місяців Libor, а 5,5% + 6 місяців Libor, а це десятки мільйонів доларів додаткових витрат.

Утім, на це сподіватися не варто. За даними співрозмовників ЕП в уряді та парламенті, Банкова підтримала дефолтний сценарій, який автоматично відкриває державну гарантію.

"Якщо ми не знайдемо вихід, то доведеться відкривати державну гарантію, тобто сплачувати з держбюджету.

Тут можливі два сценарії: держава оплатить або черговий платіж за кредитом, або залишок кредиту, 900 млн дол, плюс відсотки", – пояснював в. о. голови правління ДПЗКУ Василь Коваленко.

Якщо процентна ставка становитиме 5%, то до 900 млн дол тіла треба буде додати ще близько 160 млн дол нарахованих відсотків.

Отже, мова йде про борговий тягар перед Китаєм на понад мільярд доларів. Це без урахування потенційних втрат від судових суперечок з Китаєм через кредитні угоди ДПЗКУ.

Як ДПЗКУ перетворилася на корпорацію монстрів

Поточні вимоги китайців до компанії за арбітражним процесом в GAFTA – це ще 82 млн дол. КНР також може піти в міжнародні суди з позовами на мільярди доларів. Про це влітку 2021 року ЕП розповів один з членів Кабміну.

Ключових питань два. Перше – як поведе себе ображений на Україну Китай за історію з "Мотор Січчю". Друге – звідки брати кошти для виплат, якщо з України тікають налякані Росією інвестори.

Відповідь на друге питання є в законі про держбюджет-2022. Співрозмовник ЕП в Мінфіні пояснив, що до можливого дефолту ДПЗКУ почали готуватися з 2017 року, закладаючи в бюджет кошти на виконання гарантійних зобов'язань.

У поточному бюджеті на відповідні цілі закладено 6,9 млрд грн. Цього цілком достатньо, щоб виплатити за зернову корпорацію кошти, заплановані на 2022 рік.

Однак грошей не вистачить, якщо Пекін вимагатиме повернути всю суму – понад 1 млрд дол або 28 млрд грн. Імовірно, український уряд буде домовлятися з кредитором про виплати протягом дії договору, тобто до 2027 року.

Чи піде на це Китай?

Матеріал створений у рамках проєкту "Приватизація + демонополізація = економічне зростання"