Совет Нацбанка: "троянский конь" или надзиратель за финансовым спокойствием
Донедавна Рада Національного банку України (НБУ) ніколи не продукувала стільки гучних заяв та рішень, що викликають занепокоєння всередині країни та за її межами.
2 жовтня Рада НБУ висловила недовіру та оголосила догани двом членам правління часів Валерії Гонтаревої та Якова Смолія – Катерині Рожковій та Дмитру Сологубу. Це рішення одразу поставили під сумнів, адже в повноваженнях Ради відсутній пункт про можливість оголошення доган.
Крім того, цей факт викликав реакцію у США та Міжнародному валютному фонді, які занепокоїлися загрозою для незалежності українського банківського регулятора.
Члени Ради, на відміну від правління НБУ, непублічні люди. Про їхню діяльність широкому загалу часто стає відомо лише після резонансних заяв на кшталт "необхідності запуску друкарського верстата".
Представляючи парламент та президента, лише вони мають вплив на правління Нацбанку, а відповідно – і на стабільність фінансової системи України.
Ухвалюючи неоднозначні рішення, члени Ради залишаються чи не єдиними державними посадовцями, на яких не поширюється обмеження доходів 47 тисячами.
Повноваження Ради НБУ
Рада Національного банку – це своєрідний політичний спостерігач за роботою аполітичного Нацбанку.
В існуванні такого спостерігача є сенс, враховуючи повноваження центрального банку країни. Особливо – після схвалення так званого антиколомойського закону, який закріпив за правлінням НБУ можливість ухвалювати рішення лише на підставі власних професійних суджень.
З одного боку, повноваження Ради НБУ загальні. Цей орган затверджує основні засади грошово-кредитної політики, контролює її проведення та наглядає за системою внутрішнього контролю Нацбанку.
З іншого боку, у Ради НБУ є й практичніші повноваження. Зокрема, вона затверджує кошторис витрат Нацбанку, ухвалює рішення про збільшення його статутного капіталу, а також, що найголовніше, призначає та звільняє членів його правління за поданням голови Нацбанку.
Час від часу в ЗМІ з'являються повідомлення про реакцію членів Ради Нацбанку на рішення щодо облікової ставки або критика політики НБУ на валютному ринку.
Де-юре ці заяви – лише рекомендації, яких правління може не дотримуватися. Обов'язковими для виконання є лише кадрові рішення, затвердження кошторису чи компанії, яка проводить аудит фінансової звітності Нацбанку.
До складу Ради Національного банку входять дев'ятеро людей: чотирьох призначає президент, стільки ж – Верховна Рада. Місце в Раді за посадою має голова Нацбанку.
Бути призначеними до Ради НБУ можуть українські громадяни, які мають повну вищу освіту у галузі економіки, фінансів чи права, десятирічний досвід роботи на керівних посадах у державних органах влади, міжнародних фінансових організаціях, банках, а також бездоганну ділову репутацію.
При цьому у законі "Про Національний банк" відсутнє визначення "бездоганної ділової репутації", хоча саме її втрата є підставою для звільнення людини з Ради та правління Нацбанку. Можливо, саме через відсутність цього визначення до Ради НБУ потрапляють люди, "бездоганність" репутації яких викликає багато запитань.
Хто входить до Ради НБУ
Зараз Рада Національного банку повністю укомплектована, але так було не завжди. Після Революції гідності цей орган приблизно півтора роки не працював. Його робота, хоч і в неповному складі, була відновлена лише у жовтні 2016 року.
Цим часто дорікає чинний голова Ради НБУ Богдан Данилишин. Мовляв, під час гострої фази так званого банкопаду за роботою правління НБУ не спостерігала наглядова рада.
Саме тому він не раз заявляв про необхідність проведення аудиту роботи Нацбанку. Про це часто згадують депутати від "Слуги народу", а у 2019 році, після обрання Володимира Зеленського президентом, про це говорив Дмитро Разумков.
Богдан Данилишин – ексміністр економіки в уряді Юлії Тимошенко у 2007-2010 роках, доктор економічних наук, академік НАНУ.
Після президентських виборів 2010 року проти Данилишина порушили кримінальну справу. Генпрокуратура заявила, що він завдав державі збитків на 4,5 млн грн, погодивши аеропорту "Бориспіль" можливість зробити закупівлю в одного учасника.
Після цього Данилишин втік до Чехії, де 14 січня 2011 року йому надали політичний притулок. Того ж року він очолив міжнародну організацію "Українська європейська перспектива" разом з бізнесменом Василем Данилівим, який у 2010 році координував передвиборчий процес партії Тимошенко.
До України Данилишин повернувся у 2014 році після зняття з нього обвинувачень.
Під час формування Ради НБУ влітку 2016 року від Верховної Ради були призначені висуванці від коаліційних партій. "Блок Юлії Тимошенко" перебував в опозиції і формально не міг брати участь в розподілі портфелів.
У жовтні того ж року ситуацію виправив Петро Порошенко. П'ятий президент призначив Данилишина до Ради Нацбанку. Наступного дня його було обрано головою Ради НБУ.
Через три роки члени Ради продовжили його повноваження. На своїй посаді, відповідно до указу Порошенко, він буде перебувати до жовтня 2023 року.
Василь Фурман – заступник голови Ради НБУ, призначений Петром Порошенком у жовтні 2016 року до 2022 року.
З 1996 року працював у Промінвестбанку, а у 2001 році очолив дочірню страхову компанію цього банку – "Вексель".
Найбільшим клієнтом "Векселя" був Промінвестбанк – компанія страхувала банківські ризики материнської організації. До кризи 2009 року банк активно працював на ринку споживчого кредитування.
"Вексель" у 2008 році зібрав страхових премій на 316 млн грн, свідчать дані forinsurer. Падіння обсягів кредитування, страхування ризиків за яком роками забезпечувало компанію оборотними коштами, виявилося смертельним для "Векселя". У 2010 році компанія збанкрутувала.
У 2012 році Фурман висувався кандидатом від партії "Удар" до Верховної Ради, однак до парламенту не потрапив. У 2014 році він безуспішно балотувався в парламент від БПП.
До призначення у Раду НБУ протягом п'яти років Фурман був ректором Київського інституту банківської справи.
Василь Горбаль – член Ради НБУ, якого Верховна Рада призначила у вересні 2020 року до 2027 року. На цій посаді Горбаль уже втретє. Раніше входив до Ради у 2003-2005 роках та 2007-2014 роках.
Банкір з багаторічним досвідом. Найбільш відомим місцем роботи був Укргазбанк, у якому з 1996 року обіймав посаду заступника голови правління, а згодом – голови правління. У 2002 році призначений почесним президентом Укргазбанку, співвласником якого був до 2009 року.
Після фінансової кризи 2009 року банк виявився одним з найбільш збиткових. У 2009 році держава його націоналізувала, витративши на це понад 3 млрд грн коштів платників податків.
Чинний голова правління Нацбанку Кирило Шевченко, як і Василь Горбаль, є колишнім очільником Укргазбанку.
Горбаль має й політичний досвід. Він колишній депутат від "Партії регіонів" у четвертому, п'ятому та шостому скликаннях (2002-2012 роки), голова Львівської ОДА у 2010 році (поєднував з депутатськими повноваженнями). У 2013-2014 роках був радником секретаря РНБО.
Після 2014 року працював помічником голови Закарпатської ОДА, а у 2019-2020 роках був заступником генерального директора з інновацій у корпорації "УкрІннМаш".
Микола Каленський – член Ради НБУ до квітня 2023 року, призначений президентом. Наразі він один з підозрюваних у справі про виведення з "VAB-банку" Олега Бахматюка понад 1 млрд грн стабілізаційного кредиту напередодні визнання цього банку неплатоспроможним.
У 1997-2000 роках був заступником міністра фінансів, а у 2001-2005 роках – головою Державної митної служби.
Каленський балотувався до Верховної Ради у 2006 році від партії "Народний блок Литвина", однак до парламенту не потрапив.
З 2011 року почав працювати у Національному банку: спершу був начальником головного управління НБУ в Києві та Київській області, а у 2016-2018 роках – директором Центрального сховища.
Підозру щодо сприяння виведенню коштів колишніми власниками "VAB-банку" Каленському висунули як колишньому очільнику управління НБУ у Київській області. У зв'язку з цим голова Ради Нацбанку Богдан Данилишин пропонував президенту звільнити Каленського.
Віктор Козюк – член Ради НБУ з липня 2016 року до липня 2023 року за квотою Верховної Ради.
Козюк – доктор економічних наук. З 1998 року працював в освіті. З липня 2008 року був завідувачем кафедри економічної теорії Тернопільського національного економічного університету.
Козюк є академіком Академії економічних наук. У 2017 році між ним та Данилишиним виник конфлікт: Козюк звинуватив Данилишина у плагіаті, мовляв голова Ради НБУ використав у своїй авторській статті абзац, автором якого насправді був Козюк. Однак згодом цей конфлікт вичерпався: Данилишин вибачився за плагіат.
Олександр Петрик – член Ради НБУ з 2018 року до 2023 року. Призначений президентом Петром Порошенком.
У Нацбанку Петрик працював з 1991 року. Свою кар'єру почав у відділі прогнозування та перспективних досліджень. У 2012-2013 роках був членом правління Національного банку.
З 2013 року Петрик став заступником виконавчого директора від України при штаб-квартирі МВФ у Вашингтоні. Був відкликаний з Вашингтона для заміни Україною свого представника на Владислава Рашкована.
Віталій Шапран працює у Раді Нацбанку з 2019 року, Верховна Рада призначила його до 2021 року.
Шапран прийшов до Ради Нацбанку замість Тимофія Милованова, якого у 2019 році призначили міністром розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.
З 1999 року Шапран працював викладачем у регіональному підрозділі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, а з 2006 року став доцентом кафедри фондового ринку та корпоративного управління Українського інституту розвитку фондового ринку при цьому ж університеті.
У 2007-2018 роках Шапран був головним фінансовим аналітиком рейтингового агентства "Експерт-рейтинг". Також він працював заступником голови ради Української професійної асоціації із захисту прав інвесторів, кредиторів і страхувальників, засновником якої було агентство.
До призначення у Раду Нацбанку Шапран був головним секретарем Ради НБУ. За інформацією джерел ЕП, його призначення лобіював Данилишин.
За даними ЗМІ, саме Шапран ініціював висловлення недовіри членам правління НБУ Катерині Рожковій та Дмитру Сологубу на початку жовтня 2020 року. У 2016 році він публічно підтримував Рожкову під час "касетного скандалу", а у 2019 році – у питанні боротьби з колишніми власниками Приватбанку.
Олена Щербакова у Раді Нацбанку працює з липня 2016 року до липня 2022 року.
У Нацбанку Щербакова почала працювати з 1993 року, після закінчення університету. Свою кар'єру починала з посади економіста другої категорії відділу контролю за діяльністю небанківських структур в управлінні валютного контролю НБУ.
У 2003 році стала заступницею голови правління банку "Фінанси та кредит" Костянтина Жеваго, однак у 2005 році повернулася в НБУ. Протягом 2011-2014 років Щербакова була членом правління НБУ, звільнилася за власним бажанням.
З травня 2015 року – радниця голови правління Ощадбанку.
За інформацією джерел ЕП, призначення Щербакової лобіювали колишній керівник недержавного пенсійного фонду НБУ Сергій Брагін та ексголова НБУ Володимир Стельмах.
Дев'ятим членом Ради НБУ є голова Нацбанку Кирило Шевченко. Після приходу в НБУ Шевченко почав кадрові перестановки в правлінні. У цьому інтереси Ради НБУ чи не вперше за останній час збіглися з інтересами голови правління регулятора.
За три місяці з правління Нацбанку пішло троє посадовців. Ще двом оголосили недовіру та догани, а повноваження першої заступниці голови Катерини Рожкової урізали.
Рішення щодо доган та недовіри членам правління ухвалили більшістю голосів Ради НБУ, пояснив ЕП член Ради Віктор Козюк, який утримався від голосування.
"В окремих членів Ради НБУ не було можливості ознайомитися з усіма матеріалами та обставинами цього питання. Нам зачитували матеріали юридичного департаменту чи департаменту персоналу, що вони ідентифікували порушення.
Однак я вважаю, що оголошення доган та недовіри було перевищенням повноважень Ради НБУ, адже Рада та члени правління не перебувають у трудових стосунках. Догану мав би давати голова НБУ", – повідомив Козюк.
Зарплатний парадокс
Навесні 2020 року Україна зіткнулася з коронавірусом. Влада миттєво оголосила локдаун та перейшла в режим гострої економії.
Верховна Рада урізала бюджет та обмежила максимальний розмір зарплат держслужбовців та працівників державних компаній десятьма мінімальними розмірами, встановленими 1 січня 2020 року, – 47 тис грн.
Обмеження максимальних зарплат стосувалося урядовців, депутатів, керівників "Нафтогазу", держбанків, інших державних компаній, членів їхніх наглядових рад. Стосувалося воно й членів правління НБУ та інших посадовців регулятора, однак не членів Ради Нацбанку.
Відповідно до закону, обмеження розміру зарплат і виплат поширювалося на службових та посадових осіб НБУ, однак члени Ради НБУ не є ані першими, ані другими.
"Стаття закону передбачала перелік посад та осіб, на кого поширюються обмеження. Формальних застережень, що вона поширюється на членів Ради НБУ, там справді не було. Ніхто не знає, у чому причина.
Питання винагород членів Ради НБУ було винесене на засідання, і Рада рекомендувала правлінню Нацбанку діяти відповідно до закону. У правління не було законодавчих підстав інтерпретувати норму закону так, щоб обмежити розмір виплат членам Ради", – повідомив ЕП Козюк.
Відповідно до закону про Нацбанк, члени Ради НБУ отримують не зарплати, а винагороду. Її розмір залежить від розміру зарплат членів правління Нацбанку і визначається шляхом множення максимальної зарплати члена правління НБУ на певний коефіцієнт. На який саме, в НБУ відмовилися відповідати, посилаючись на захист персональних даних.
За 2019 рік члени Ради НБУ заробили по 1,6 млн грн, тобто щомісячна винагорода становила близько 133 тис грн. Для порівняння: голова правління НБУ отримував щомісяця 383 тис грн.
Якщо припустити, що у 2020 році розмір винагороди членів Ради НБУ не змінився, то вони щомісяця заробляли майже втричі більше, ніж посадовці в інших органах влади чи державних компаніях.
Троянський кінь?
Зараз Рада НБУ в більшості своїх рішень майже монолітна, особливо якщо ці рішення стосуються корпоративних питань – системи внутрішнього контролю чи затвердження аудиторського висновку до фінансової звітності Нацбанку.
Однак у деяких питаннях, переважно тих, які стосуються оцінки дій правління НБУ, голоси Ради діляться на більш критичних людей до політики правління та менш критичних. Перший умовний табір очолює голова Ради Нацбанку Богдан Данилишин.
"Інколи для того, аби ухвалити якесь питання порядку денного, потрібно формувати певні ідеологічні чи ситуативні альянси. Такі альянси у нас дуже часто чомусь називають "більшістю, орієнтованою на когось".
Можливо, для зовнішнього погляду це так і є, але з внутрішнього погляду ситуація не настільки однозначна, бо Рада продовжує демонструвати спроможність ухвалювати одностайні рішення", – вважає Козюк.
За його словами, стосунки між Радою НБУ та правлінням регулятора ніколи не були безхмарними саме через ідеологічні розбіжності в поглядах на економіку та економічну політику.
"В окремі періоди більшість Ради НБУ мала явно не такі погляди на економіку, які були у правління. Це створювало світоглядний конфлікт довкола економічної політики.
Фактор додаткового політичного забарвлення відіграв не останню роль у тому, що така розбіжність стала більш явною, а в окремих випадках – більш демонстративною, аби підкреслити відмінність у поглядах і спровокувати ще більшу політичну напругу щодо окремих рішень", – додав Козюк.
Після свого звільнення з Нацбанку ексголова регулятора Яків Смолій зазначав, що Рада НБУ була одним з елементів політичного тиску на нього та решту членів правління.
Так, наприкінці 2019 року Рада поставила незадовільну оцінку роботі Нацбанку у сфері валютного регулювання. Мовляв, правління НБУ дозволило гривні зміцнитися "занадто сильно", що завдало збитків експортерам, а занадто повільне зниження облікової ставки "вбило" кредитування в Україні та уповільнило економічне зростання.
Зі Смолієм погоджується перша заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова, яка назвала Раду НБУ "троянським конем" у регуляторі, оскільки цей орган створює невизначеність там, де її не мало би бути.
Рада НБУ та окремі її члени часто роблять заяви, які суперечать політиці регулятора. Наприклад, після початку коронакризи Рада закликала почати масштабну емісію гривні, видаючи банкам цільові кредити рефінансування.
У січні 2020 року Данилишин закликав до "конструктивного діалогу" з колишніми власниками Приватбанку. Також там не раз наголошували на необхідності проведення аудиту дій правління НБУ за 2014-2016 роки.
Заяви Ради НБУ часто звучали в унісон із заявами уряду, президента і навіть деяких олігархів.
"Тиск з боку Данилишина триває не перший рік. У цьому сенсі зрозуміло, з ким у нього one voice policy: з тими, хто каже про залежність НБУ від МВФ, закликає ввімкнути друкарський станок, примиритися з олігархами", – заявляла Рожкова.
Останнім часом певні "ідеологічні альянси" у Раді НБУ перетворилися на голос політиків у регуляторі. Саме політики можуть як звільнити членів Ради, так і дозволити їм отримувати великі винагороди в час, коли вся країна "затягнула паски".
На жаль, дедалі частіше наглядову раду НБУ використовують у політичних дебатах навколо Нацбанку. Чи сприятиме така ідеологічно-політична боротьба конструктивній роботі головного банку держави – питання риторичне.