"Законное" обогащение для чиновников

26 лютого Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 368^-2 Кримінального кодексу, яка передбачала покарання для чиновників за незаконне збагачення.

Приводом та законною підставою для такого рішення стало подання 59 народних депутатів України, яке було сформовано ще у 2017 році.

Конституційний Суд дійшов висновку, що стаття 368^-2 Кримінального кодексу не відповідає принципам верховенства права та презумпції невинуватості, а також суперечить вимогам чіткості, точності й однозначності. 

Визнання норми недійсною було вмотивовано, в тому числі тезами про те, що норми статті про незаконне збагачення зобов’язують самого підозрюваного довести законність його задекларованих статків, тоді як стаття 62 Конституції України покладає обов’язок доведення злочину винятково на сторону обвинувачення;

Слід зазначити, що Конституційний Суд визнав статтю 368^-2 неконституційною навіть попри те, що спеціалізована антикорупційна програма "Європейська антикорупційна ініціатива в Україні" підготувала протилежну правову позицію в рамках висновку  "AMICUS CURIA".

Ще в червні 2018 року Генеральний секретар Конституційного Суду Литовської Республіки разом з групою експертів спростовував аргументи, відповідно до яких Конституційний Суд збирався визнати статтю про незаконне збагачення недійсною.

Відтак, у НАБУ, що займається розкриттям корупційних злочинів  виникає обов’язок подати клопотання про припинення провадження або спробувати здійснити перекваліфікацію статті: з 368^-2 на 366^-1, яка передбачає відповідальність за недостовірні дані в електронних деклараціях посадових осіб.

Проте, на відміну від уже недійсної статті, за якою чиновників могли покарати до 10 років позбавлення волі, санкція статті 366^-1 передбачає максимум лише 2 роки аналогічного покарання.

Слід зазначити, що кримінальну відповідальність за незаконне збагачення в українське законодавство запровадили у 2015 році.

Упровадження цієї статті було одним із головних зобов’язань України перед МВФ, закріпленим Меморандумом про співпрацю.

Також відповідна стаття була однією з вимог для отримання кредитів від Світового банку та введення безвізового режиму з країнами Європейського Союзу.

Тому визнання статті 368^-2 Кримінального кодексу недійсною може спричинити ризики "замороження" деяких спільних проектів України з МВФ чи Світовим банком.

[BANNER1]Офіційних коментарів з цього приводу довго чекати їх не варто – керівництво нашої держави наразі фактично не виконує значні зобов’язання перед європейськими організаціями. Це однозначно спричинить суспільний резонанс.

Немає сумнівів, що не є збігом обставин той факт, що рішення Конституційного Суду було винесене майже відразу після отримання другого траншу кредиту під гарантії Світового банку у розмірі 630 млн доларів.

Якщо б Конституційний Суд ухвалив відповідне рішення на тиждень раніше – можливо, цих грошей Україна б не отримала.

Станом на сьогодні держава має значні зовнішні борги - у 2019 році Україні належить заплатити кредиторам у рахунок погашення та обслуговування боргів близько 179 млрд грн.

Тому для того, щоб запобігти втраті підтримки з боку міжнародної спільноти, наразі терміново необхідно розробити правове рішення, що врегулює відносини з вказаних питань та тим самим нівелює підрив довіри та іміджу України у міжнародних відносинах.

Оскаржити чи якимось чином відновити статтю 368^-2  не вдасться.

Адже відповідно до положень статті 88 закону "Про Конституційний Суд", рішення чи висновок відповідного органу є остаточним і не може бути оскарженим.

Єдиним шансом на "друге життя" для скасованої статті є її прийняття у новій редакції.

Уже 28 лютого стало відомо, що президент виступив із законодавчою ініціативою, підписавши проект закону щодо відповідальності за незаконне збагачення та вніс його як невідкладний на розгляд Верховної Ради.

З одного боку це можна розглядати як компромісний та єдиний вихід із ситуації, а з іншого – як чудовий привід для президента отримати додатковий піар перед президентськими виборами.

Новий закон стосуватиметься незаконного збагачення, здійсненого після його ухвалення.

Тому ймовірність притягнення до відповідальності тих чиновників, яких до недавнього часу розслідувало НАБУ (понад 50 кримінальних проваджень), стала ще мізернішою.

У цій ситуації немає ніякого позитиву. Ця стаття була одним із небагатьох превентивних інструментів для запобігання корупції.

Вона створювала можливості для НАБУ розслідувати дії та залучати до відповідальності чиновників при владі.

Тепер таких засобів стало ще менше, виникли ризики щодо зменшення підтримки України з боку міжнародних партнерів, а кримінальні провадження за цією статтею будуть закриті.