Архитектура городов, устойчивых к войнам

Світ стає все більш урбанізованим та нестабільним, а в умовах невизначеності світового порядку і безладу, міста стають все менш безпечними для своїх мешканців. 

Одним із головних завдань кожної країни стає створення передумов для захисту своїх міст найефективнішим і найменш руйнівним способом. Архітектура міст, стійких до війн, розвивалася зі зміною характеру війн та прогресом у військових технологіях. 

Такі повсякденні речі, як будівельні норми та схема доріг - можуть зробити дуже багато для захисту критичних об'єктів міста та їх жителів.

В історичному контексті, оборона завжди була важливою опорою міського планування. Люди доклали значних зусиль, щоб побудувати свої міста на пагорбах, за стінами або, як відомо у випадку Венеції, на воді. Але сьогодні міста є більш вразливими, ніж в будь-який інший момент в історії людства. 

Як і тоді, в умовах сучасних бойових дій, розкидані у фізичному просторі укріплені міста залишаються кордонами, що перешкоджають проникненню та закріпленню ворога в середині країни. Цивільна оборона бере свій початок з Другої світової війни, коли з метою протидії авіаударам необхідно було забезпечувати прихисток і оповіщення цивільних мешканців. 

Хоча у більшості випадків вони досі не мають іншого вибору, як використовувати власні будинки, як укриття від ракет та бомб.

Більшість смертей серед цивільного населення під час бойових дій у містах настає внаслідок масштабних вибухів, тому ключові будівлі потребують вибухостійкої архітектури. Метою вибухостійкого проектування є запобігання повному обвалу будівлі та смертельним травмам. Найголовніше – забезпечити безпеку людей.

Фінляндія одна з перших країн яка створила мережу бункерів, захищених від хімічних і ядерних атак, які в мирний час можуть виконувати суспільні функції. Так, спортивний центр у Гельсінкі можна швидко перетворити на бомбосховище, яке вміщує понад 6 тисяч осіб. 

Фінляндія почала будувати розгалужену мережу бомбосховищ у 60-х роках, частково виходячи з досвіду боротьби з Радянським Союзом під час зимової війни 1939 року. Оскільки після 1945 року в країні не було жодних воєнних дій, бомбосховища почали використовуватися як спортивні споруди, басейни, автостоянки та склади.

Через потенційні загрози з боку сусідніх країн, в Ізраїлі була розроблена концепція "захищеного простору" для кожної оселі. Новобудови в Тель-Авіві мають спеціальні укриття від ракетних обстрілів, а в старих будинках переобладнують підвали. 

Іншим прикладом є Сінгапур, він вважається одним з найбезпечніших міст у світі завдяки ретельному плануванню та інвестиціям в системи безпеки. Місто має розгалужену підземну мережу бомбосховищ, а в квартирах є окремі захищені прміщення з посиленими бетонними стінами та масивними металевими дверима. 

В Сінгапурі впроваджено систему раннього оповіщення про надзвичайні ситуації через мобільні додатки. Для забезпечення стійкості систем життєзабезпечення створено запаси питної води на кілька місяців, побудовано чотири окремі електростанції та резервні лінії електропередач.

Японія в свою чергу, через високу сейсмічну активність, приділяє велику увагу стійкості міської інфраструктури до землетрусів і цунамі. В країні впроваджено систему раннього сповіщення про землетруси. Всі висотні будівлі мають спеціальні сейсмостійкі конструкції та автономні джерела енергопостачання. У столиці розміщено великі резервуари з питною водою на випадок руйнування водогонів. Розроблено карти евакуації та системи швидкого транспортного сполучення.

Більшість параметрів, що впливають на підвищення безпеки, пов’язані з природними особливостями та міською макросферою, а з точки зору управління - будівлями та міського будівництва, логістичними шляхами і заторами, просторовим розподілом населення, середовища існування та обладнання. 

У сучасній війні вкрай важливо вживати пасивних заходів для протидії ворожим атакам і зменшення шкоди, завданої повітряними, наземними і морськими атаками, що є головним завданням для всіх критичних інфраструктур, важливих військових і цивільних центрів, такі як нафтопереробні заводи, електростанції, порти, аеропорти, транспортна інфраструктура та мости, великі промислові комплекси і заводи, військові та урядові центри, обчислювальні центри та підприємства зв’язку, військова промисловість, авіабази, ракетні об’єкти, місця скупчення людей і центри забезпечення людей соціальними послугами, тощо. 

Сучасні вразливі міста повинні перейти до децентралізованої системи життєзабезпечення. Наприклад, використовувати менші газотурбінні або дизельні електростанції, сонячні панелі, які можуть забезпечувати кращу автономність у разі масованих атак по енергетичній інфраструктурі. 

Архітекторам потрібно більше зосереджуватися на створенні стійких, сталих і самодостатніх міських інфраструктур. Найбільш важливими секторами є: енергетика, вода, зв'язок і транспорт. 

Інші взаємопов’язані сектори являють собою критичну національну інфраструктуру та включають в себе харчування, екстрені служби, охорону здоров’я, фінансові послуги та Уряд. Місто має заздалегідь створювати мережу самодостатніх безпечних зон, кожна з яких має вільний доступ до бункерів, їжі, електрики, веж стільникового зв’язку та медичної допомоги.

Країни повинні проектувати міста, які їхнім солдатам буде легко захищати. Головне завдання полягає в тому, щоб спроектувати місто, де солдати можуть ефективно воювати, а цивільні матимуть можливість залишатися у відносній безпеці. 

Міська інфраструктура, орієнтована на оборону, дозволяє містам спрямовувати активні бойові дії подалі від населених пунктів. 

Будь-який детальний план посилення оборони міста залежатиме від існуючої архітектури, громадської підтримки та економічних обмежень. У міському дизайні немає універсальних рішень. 

Проте ідея широкого поєднання пасивних і активних оборонних заходів значною мірою допоможе врятувати життя та мінімізувати шкоду місту. Війна в містах завжди буде трагедією, але ми багато можемо зробити, щоб зменшити можливі руйнування.