Трансфер технологий: как объясниться науке и бизнесу

В умовах повномасштабної війни українська держава потребує технологічних рішень — від способів самонаведення дронів на ціль до самохідних розміновувачів для українських полів, від засобів для децентралізованої генерації електроенергії і до нових підходів у будівництві захисних споруд. 

На важливості інновацій для перемоги наголошують усі — Президент, міністри, депутати, міські голови. Але звідки вони мають взятися в економіці, враховуючи  відтік наукових кадрів, недофінансування науково-дослідної діяльності та слабку систему захисту інтелектуального права? І це не враховуючи контекст війни.

Війна вимагає від суспільства докорінної зміни підходів до інновацій. Бізнес, наукова спільнота, державна та місцева влада у синергії мають створити умови для технологічного розвитку, що посилить позиції України як на фронті, так і в тилу. 

Процес такої синергії, коли відбувається передача знань від науки до бізнесу, у світі визначають як трансфер технологій. 

Що таке трансфер технологій? 

Трансфер технологій — це передання інноваційного рішення між двома сторонами на визначених умовах. Важливо, аби вона мала цінність для ринку. Для цього рішення має відповідати ринковій потребі та бути конкурентнішим за його найближчі аналоги. 

Науковці проводять фундаментальні дослідження, в межах яких можуть ідентифікувати потенційні рішення та згодом відтестувати їх. Далі ці тестові зразки передають бізнесу, який здатен виробляти цей та реалізовувати його в промислових масштабах, забезпечуючи прибуток. 

Не менший запит на технології є і в органів влади різних рівнів, як-от Міністерства оборони чи територіальної громади, або ж у представників громадського сектору, однак у цьому випадку на відміну від комерційного прибутку їхньою мотивацією є задоволення суспільної потреби. 

Останнім аспектом трансферу технологій є закріплення умов, аби передача технології була взаємовигідна сторонам. Передовсім це передбачає регулювання прав інтелектуальної власності на інновацію та умов її використання. 

Типовими способами захистити розроблену та відтестовану технологію є патенти, ліцензії, товарні знаки, авторське право тощо. Такий тип співпраці можливий за умови, що наукова розробка має високий рівень технологічної готовності (англ - technology readiness level). 

Сторони можуть також співпрацювати на ранніх етапах створення розробки. У такому разі можливе погодження розподілу прав інтелектуальної власності на вигідних для обох умовах. 

Звичайно, бізнес може самостійно розробити нову технологію. А науковець може виробляти свою інновацію в промислових масштабах і самостійно її продавати. Однак логіка трансферу технологій віддзеркалює віковічну ідею Сковороди про поділ праці. Синергія науковців, яким притаманно створення технологій, та бізнесу з комерційним підходом та розумінням ринку забезпечує оптимізацію часу та ресурсів усіх сторін. 

Стан справ з трансфером технологій 

Здавалося б, трансфер технологій — панацея для розвитку інноваційної економіки, однак на слуху немає жодного успішного кейсу тісної співпраці науки та бізнесу в Україні. 

Аби зрозуміти статус-кво та визначити інструменти для активізації трансферу технологій, Інститут міста спільно з IRON Lviv Tech Cluster та Українським національним офісом з питань інтелектуальної власності та інновацій за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва провели дослідження практик синергії науковців та підприємців у Львові. 

Хоча дослідження локальне, результати віддзеркалюють загальнонаціональні тенденції, а інструменти для розвитку техтрантрансферу можна масштабувати у всіх містах України. 

Однією з причин відсутності трансферу технологій, на якій передусім наголошували науковці, є брак фінансування. З цього випливає низка інших проблем, зокрема застарілість обладнання наукових та освітніх установ, брак прикладних досліджень, неспроможність протестувати нові технології. 

Брак коштів, зокрема для оплати праці, є причиною відтоку наукових кадрів за кордон, де створені більш привабливі стимули для наукової діяльності, як-от програма Horizon Європейського Союзу або гранти від Національного наукового фонду США.

Інша проблема, визначена в дослідженні, — шалений розрив між представниками науки і бізнесу, неначе люди живуть на різних континентах. Для науковця технологія — це результат багаторічної, інколи життєвої праці. 

Вони захоплюються найдрібнішими технічними характеристиками свого рішення, однак майже ніколи не думають про його ринкову складову. Представники цього сектору рідко можуть дати відповідь на запитання про розмір загального доступного ринку (англ - total addressable market) або ж об’єм інвестицій, необхідний для промислового виробництва. Про оформлення детальних кошторисів та грантових заявок у більшості випадків не йдеться і поготів. 

Бізнесу та представникам урядового сектору глобально не важлива технічна складова рішення: їх цікавить можливий дохід, інноваційність та здатність продукту до масштабування. 

Для техтрансферу потрібно забезпечити якісні механізми "перекладу" з наукової мови на бізнес мову і навпаки, яких поки що бракує. Справді, більшість університетів відповідно до розпоряджень МОН давно створили офіси трансферу технологій, однак там бракує фахівців, які мають зведені дані про доступні технології та потреби бізнесу, а також професійні компетенції для діалогу і укладання угод про трансфер технологій. 

Як стимулювати трансфер технологій

Наразі на національному рівні запущені механізми підтримки досліджень: цільові гранти Національного фонду досліджень України з бюджетом у понад пів мільярда гривень, гранти на розвиток інноваційної інфраструктури, фінансування від Українського фонду стартапів та Brave 1 для підтримки підприємств подвійного призначення, фінансування науково-технічних (експериментальних) розробок від Міністерства освіти і науки тощо. 

Звичайно, на державному рівні важливо збільшувати суму та якість підтримки, зокрема з фокусом на кроссекторальну підтримку, створити податкові пільги та спеціальні зони ("patent box"). 

Разом з тим, в умовах повномасштабного вторгнення доцільніше сфокусувати увагу на підвищенні спроможностей до взаємодії бізнесу та науки. 

У першу чергу необхідно створити формальні і неформальні можливості для взаємодії між стейкхолдерами інноваційної екосистеми. Круглі столи, конференції, хакатони та пітчинги створюють нагоду для науковців та підприємців познайомитись між собою, обговорити ринок та концептуально тестувати свої ідеї. 

Для цільової двосторонньої співпраці на базі закладів вищої освіти та наукових установ мають функціонувати оновлені офіси трансферу технологій, які регулярно оновлюють бази наукових інновацій, комунікують з бізнесом та мають компетенції допомогти науковцям залучати зовнішні кошти та пітчити їхні продукти. 

Такі офіси — це не обов’язково фізичні простори. Так, наприклад, Університет Арізони запустив Startup Hub на базі вебплатформи для метчмейкінгу між університетськими стартапами й науковими розробками та підприємцями й інвесторами з-поза університету. 

Для публікації на платформі технологія повинна бути передовою, задовольняти чіткі потреби ринку, а команда розробників — бути відкритою до співпраці з бізнесом. 

За схожим принципом, однак з ширшою аудиторією, на рівні міст доцільно створювати регіональні інноваційні хаби. Ініціаторами створення таких центрів можуть виступати усі стейкхолдери інноваційної системи, які зацікавлені у передачі технологій та прав власності на них. 

Хаби мають стати "єдиним вікном" для інноваторів у регіоні, а їхні працівники — "інноваційними нянями". Кваліфіковані фахівці центру мають надавати послуги у сфері інтелектуального права, допомагати із залученням грантів та інвестицій, проводити акселераційні та інкубаційні програми з фокусом на цільову аудиторію науковців. 

Зважаючи на іноземний досвід, такі хаби потребуватимуть дотаційного фінансування, однак у бізнес-моделі важливо передбачити можливість хабу отримувати дохід, передовсім у формі відсоткових дивідендів від успішно залучених інвестицій або укладених угод. 

Реформувати трансфер технологій — завдання на роки. Зате вже сьогодні на ринку можуть з’явитися нові технології у сфері оборони, енергетики чи протезування за умови точкової фасилітації співпраці між науковцями та бізнесом. Як завжди актуальне питання — хто готовий взяти лідерство у цьому процесі.