Убийственный популизм: что не так с тарифной политикой в водопроводной отрасли

Україна переживає надзвичайно складний період, що пояснюється не тільки війною, а й економічною нестабільністю. Це впливає на всі сфери життя, включаючи життєво важливу галузь водопостачання та водовідведення.

У цьому контексті влада ухвалила рішення, яке з погляду захисту споживачів здається логічним: не підвищувати тарифи на комунальні послуги. Проте стосовно водоканалів ситуація має підводні камені. Подивімося на цифри.

Водоканали отримують лише 40-50% коштів, необхідних для їх сталого функціонування. Обсяги виробництва зменшилися на 30% у 2022 році і на 15% – у 2023 році. Це призвело до близько 12 млрд грн збитків протягом 2023 року.

Тариф залишається єдиним джерелом надходження коштів, оскільки дієвих механізмів фінансування з державного або місцевого бюджетів досі не існує. Хронічно збитковий тариф призвів до того, що ще до великої війни близько 40% водопровідних та майже 35% очисних споруд перебували в критичному стані.

Зараз ця ситуація суттєво погіршилася. При цьому реагенти, необхідні для очистки та знезараження води, подорожчали від двох до шести разів, електроенергія – майже удвічі. Удвічі подорожчали і пально-мастильні матеріали, необхідні для виїзду аварійних бригад. Значно зросли податки, зокрема екологічний податок з 2021 року щорічно зростає на 20%.

Очевидно, що перегляд тарифу в цій ситуації – не примха водоканалів, а життєва необхідність. Без економічно обгрунтованих тарифів водоканали не те що не зможуть розвиватися, а просто не матимуть можливості працювати і виконувати свою пряму функцію із забезпечення населення водою та водовідведенням.

Коштів бракує навіть на поточну операційну діяльність, не кажучи про перекладання мереж чи закупівлю технологічного обладнання.

Протиріччя тарифної політики: між рекомендаціями і реальністю

На відміну від інших комунальних послуг, для сектору водопостачання закон не забороняє підвищувати тарифи, проте є неформальний тиск на регулятора. Цей тиск існує у формі рекомендацій, які не мають прямої юридичної сили, але мають вирішальні наслідки для стабільності водопостачальних компаній.

Відсутність можливості адекватно коригувати тарифи у відповідь на зростання витрат призводить до фінансових труднощів у водоканалах. Це загрожує якістю та надійністю послуг, що особливо критично в умовах, коли інфраструктурі потрібні інвестиції для модернізації та утримання.

Заснована як незалежна структура Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, стикається з викликами, що ставлять під сумнів її автономію.

Політичний тиск, який часто маскується під "національні інтереси", підриває її здатність функціонувати у статусі об'єктивного регулятора. Це веде до рішень, що не завжди відображають економічну доцільність чи потреби сектора, а скоріше відповідають короткостроковим політичним розрахункам.

Це створює ситуацію, коли водоканали опиняються в пастці. З одного боку, їм потрібно покривати зростання операційних витрат та інвестувати в модернізацію застарілих систем, а з іншого – вони стикаються з політичними обмеженнями, які перешкоджають встановленню реалістичних тарифів.

У 2023 році НКРЕКП скоригувала тарифи на послуги 34 водоканалів і з 1 липня вони мали зрости в середньому на 32%. Однак через критику схваленого рішення президентом та урядом регулятор скасував встановлений тариф.

Додатковим ускладненням є відсутність підтримки з держбюджету для покриття збитків водоканалів, які виникають через занижені тарифи. Стримування тарифів за рекомендаційною нормою без фінансової підтримки контрпродуктивне.

На відміну від інших секторів, де уряд може надавати субсидії або інші форми підтримки, водоканали залишаються із своїми фінансовими викликами наодинці. Це загрожує фінансовій стабільності підприємств і призводить до поступового зносу інфраструктури, погіршення якості послуг та збільшення аварійності.

Невтішні результати та сумні прогнози

Через руйнування критичної інфраструктури, гідравлічні удари, спричинені вимкненням електроенергії, рівень аварійності мереж у деяких містах зріс до 80%. Заборгованість із сплати за електроенергію сягає 7,9 млрд грн і може призвести до відключення водоканалів від електропостачання, що матиме катастрофічні наслідки для життєдіяльності населених пунктів. Прецеденти з арешту рахунків водоканалів і відключення від електроенергії вже були.

Заради економії водоканалам доведеться перейти на погодинну подачу води. Це спричинить незручності для споживачів та збитки для підприємств, а також вплине на можливості пожежогасіння, що критично важливо під час війни.

Загрозлива й кадрова ситуація. Середня зарплата в галузі становить 10-13 тис грн. При цьому людям доводиться працювати в складних і небезпечних умовах. Багато спеціалістів звільняються і знайти нових співробітників майже неможливо. Скоро обслуговувати водопровідно-каналізаційні об’єкти буде нікому.

Партнери з гуманітарних місій оцінюють, що у 2024 році 8-9 млн людей не будуть мати доступу до питної води і значно погіршиться екологічна ситуація. Це не тільки наслідок ворожих обстрілів, це також результат штучно створеної ситуації, у якій водоканали не зможуть працювати через брак коштів.

Де шукати вихід

Потрібно знайти баланс між захистом споживачів і фінансовою життєздатністю водоканалів. Це може бути досягнуто через чітке законодавче регулювання, реалістичну тарифну політику, яка враховує реальні витрати і потреби сектору, та забезпечення необхідними інвестиціями для оновлення інфраструктури.

Також важливо відновити довіру й сприйняття з боку громадськості через прозору комунікацію та обґрунтування необхідності змін у тарифах. Держава має подбати про субсидії та пільги для вразливих верств населення. Для стабілізації ситуації критично важливо переглянути підходи до управління тарифами, зокрема:

– законодавче затвердження критеріїв для встановлення тарифів, що враховують реальні економічні умови та потреби інфраструктури;

– посилення незалежності НКРЕКП для її захисту від зовнішнього втручання;

– розробка програм державної підтримки для компенсації водоканалам необхідних інвестицій в інфраструктуру.

Тільки через зміцнення інституціональних рамок та забезпечення економічно обґрунтованого підходу до тарифікації можна досягти стабільності та надійності водопостачання, від якого залежить життєдіяльність країни.