Типовые проекты от министерства как восстановление "совка"

Типові школи, дитсадки й адмінбудівлі. Чули вже про ініціативу від міністерства відновлення (як вони себе називають)?

Вибачте, але мушу розпочати із совєцької аналогії, бо, зрештою, і вся ця ідея родом звідти. Так-от. Радянський фільм "Іронія долі, або З легкою парою!". Пригадуєте, як він починається? Ще до новорічних перипетій, лавсторі і купання Іпполіта у ванні?

А починається фільм з мультиплікаційної заставки про створення та зведення типових проєктів житлових будинків, які формують одноманітну забудову в різних містах світу і навіть в африканській пустелі.

Ні тобі архітектурного обличчя, ні міської ідентичності. Усі будівлі, квартали і навіть міста – на одне лице. Типова людина в типовій квартирі типового будинку на типовій вулиці якогось типового міста Радянського Союзу. Саме через оцю типовість відбувається те, що відбувається у фільмі. Але грець із тим фільмом.

Ми називаємо себе європейською країною, а тягнемо практики родом із "совка". Що це? Ностальгія? Ідея ширпотребу, на яку заслуговуємо? Виправдана економія? І чи й така вже це економія? У цій ідеї більше запитань, ніж відповідей.

"Розроблені типові проєкти дитсадків, шкіл та адмінбудівель для безкоштовного використання", – рекламує Мінрегіонбуд. Про якість цих проєктів говорити не буду. Це не справа смаку, а компетенція архітекторів, але ж усі розуміють.

Не можна взяти типовий проєкт і посадити його посеред міста роками сформованої забудови. Його точно треба буде щонайменше "підганяти". А рельєф і геодезія дозволять? А мережі витримають? А сусідні будинки дадуть змогу збудувати? Чи достатньою буде інсоляція? У містобудуванні є море нюансів, пов’язаних локацією.

"Використання типових проєктів дозволить заощадити кошти та час на розробку проєктної документації для об’єктів відновлення". Тут дивися попередній пункт. Кожен проєкт треба буде коригувати, а це точно кошти і часом немалі.

Далі. Проєкт у контексті завершеного будівництва в плані коштів – окей, не крапля в морі, але десь близько. Проєкт порівняно з реалізацією будівництва – це насправді кілька відсотків від суми, потрібної на побудову та укомплектування школи.

Типовий проєкт цієї справи не полегшує. Я про пошук і виділення грошей. Тобто начебто безплатний типовий проєкт – не панацея і точно не велике досягнення.

Є ще один момент: не такий цей сир і безплатний, бо – цитую міністерство – "розробка типових проєктів проводиться в рамках Програми з відновлення України (URP) – рамкової позики від Європейського інвестиційного банку (ЄІБ)". Тобто ми ще й позику взяли, щоб спроєктувати ці типовості?

Наступне. Будь-яка пропозиція формується, коли вивчаєш ринок і розумієш, який є попит. Звідси питання: хтось питав у громад, чи їм це потрібно? Наскільки ця послуга затребувана? Чи варта ця вичинка шкіри? Я не чув від жодного колеги з місцевого самоврядування, щоб їх хтось про це запитував. Навіть неофіційно.

Найголовніше. Кожні місто, район чи мікрогромада особливі та унікальні. Вони мають свої обличчя та ідентичність. Запровадження типових форм – це спроба нівелювати творчість архітекторів, знецінити спроможність громад та, зрештою, гідність Людини.

Як би мало бути? Українці своєю боротьбою за свободу довели, що вони Люди з великої літери і точно заслуговують, щоб їхні діти навчалися в школах з якісними архітектурними рішеннями та комфортним середовищем, а не в сірій типовій конструкції.

Іронія долі в тому, що автори цієї ініціативи сприймають її як сервіс та опцію для відбудови, навіть не розуміючи світоглядної прірви такого підходу. Можливо, це прийнятно для Північної Кореї чи Китаю, де люди бояться влади, ходять строєм, одягають однотипний одяг та живуть в однакових будинках. Але це точно не ок для країн західної цивілізації, де цінуються індивідуальність та природні права.

Усі знають: у Львові, проєктуючи школи, лікарні, меморіали і навіть житло, ми активно користуємося світовою практикою архітектурних конкурсів. Це гарна опція – отримати свіжу ідею, якісний і найкращий проєкт, а для архітекторів – можливість проявити себе. Така собі архітектурна демократія в дії. Це працює, у Львові – точно.

Як кажуть, відчуйте різницю. Шаблон проти ексклюзивного рішення. Чому ми так захоплюємося архітектурними пам’ятками і не даємо шансу архітекторам-сучасникам створити майбутній шедевр? Невже наші діти, чиє дитинство так швидко закінчується, не заслуговують на навчання не просто в нових чотирьох стінах?

Уся ця історія виглядає тенденційно. Я про централізацію процесів, формування інфантильності та слабкості громад, відбудову без будь-якої ідентичності та впізнаваності міст і селищ. Але авторством ідеї типових будівель не здивований, адже ці люди були апологетами сумнозвісного закону №5655.

Перефразовуючи відому фразу, можна сказати: усі ми вийшли із "совка", але "совок" вийшов не з кожного.