Как спасти непромышленные территории

У кожній розвиненій країні є регіони, у яких сконцентрована питома вага економічного ресурсу.

У Німеччині це Рейнсько-Рурська область, відома корисними копалинами і промисловістю. У Польщі – Верхня Сілезія, в Італії – Ломбардія, в Іспанії – Каталонія.

У Китаї дельта річки Чжуцзян на півдні країни є світовим центром виробництва електроніки. В Індії штат Гуджарат в останні роки став важливим промисловим регіоном, зосередженим на фармацевтичній, текстильній і хімічній промисловості.

Регіон Кансай у Японії є центром виробництва автомобілів, електроніки, текстилю та харчів.

В Україні до 2014 року яскравим прикладом промислового регіону був Донбас. Зараз це Дніпропетровщина, Запоріжжя, Полтавщина і Харківщина. Завдяки значній частці промисловості в економіці ці регіони мають більше робочих місць, вищі зарплати, кращі умови праці, соціальну інфраструктуру.

Однак поряд з розвинутими регіонами є історично не індустріалізовані області і зробити їх промисловими в середньостроковій перспективі не вдасться.

Що таке непромислові території

У світі такі регіони називають непромисловими. Їх визначають за статистичними критеріями: регіональним ВВП, індексами бідності та регіональної нерівності. Ми проаналізували дані Держстату щодо обсягу випуску продукції видобувними та переробними підприємствами і кількості зайнятого в промисловості населення.

На основі цих даних був побудований інтегральний показник промислового розвитку. Він базується на відношенні середньої в країні частки промисловості в загальному випуску продукції до частки зайнятого в промисловості населення.

До промислово розвинутих регіонів віднесені області, де інтегральний показник більший за 1. До областей із середнім розвитком – ті, де інтегральний показник становить 0,85-1. До нерозвинутих територій – ті, які мають показник менше 0,85.

Інтегральний показник промислового розвитку

ГРАФІК

Результати нікого не здивують. Непромисловими територіями визначені ті, де історично промисловість мала невелику частку в регіональному ВВП.

Це Чернівецька, Одеська, Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Хмельницька і Чернігівська області. Винятком є Київ – фінансово-економічний центр країни, який має порівняно високий економічний розвиток попри відсутність промисловості.

У цих областях, згідно з оцінкою чисельності населення від грудня 2019 року, проживали 6,7 млн людей або 18% від усього населення України.

Проблеми непромислових територій

На непромислових територіях зазвичай менше робочих місць і нижчий рівень доходів громадян. Відповідно – менші надходження в місцеві бюджети і недостатньо розвинена соціальна інфраструктура.

Зробити такі регіони промисловими в середньостроковій перспективі важко з багатьох причин. Очевидний фактор, який заважає інвестиціям на непромислових територіях, – відсутність належної інфраструктури.

Мова йде не тільки про наявність мереж для подачі електроенергії, газу та води. Це також стосується кадрів, профільних навчальних закладів, логістики. Утім, шляхи для розвитку цих регіонів існують. Їм не обов’язково будувати промисловість для забезпечення сталого розвитку.

Як розвивати непромислові території

Після глобальної фінансової кризи 2009 року швейцарський економіст Домінік Форей розробив концепцію smart-спеціалізації, яка передбачає створення умов для стимулювання економічного розвитку в конкретних регіонах.

Smart-спеціалізація – стратегічний підхід до економічного розвитку шляхом адресної підтримки досліджень та інновацій. Вона передбачає ідентифікацію конкурентних переваг регіону та визначення стратегічних пріоритетів.

Це один з інструментів подолання бідності непромислових територій. Для нас він цікавий тим, що ЄС розглядає smart-спеціалізації як головний принцип для реалізації інноваційних стратегій у рамках Європейської політики сусідства (ЄПС).

Платформа S3 (Smart Specialisation Platform), створена для розвитку регіонів ЄС, розробила пілотний проєкт імплементації smart-спеціалізації в Молдові та Україні. Це можливість для нас отримати стратегію розвитку непромислових територій.

У чому може полягати ця стратегія? Залежно від специфіки регіону пріоритетами можуть бути аграрна переробка, туризм та рекреація, виробництво крафтових продуктів і товарів, розвиток мисливського господарства, IT-інфраструктура. Головне завдання на цьому етапі – визначити пріоритети розвитку регіонів.

Що має зробити держава

Завдання парламентарів та уряду – на основі визначених пріоритетів розробити стимули для залучення інвестицій. Це можуть бути податкові пільги, гранти, переорієнтація професійної освіти, фінансування інженерно-транспортної інфраструктури, будівництво доріг, компенсація з бюджету підключення до мереж.

Результатом такої регуляторної політики держави має бути створення робочих місць, сімейних підприємств, мікро- і малого бізнесу на непромислових територіях.

Пожвавлення ділової активності та розвиток регіональної економіки стане запорукою формування стійких до міграції місцевих спільнот і зростання добробуту населення. Це збільшить надходження до бюджетів різних рівнів та забезпечить соціально-економічний розвиток непромислових регіонів.