Как не потерять потенциал украинского ВПК

Імовірно, зараз не лише найнебезпечніший, але й одночасно найбільш перспективний період для розвитку українського військово-промислового комплексу. Але як почати відбудову ВПК, якщо країна під ударами ворога?

Підприємства військово-промислового комплексу (ВПК) в Україні на сьогодні є одними з пріоритетних цілей для агресора: для обстрілів ракетами або артилерією і для розграбування на тимчасово окупованих територіях. 

Відповідно саме ця галузь є однією з найбільш постраждалих від дій окупантів. За моїми підрахунками, зі 100 підприємств цієї галузі, які мали найкращі фінансові показники за кілька років до вторгнення, щонайменше третина протягом 2022 року була обстріляна, знищена або перебувала у зоні бойових дій — і це лише за офіційними даними та інформацією з відкритих джерел: ЗМІ, заяв представників підприємств тощо.

Прямі та непрямі збитки українського військово-промислового комплексу від вторгнення РФ наразі не підраховані (а точніше — не оприлюднені). Але вже можна казати про приголомшливі суми. 

Активи кожного з атакованих підприємств ВПК оцінюються щонайменше у 1-2 млрд грн. Навіть у разі часткового руйнування або розграбування кожного з них, загальні втрати для галузі сягнуть щонайменше кількох десятків мільярдів гривень і, цілком ймовірно, вже перевищують 100 млрд грн. 

Адже, наприклад, втрати лише державного підприємства "Антонов" станом на червень оцінювалися компанією у $1 млрд (40 млрд грн) — і це без урахування витрат на відновлення унікального літака "Мрія".

У 2020 році (це останні публічно відомі дані) чистий дохід згаданих топ-100 підприємств ВПК складав понад 340 млрд грн. 

Якщо враховувати значну орієнтацію комплексу на експорт, втрату виробничих потужностей через агресію, екстрені додаткові витрати (евакуація, додаткові оборонні заходи, ремонтні роботи), можемо уявити собі й порядок втраченого прибутку цієї галузі.

Ці мої підрахунки корелюють з аналізом інших фахівців. Наприклад, експерти KSE Institute, які системно досліджують заподіяну агресором шкоду економіці, оцінюють прямі збитки українських підприємств всіх галузей у $13 млрд, а загальні непрямі втрати — у $33,1 млрд.

Тим не менш, парадоксальним чином навіть з урахуванням цієї економічної катастрофи, нинішній період є й часом великих можливостей для вітчизняного ВПК. 

По-перше, є безпрецедентний та повністю підтриманий країною запит на якісне, сучасне, потужне озброєння армії. 

Сумніви щодо цього, які довгий час блукали у певних верствах суспільства та навіть у владних кабінетах, залишилися у минулому. 

По-друге, українці на сьогодні мають велику експертизу у використанні, модифікації, ремонті найрізноманітніших видів озброєння з усього світу. 

Це конкурентна перевага для нашого ВПК: розуміти, яка зброя потрібна у сучасній війні, а відповідно — розуміти, якою її треба робити. По-третє, оборонна промисловість — одна з небагатьох галузей, наряду з IT та АПК, яка має перспективу швидко зрушити українську економіку після війни.

Та постає очікуване питання — як цими можливостями скористатися зараз, коли триває війна, а російські військові полюють за нашою промисловістю?

1. Збереження професіоналів. З відкритих джерел відомо про знищення одного з оборонних підприємств в Ізюмі, на якому працювало приблизно 1200 фахівців. 

На іншому кінці країни, у Львові, росіяни в перші тижні війни зруйнували завод з понад 900 співробітниками. Отже, лише у двох цих випадках маємо понад 2000 людей з унікальними знаннями та досвідом, які опинилися в ситуації повної невизначеності: не лише без роботи та джерел існування, але й без чітких перспектив. 

Високотехнологічна сфера не здатна сьогодні одночасно прийняти таку кількість фахівців на відповідну кваліфіковану роботу. То яка доля чекає на них? Шукати шляхи для роботи за кордоном, йти працювати різноробочими, ставати у чергу на матеріальну допомогу? 

Дати цим людям тимчасову роботу, але у "системі", знайти відповідне місце у ВПК в іншому регіоні, дати бачення їхньої післявоєнної кар’єри у ВПК — це вже було б суттєве підсилення галузі сьогодні та особливо — з перспективою на майбутнє.

2. Стимулювання проєктної роботи. Розробка проєктної документації — важлива складова високотехнологічного виробництва. 

При цьому вона не потребує значних матеріально-технічних ресурсів, а працівники не прив’язані до конкретного місця роботи, що на сьогодні є важливим фактором фізичної безпеки. 

Український ВПК має прийти до виробництва найсучасніших зразків зброї ("гратися" у постійну модернізацію техніки півсторічного віку — неефективно та ризиковано). 

Отже і теоретичної роботи, проєктування, наукових розробок потрібно багато. Разом з тим, це саме те, чим ВПК може займатися вже сьогодні.

3. Державно-приватне партнерство. Міноборони та державному ВПК треба побачити у приватному секторі та дрібних підприємницьких ініціативах своїх стратегічних партнерів. 

На сьогодні гнучкість та мобільність малого бізнесу, невеликий розмір сучасних підприємств є великою перевагою. 

Для прикладу: майже всі українські моделі розвідувальних безпілотників були розроблені та досі виробляються (або випробовуються) невеликими приватними ініціативами з командами буквально на декілька фахівців. 

І при цьому можемо відзначити, що малі оборонні підприємства є значно менш цікавою мішенню для російських ракет та артилерії, ніж потужні "монстри". 

Тому таку диверсифікацію можна впроваджувати вже сьогодні. Вона робить і робитиме в майбутньому наш ВПК значно більш стійким.

4. Зниження ризиків. Під час війни ризики для людей та підприємств залишаються величезними, але ми здатні цими ризиками управляти: облаштовувати сучасні укриття для персоналу на підприємствах, посилювати протиповітряний захист певних територій, будувати нові виробничі потужності з урахуванням відстані до можливої лінії фронту, розгортати виробничі потужності в підземних та особливо захищених об’єктах.

Ці кроки дозволять нам перетворити найтемніші для нашого ВПК часи також і на час можливостей та перспектив.