Что не так с анонсированной налоговой реформой
Инновации в действии
"Реформа" Шурми-Кухаря, 10-10-10 — це непрорахована ультраліберальна фіскальна реформа мирного часу.
Причому реформа з далекого минулого, бо суперечить глобальному руху боротьби з офшорами та податковою оптимізацією.
Фактично це концепція нового офшору, яка відповідає лише короткостроковим інтересам окремих галузей середнього та великого "нового" бізнесу. Короткостроковим, бо повністю ігнорує ризики недофінансування воєнних видатків.
Активи не вартують нічого, якщо їх не захистить армія. Активи не вартують нічого, якщо немає якісного людського капіталу – освіченого і здорового.
Активи не вартують нічого, якщо ми готові "викинути на мороз" найнезахищеніших громадян, виживання яких дослівно залежить від держави, від усіх нас.
І зрештою, дослідження мирного часу показували, що ключовою перешкодою бізнес бачить зовсім не рівень податків (який в Україні середній), а відсутність гарантій прав власності та реформованих судів.
***
Серед недоліків "реформи" виділю такі:
1) Моделювання, на яке спирається концепція, істотно занижує прогноз податкових надходжень за теперішнього оподаткування.
У порівнянні з моделюванням фіскального розриву Центру економічної стратегії, річні надходження занижені на 112 млрд грн. Зрештою, лише у липні фактичні податкові надходження виявилися вищими на 32 млрд грн.
Занижені фактичні надходження відповідно занижують оцінку додаткового фіскального розриву при зниженні податків.
2) Прямі втрати бюджету від зниження податків та ЄСВ самими авторами концепції оцінюються в 622 млрд грн. 350 млрд грн, за твердженням авторів, компенсується відповідним зменшенням видатків держави на ЄСВ та ПДФО (які зараз значно виросли через збільшення чисельності ЗСУ).
Якщо прийняти цей розрахунок, залишається близько 270 млрд грн додаткового дефіциту, це майже 23 млрд грн щомісяця, які потрібно додатково знайти Мінфіну.
Найбільші пропоновані компенсатори є деструктивними для економіки, або виглядають непропрацьованими та малореалістичними щодо очікуваних надходжень:
- скасування відшкодуваня ПДВ для експортерів сировини – виштовхуватиме ці ринки в тінь та зменшуватиме закупівельні ціни експортерів (наприклад агротрейдери, яким зараз затримують відшкодування ПДВ, уже схильні купувати зерно у виробників за "чорну" готівку, щоб уникнути сплати ПДВ);
- додаткова рента з природного газу та "інших джерел" – рента на видобуток газу прив’язана до середньої митної вартості імпортованого газу і за теперішніх цін уже й так суттєво перевищує виручку від продажу видобутого в Україні газу.
З огляду на те, що рента на залізну руду вже підвищувалася з початку 2022-го року, і на важкий стан рудної та металургійної промисловості, простору для збільшення надходжень ще на 50% не видно;
- додаткові акцизи з алкоголю та сигарет широко комунікуються, як компенсатор, але навіть автори очікують зібрати з нього лише кілька мільярдів гривень, неістотну суму;
- так само багато автори реформи пишуть про екологічні податки, але відсутні будь-які деталі щодо бази та підходу до нарахування цих податків.
З огляду на те, що найбільші активи — забруднювачі зараз зруйновані, або знаходяться на тимчасово окупованій території, перспективи збирати навіть озвучені 1 млрд грн в місяць виглядають дуже сумнівно.
3) Автори також уникають пояснень, як передбачається компенсувати значний додатковий дефіцит місцевих бюджетів, викликаний зменшенням ПДФО та податку на прибуток.
Це підважує найуспішнішу українську реформу – децентралізацію, підточує стійкість та спроможність місцевих громад.
4) Припущення щодо відсотку детінізації внаслідок зниження ставок податків, автори "реформи" ґрунтують на прямій екстраполяції результатів опитування підприємців.
Тоді як якісне моделювання впливу зміни ставки навіть одного податку на податкові надходження є складним і в умовах ринкової економіки мирного часу, за інших рівних умов, без зовнішніх шоків.
5) Покладання на те, що донори та міжнародні фінансові організації закриють додатковий фіскальний розрив є безвідповідальним – навіть на сьогодні донори не покривають усього дефіциту бюджету, що змушує НБУ вдаватися до емісії.
Імовірність того, що донори захочуть додатково фінансувати новий український офшор коштом власних платників податків – прямує до нуля.
6) Також автори не адресують паралельне існування двох систем непрямих податків – ПДВ та "широкої" спрощенки, згадують лише про відміну 4-ї групи для великих аграріїв.
7) Пропонована ставка ПДВ є нижчою за мінімальну стандартну ставку у 15%, встановлену Євродирективою 112, та суперечить зобов’язанням щодо гармонізації із законодавством ЄС, які взяла на себе Україна в рамках євроінтеграції.
Також пропонована ставка податку на прибуток є нижчою за мінімальну ставку для мультинаціональних корпорацій, передбачену другим блоком плану OECD/G20 BEPS (запобігання розмиванню бази оподаткування та перенесенню прибутків у низькоподаткові юрисдикції).
До цього плану приєдналося вже понад 140 країн, зокрема й Україна. В рамках BEPS ставка нижче 15% дозволить просто забирати різницю у вигляді податку на прибуток юрисдикціям материнських компаній – нам пропонують віддати податки найбільшого мультинаціонального бізнесу швейцарцям, американцям та європейцям.
***
Зрештою, можна ще довго продовжувати, але цього має бути достатньо. Я щиро сумніваюся, що у Мінфіні чи Податковому комітеті ВРУ можуть взагалі серйозно сприйняти такі пропозиції. Шкода лише часу, який фахівці витратять, щоб відбитися від цього.