Что должно лежать в основе восстановления и трансформации экономики Украины

Україна отримала надскладну геополітичну задачу та не має іншого вибору, ніж вистояти і стати безпековим гарантом на європейському континенті та навіть більше. 

Вірю, що ми в змозі виконати цю місію разом з нашими партнерами, а останні можуть бути впевнені в українцях, як надзвичайно волелюбному народові, що безумовно відданий європейським цінностям.

Однак для цього потрібна технологічна економіка, що базується на сучасній переробній промисловості. Чому саме на ній, а не, скажімо, на аграрному чи IT-секторі? 

Справа в унікальних властивостях переробного сектору генерувати додану вартість всередині країни, об’єднуючи різні види економічної діяльності. Переробна промисловість – це автоматичний ескалатор економічного зростання. 

Працююче підприємство створює не тільки продукцію, а ще й попит. Воно сплачує зарплату працівникам, збільшуючи первинні доходи суспільства, закуповує товари, сировину. 

Замовляє багато послуг, зокрема у МСБ з перевезення, харчування, підготовки робітників, то що. Зрештою, формує внутрішній попит на IT-послуги, без яких сьогодні неможливе жодне більш-менш технологічне підприємство.

Чому це важливо

Отже головною лінією плану Маршалла має стати справа розвитку сучасної диверсифікованої переробної промисловості від продуктів харчування до складних розумних машин і обладнання. 

Зокрема найбільш швидкий ефект дасть будівництво промислових об’єктів, які можуть переробляти місцеву українську сировину. Це не означає, що ми маємо повністю відмовитись наприклад від експорту зерна, але збільшити частку його переробки ми зобов’язані. 

Такий шлях дасть можливість заробити країні та її громадянам, раціонально використовуючи її природні ресурси. Зараз вони використовуються неефективно. Так, 2020 року середня вартість експортованої з України сільськогосподарської продукції та харчової групи товарів становила $299 за тонну. 

Так, це усереднений показник, який відображає експорт і сирого зерна, і продуктів тваринництва і харчових виробів. Але того ж року аналогічний показник для Франції становив $1089 за тонну.

Це не означає, що французьке зерно дорожче за українське. Справа в тому, з чого саме складається структура аграрного експорту. Франція також продає сире неперероблене зерно. 

Але в значно менших обсягах. При цьому висока ціна досягається за рахунок значно вищої частки продуктів тваринництва, в тому числі м’яса, сиру тощо, що за своєю природою є продуктом переробки того ж зерна.

Україна може вирощувати щороку до 120 млн тонн зерна. Це майже на третину більше, ніж ми зібрали минулого року. Давайте поставимо наступне завдання. Припустимо, що частина врожаю, як і раніше, буде експортуватися у сирому вигляді. 

Але додатково вироблений урожай вже має перероблятись в Україні. І надалі наша задача зробити так, щоб вага переробленої продукції в агроекспорті зростала. 

Наприклад, можемо запровадити індикативне планування. Індикатив – саме ця частка непереробленого зерна в експорті.

Роль держави

Зрозуміло, що держава не мусить фізично будувати заводи. Але цей процес має підтримуватись і стимулюватись її економічною політикою. Задача держави – створити стимули для приватного бізнесу інвестувати в створення сучасних та технологічних переробних підприємств.

Вартість спорудження типового заводу з переробки зерна – близько $150 млн. Це величезні кошти, особливо коли йдеться не про один і навіть не про п’ять таких підприємств. 

Людина, яка готова брати на себе такий ризик має право розраховувати на підтримку держави. Причому одразу в кількох напрямках: від інфраструктури, чому сприятиме зокрема і закон про індустріальні парки, до прямої фінансової підтримки. 

Тут варіантів реалізації кілька. Наприклад, виплата інвестору безповоротних грантів від держави за кожне створене робоче місце. Або спеціальна програма компенсації ставок за кредитами під будівництво заводу. 

На жаль, існуюча банківська система не справляється з цією задачею. В структурі капітальних інвестицій в Україні частка позикових коштів наразі не перевищує 8-9%. Це надзвичайно мало. Нормальною є частка 50% і більше. 

Згадані напрямки підтримки мають адмініструватись спеціально створеними інституціями. У цьому контексті постає питання чи потрібна Україні додаткова фінансова інституція у вигляді банку розвитку? 

Впевнений, так. Усі країни, що проходили шлях структурних змін економіки, зокрема розвитку переробки мали такі інституції з достатньою фінансовою потужністю. 

Чи можемо ми покладатись виключно на міжнародні та європейські фінансові інституції розвитку, які зараз висловлюють наміри взяти інтенсивну участь у відбудові України? 

Навряд чи на всі 100% в нашій ситуації. Адже ми не можемо бути впевнені, що вони матимуть мандат від їхніх акціонерів на масштабну фінансову підтримку спорудження виробничих підприємств в Україні. 

Національний банк розвитку має гарантувати підтримку інвестора, що будує вартісний, сучасний завод. Нехай там що — глобальна фінансова криза чи ще одна пандемія – банк розвитку в такі періоди має не тільки не зупиняти розпочаті проєкти, а посилювати фінансування нових. 

Як правило, така відданість місії розвитку властива спеціально створеним національним інститутам. 

Ціна питання

За нашими підрахунками, інвестиції в сумі 28-29 мільярдів доларів, спрямовані саме на будівництво переробних підприємств, здатні збільшити середню вартість експортованої української агропродукції із згаданих $299 за тонну до $500-600 за тонну. Це означає, що загальна річна експортна виручка зросте з $28 до $55 мільярдів.

Аналогічна історія з металопродукцією. Наша середня ціна $440 за тонну експортованого металу. Німеччина продає свою металопродукцію в середньому за $1400 за тонну. Це зовсім інший виробничий кластер, але логіка та сама. 

Щороку ми експортуємо 7 мільйонів тонн напівфабрикатів. Значно ефективніше було б частину цього металу конвертувати в листову сталь: оцинковану, із різними типами сучасного покриття. Тобто в той сортамент, який коштує набагато більше, та який, до того ж, ми імпортуємо, а не виробляємо в Україні. 

Експортувати цю продукцію важче ніж напівфабрикати, але це ефективніше і в цьому також мають допомагати інституції підтримки несировинного експорту.

Що робити

Деякі кроки доцільно робити просто зараз. Наприклад, українська дипломатія вже сьогодні має просувати всюди в світі ідею "Купуй українське". Найперше йдеться про товари переробної промисловості. 

Це може подаватись у справедливому контексті підтримки теперішньої збройної боротьби України. Так, в нас є проблеми з логістикою, але те, що можна привозити сухопутними шляхами, ми мусимо активно просувати на західних ринках.

Є й інші складні задачі, що потребують великої уваги та абсолютно точно мусять стати пунктами майбутнього плану Маршалла. 

Наприклад, Україна потребує сучасного нафтопереробного виробництва. Це не тільки питання енергетичної безпеки, хоча і її також. Нафтопереробка – це джерело сировини для низки інших підприємств нафтохімії, що вироблятимуть товари на основі поліпропілену, поліетилену, різних видів пластмас тощо. 

Це дорогий проєкт, який потребує окремого підходу, а саме міжнародного інвестора або навіть консорціуму інвесторів. Саме тому кілька, можливо 3-5 підприємств такого масштабу мають бути окремою важливою частиною плану відновлення.

У цих фінансових питаннях не варто забувати про ще один надважливий напрям – навчання. Ми дуже сильно відстаємо від провідних економік за показником продуктивності праці. 

І це не лише питання технологій. Освіта та менеджмент також відіграють величезну роль для підвищення продуктивності праці, а значить і конкурентоздатності. Тому і цьому питанню треба приділити увагу в контексті міжнародної допомоги для відновлення України.

Вже незабаром, сподіваюся, зможе повноцінно запрацювати ідея індустріальних парків. Цей напрям може дати відчутний поштовх розвитку переробної промисловості. 

Однак тут поки відчувається дефіцит кваліфікації: в регіонах не вистачає аналітиків, менеджерів та й і підготовлених працівників виробничих професій.

Але заводи не будуються в Києві, їх споруджують в регіонах. Щоб зацікавити інвестора збудувати підприємство в конкретному індустріальному парку, йому треба запропонувати пакет стимулів: землю, електроенергію, дороги, гранти на підготовку працівників, податкові пільги. Ці потужності і можливості повинна мати адміністрація територіальних громад. 

Попередні десятки років відбувалась негативна де індустріалізація нашої країни. Як наслідок Україна має малі обсяги ВВП і низькі доходи населення. Зараз в контексті нового плану з відбудови і великої війни за Свободу ми повинні цю помилку виправити.