Договор о непереманивании работников: логический шаг или нарушение прав человека?

Чим вищі темпи інновацій, тим важче законодавству встигати за ними. Українське — не виняток. Ми гордо називаємо себе країною з 200 000 айтішників, але при цьому значно відстаємо в умовах, які могли б допомогти нам перейти до постіндустріального світу.

Ситуацію намагається виправити Міністерство цифрової трансформації. За допомогою режиму Дія City воно хоче внести логіку і прозорі правила гри в IT-ринок, використовуючи досвід країн зі стабільною та передбачуваною економікою.

Після багатьох місяців обговорень законопроєкт про Дія City отримав безліч правок і був прийнятий в першому читанні. 

Але на цьому галузь не зупиняється — до документа ще багато питань, які пообіцяли вирішити до другого читання. Одне з них — договір про непереманювання. 

Ми вже розбиралися в тому, наскільки на Україну "приземляється" англійське право. У цьому матеріалі поговоримо про непереманювання, як спробу зберегти інтелектуальну власність IT-компаній. 

Чому добрий намір може додати хаосу до роботи і без того перевантаженої судової системи і що з цим робити? І чому Мінцифра видалила його з нової версії законопроєкту?

Інтелектуальний продукт іде разом зі співробітником

Питання (не)захищеності авторських прав у цілому і в IT зокрема — предмет страждань і тривалих пошуків рішення з боку засновників і юристів компаній. 

Поширений випадок: програміст працював над створенням продукту, потім перейшов в іншу компанію — і несподівано багато рис проєкту попереднього роботодавця читаються в новому.

Договір про непереманювання в цілому або пункт про непереманювання як частина контракту — це зобов’язання з боку співробітника не використовувати напрацювання поточного роботодавця в разі переходу до конкурента. 

Тобто людина, пішовши в іншу організацію, не може "забрати" з собою своїх колег, клієнтів, використовувати конфіденційну інформацію на благо нового роботодавця.

Код, елементи дизайну, креативні напрацювання — це і є згадана вище конфіденційна інформація. Часто компанії підписують договір на створення кожного окремого персонажа, якщо йдеться про створення гри. 

У цьому випадку дизайнер передає продукт за актом прийому-передачі. Такий хід можливий, коли є зрозумілий і відчутний результат інтелектуальної праці. Але якщо людина займається поточними задачами, її неможливо зарегулювати.

Із цього випливає, що такий пункт доречний у договорі з топ-менеджером, з головою відділу продажів, співробітниками, які створюють унікальний креативний продукт. Але точно не з кожним першим.

Легко помітити власні напрацювання, які "раптом" з’явилися в конкурента, особливо, якщо розробник пішов з вашої компанії до саме цього конкурента. У процесі судового розгляду можна продемонструвати початкові файли-чернетки. Вони датовані, мають історію правок. Тобто довести плагіат неважко.

З іншого боку, наскільки доцільно "ганятися" за рядовим співробітником? Чи справді збиток настільки великий? Далеко не завжди. Виходячи з цього, максимальне покарання, яке отримає порушник NDA, — громадський осуд у соцмережах.

Всидіти на двох стільцях

Можна було б сказати, що договір між гравцями ринку про непереманювання вирішить завдання витоку інтелектуальної власності. На жаль, ні. Негласна, а тим більше публічна угода такого роду суперечить Конституції України і заперечує базові права людини.

Ми ж розуміємо різницю між "ідучи в іншу компанію, не можна переманювати клієнтів і колег" і "не брати на роботу співробітників конкурента". Ніхто і ні за яких обставин не може обмежувати третю сторону у праві продавати свої послуги.

До того ж, більшість айтішників оформлені як ФОПи. Виходить, сторона, що наймає людей, хоче всидіти на двох стільцях — і не оформити працівника так, як передбачає закон, і вимагати з нього максимум можливого.

Люди, які можуть завдати значної шкоди — менеджери вищої ланки. З ними підписують додатковий договір поза українською юрисдикцією. Можливо, щоб покарати топа, є сенс починати суд у Британії, платити внески, наймати адвокатів. Але цю практику поки рано перетворювати на законоподобний алгоритм.

Зарубіжний досвід

Умовний СЕО німецького автогіганта не може перейти до конкурента-співвітчизника протягом обумовленого в контракті терміну після звільнення. 

Це виглядає логічно: людина знає комерційну та іншу важливу інформацію, яку не можна "віддати" колегам з індустрії. Але звичайний механік може без проблем піти до іншого автовиробника.

Технолог заводу з виробництва упаковки для ексклюзивних холодильників, безумовно, може звільнитися і відкрити свою справу. Але "забрати" кілька клієнтів колишнього роботодавця не можна. Тобто можна, але якщо в судовому порядку це буде доведено, то новоспеченому бізнесмену доведеться заплатити величезний штраф.

Навіть у країнах зі стійкою економікою немає єдиної вірної практики. Британські суди розглядають кожен випадок конкретно. Наскільки зрозуміло виписаний пункт про непереманювання чи уникнення конкуренції, наскільки переконливо доведено збиток від порушення цього пункту, чи дійсно одне стало наслідком іншого.

Перевага британців в тому, що в них прецедентне право, дійсно незалежна, що не корумпована судова система, судді "занурюються" в кожен кейс і прагнуть розібратися. У кодифікованому праві України такий підхід неможливий — і це скоріше добре, ніж погано.

Окрім цього, в Україні є компанії, які на рівні договору забороняють рядовим фахівцям і їхнім родичам працювати в ряді організацій. Є випадки негласної угоди про неприйняття на роботу колишніх співробітників своїх конкурентів. Це кричуще порушення закону, яке складно припинити.

Міністерство соціальної політики не може допомогти — люди не влаштовані офіційно, Антимонопольний комітет не може вплинути — домовленості негласні, отже,немає підстави для розгляду. Залишається невидима рука ринку, і це не найгірший варіант.

Працює — не заважай

Не заважати справному механізму — чудова стратегія. Державі не під силу розумно врегулювати такі тонкі матерії. На прикладі законопроєктів про блокчейн і криптовалюту ми в цьому переконалися — депутати запропонували оподаткувати доходи від операцій, але забули дати новим явищам притомне трактування і внести зміни до потрібних кодексів.

На жаль, неможливо точково запровадити європейські, британські, американські законодавчі норми в українську реальність так, щоб не ускладнити життя людей, які за цими нормами працюють.

Законодавство — складна система, яка, як ліана, обвиває і вростає в усі сфери нашого життя. Одне тісно пов'язане з іншим, щось маленьке і незначне помітно впливає на неочевидні аспекти.

Думаю, частково тому Мінцифра прислухалася до прохань бізнесу і спочатку пообіцяла прибрати і у червні прибрала пункт про непереманювання із законопроєкту про Дія City та затвердила це на профільному комітеті.

Можливо, дотриманням порядності з усіх боків потрібно займатися бізнес-омбудсмену, третейському суду, профспілці. Усі три інстанції — похідна ринкових відносин. Якщо учасники ринку не зможуть домовитися, держава все за них вирішить. Це рішення буде поганим для всіх, окрім самої держави.

Висновок сам напрошується — діяти в рамках закону, здорового глузду і розумної бізнесової логіки. Домовлятися.