На скорости в пропасть: воспользуемся ли шансом не развалить энергетику Украины

На одному із невеличких нещодавніх протестів у центрі Києва, з легкої руки охрещеному "тарифним майданом", громадяни з транспарантом стверджували, що тарифи мають бути знижені, енергетичні компанії повинні працювати у збиток – звісно, за рахунок держави, а то і взагалі повернутими у державну власність. 

Нічого дивного, така вже людська природа – отримувати якомога більше, а сплачувати – поменше.

Про тарифи, зокрема й на електроенергію, сьогодні в Україні не говорить хіба що лінивий. 

Більшість ратують за стримування цін на електроенергію, а то і взагалі за їх зниження. Радянська ментальність міцно сидить у головах: у багатому на енергоресурси СРСР не надто переймались про реальну ціну енергії і ощадне її споживання. 

Не даремно сьогодні економіка України фактично найбільш енергоємна в Європі та серед лідерів у світі.

Меншість, яка розуміє, що коїться в енергосекторі, стверджує, що ціни для населення повинні бути збережені на нинішньому рівні. 

Перші, щоправда, не надто замислюються над функціонуванням енергосектору, не задумуються, що там теж працюють десятки тисяч людей.

Наше бажання отримувати енергію за безцінь аж ніяк не вплине на сувору реальність – можливість настання повного колапсу в енергетиці. 

Проблема серйозна — майбутнє економіки, її конкурентоспроможність, робочі місця, реальні доходи населення.

Що не так із чинними тарифами?

Перше – це тарифи для населення, які фактично не покривають витрат на виробництво цієї електроенергії. 

Середньозважена ціна електроенергії для населення минулого року склала 1,212 грн за кВт∙год (з огляду на базовий тариф 90 коп. за споживання до 100 кВт∙год та 1,68 грн понад цю норму, з урахуванням диференціації тарифів для різних категорій споживачів, а також тарифів для дво- і тризонних лічильників). 

Фактично ціна самої електроенергії у цьому тарифі – 1,2 копійки. Решта – платежі "за доставку" – плата за передачу, розподіл та постачання. Виробляють цю електроенергію державні компанії – "Енергоатом" та "Укргідроенерго". 

І лише за 9 місяців "Енергоатом" отримав 5,4 млрд гривень збитку. А це – недоплачені дивіденди, податки та інші збори в бюджет, з яких фінансуються соціальні програми. 

Національна енергетична компанія "Укренерго", яка зокрема надає послуги із передачі електроенергії, за 9 місяців 2020 року отримала 25,5 млрд грн збитків, внаслідок того, що НКРЕКП не затверджує тариф, достатній для виконання обов’язків, покладених на компанію. 

Збиткові "Центренерго", державні вугільні шахти, Східний гірничо-збагачувальний комбінат, дефіцит коштів у ДП "Гарантований покупець". І це перелік лише державних компаній. Ситуація з приватними не надто краща.

Що ж, одне бажання протестувальників здійснилось, хоч вони, мабуть, про це і не здогадуються – частина великих енергетичних підприємств за результатами 2020 року у серйозних збитках. І це стратегічно важливі компанії.

Тариф на електроенергію для населення залишався незмінним майже 4 роки – від березня 2017 року. Інфляція за цей період склала близько 35%. 

Дорожчали всі послуги – мобільний зв'язок, інтернет, кабельне телебачення, проїзд у громадському транспорті. Щоб бути справедливим, треба не забути, що і доходи населення за чотири роки теж зростали. 

За такою логікою, варто очікувати окремих протестів з вимогами знижувати ціни на інтернет та мобільний зв’язок.

Головні проблеми – все ще попереду

Проте тарифи – лише одна сторона наявних проблем у енергетиці сьогодні, яка помітна більшості. 

Решта проблем – як основа айсберга – невидима для широкого загалу, і тим більше небезпечна. Вугілля на складах ТЕС катастрофічно не вистачає. 

Промахи у проведенні літньої ремонтної кампанії, зокрема і блоків АЕС, теж доклались до дефіциту потужностей сьогодні.

На горизонті є й інші виклики та загрози. Після запровадження Європейським Союзом ініціативи оподаткування викидів СО2, у нас можуть виникнути труднощі із експортом електроенергії.

Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок передбачає встановлення систем очистки викидів на ТЕС, або ж закриття їх протягом наступних 15 років. 

А коштів на модернізацію та очистку немає. У 2040-х роках сплине термін експлуатації великої частини блоків АЕС і їх доведеться закривати. Сплачувати за будівництво потужностей відновлюваної енергетики у багатьох теж бажання невелике.

Тому Україна може перетворитись на чистого імпортера електроенергії. І вже тоді ніхто не питатиме, скільки ми готові платити за електроенергію. 

Інакше кажучи, якщо сьогодні не сплачувати мінімальну економічно обґрунтовану ціну – 2,42 грн за кіловат-годину, то вже згодом, коли Україна перетвориться в нетто-імпортера електроенергії, і доведеться платити 6-7 гривень. 

У західних країнах взагалі практика така, що населення оплачує вищий тариф аніж комерційні споживачі.

Кадрова криза як одна із причин проблем

Загалом все зводиться до дефіциту коштів та кваліфікованих кадрів. А нестачу коштів не вирішити без професійних рішень та фахових управлінців, у енергетичних компаніях і коридорах влади. 

Тож криза професійних підходів та кадрів спричинила повний хаос у формуванні енергетичної політики і управлінні енергосектору, які призводять до непрогнозованості та непрозорості.

Через аматорські ігри в політику країна майже рік живе без призначеного міністра енергетики. 

А виконувачі обов’язків змінюються з небаченою швидкістю. Цим із радістю користуються нечисті на руку спекулянти та олігархи, паразитуючи на державних компаніях.

Якщо ситуація залишатиметься незмінною, якщо популізм і далі перемагатиме здоровий глузд, а енергетичний сектор продовжить бути предметом торгів політиків-кон’юнктурників, то вже зовсім скоро ми опинимось у повній темряві.

Часу на ухвалення та імплементацію радикальних рішень практично не залишилось. Зараз потрібно нарешті відновити професійне управління енергетичним сектором та формувати довгострокову, економічно обґрунтовану політику розвитку, яка неможлива без професіоналів.

А почати потрібно з приведення тарифу на електроенергію для населення до економічно незбиткового рівня – 2,42 грн за кіловат-годину вже найближчим часом. 

А згодом – платити реальну ціну за електроенергію, суттєво вищу ніж нинішній тариф. Інших варіантів сьогодні не залишається, як і маневрів для політичних ігор та спекуляцій про низькі тарифи.